ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/11952/16
адміністративне провадження № К/9901/23059/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної авіаційної служби України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2020 року (суддя Качур І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року (судді Пилипенко О.Є., Степанюк А.Г., Черпіцька Л.Т.) у справі № 826/11952/16 за позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У серпні 2016 року Державна авіаційна служба України (далі - Державіаслужба, позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі альтернативно - ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", Авіакомпанія, відповідач), у якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях у сумі 47 864 068,48 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, керуючись нормами статті 12 Повітряного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 "Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях" (далі - Положення № 819), на підставі звітів щодо діяльності ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів повітряним транспортом, виставив Авіакомпанії для сплати рахунки-фактури за перевезення пасажирів та багажу за період січень-травень 2016 року на загальну суму 47 864 068,48 грн. Однак, відповідач, надавши у січні-травні послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши від пасажирів і відправників вантажу державний збір, у порушення зазначених вище законодавчих норм не перерахував відповідні збори до Державіаслужби, у зв`язку із чим виникла заборгованість, про стягнення якої подано цей позов.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи означені судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки ставки збору, використані позивачем при формуванні та пред`явленні відповідачу рахунків-фактур, не встановлені Податковим кодексом України, а визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819, то такі збори не справляються з огляду на набрання чинності Законом України "Про адміністративні послуги" та втрату чинності пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України".
З таким висновком судів першої та апеляційної інстанції погодився і Вищий адміністративний суд, залишивши без змін ухвалою від 21 листопада 2017 року зазначені судові рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що у Державіаслужби України були відсутні будь-які правові підстави для складання та надання ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" рахунків зі сплати зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях за січень-травень 2016 року.
У березні 2020 року Державіаслужба звернулася до суду першої інстанції із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2016 року.
Вказану заяву позивач обґрунтував наявністю істотних обставин для справи, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Зокрема Державіаслужба вважає нововиявленою обставиною правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 826/16485/16 за позовом Державіаслужби до ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" про стягнення заборгованості в розмірі 28 402 393,82 грн. Заявник зазначає про те, що у згаданій постанові Верховного Суду фактично визначено правову природу державних зборів, як цільового платежу, який не є податком, а є по суті відплатним платежем до Державного бюджету України. На переконання заявника, у разі, коли б суд мав можливість урахувати зазначене при вирішенні даної справи, то це обов`язково вплинуло б на результат прийнятого рішення.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 05 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, відмовив у задоволенні заяви Державіаслужби про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2016 року.
Відмовляючи у задоволенні поданої позивачем заяви, суд першої інстанції виходив з відсутності істотних обставин, що не були і не могли бути відомі Державіаслужбі на час розгляду справи, та які могли вплинути на правильність та обґрунтованість судового рішення.
Апеляційний суд, погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, зазначив, що викладені у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року висновки про правову природу державних зборів як цільового платежу, є новими, але не нововиявленими обставинами, а відтак, не є підставою для перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року за нововиявленими обставинами у силу статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року Державіаслужба подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аргументи скаржника полягають у тому, що при вирішенні заяви Державіаслужби про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2016 року суди попередніх інстанцій не врахували, що нововиявленими обставинами позивач уважає не постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 826/16485/16, а встановлені у ній фактичні дані, що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення, про перегляд якого подано заяву. Зокрема, на думку скаржника, нововиявленими обставинами є: - визначення природи державних зборів як цільового платежу, який не є податком, а є обов`язковим до сплати на підставі закону. Такий факт об`єктивно існував на час розгляду та вирішення справи, однак обов`язкового урахування набув лише після прийняття Верховним Судом постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 826/16485/16; - визнання факту, що скасування норм, які діяли раніше, не позбавляє відповідача обов`язку щодо сплати коштів до державного бюджету. На переконання скаржника, якби суд мав можливість урахувати наведені у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 826/16485/16 висновки, то вони обов`язково вплинули б на результат прийнятого рішення.
Ухвалою від 16 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У відзиві на касаційну скаргу представник Авіакомпанії просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає, що постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 826/16485/16 жодних обставин (фактичних даних) щодо правової природи державних зборів не встановлено, а висновок Суду про те, що такі збори не є податком, зроблений на підставі аналізу правового регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 12 лютого 2021 року № 251/0/78-21 року, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 11 лютого 2021 року ухвали № К/9901/23059/20 про відведення судді-доповідача Чиркіна С.М. та суддів Бевзенка В.М., Єзерова А.А. від розгляду матеріалів касаційної скарги Державіаслужби, визначено новий склад суду: Соколов В. М. (суддя-доповідач), Губська О.А., Калашнікова О.В.
Ухвалою від 19 квітня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Нормативне регулювання, оцінка висновків судів та позиція за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
Відповідно до статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:
1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;
2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Частинами четвертою, п`ятою статті 368 КАС України визначено, що за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
В адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду про неї дані. Тобто, перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.
До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:
- існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;
- на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;
- істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Аналіз наведених норм процесуального права свідчить, що судове рішення, яке набрало законної сили, може бути переглянуто на підставі істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Істотне значення для справи мають обставини, які пов`язані з матеріалами справи, що розглянута судом, впливають на оцінку вже досліджених ним доказів і мають, відповідно, значення для об`єктивного розгляду спору. Під такими обставинами розуміють факти, а не нові докази. Зокрема, ними можуть бути скасування рішення або вироку суду, що мали преюдиційне значення під час прийняття рішення судом; факти, встановлені вироком суду, що набрав законної сили; завідомо неправдиві показання свідка в судовій справі; завідомо неправильний висновок експерта; фальшиві документи або речові докази тощо.
Водночас, нововиявлені обставини слід відрізняти від нових обставин, що виникли після вирішення справи та ще не існували на час її розгляду, а також обставини, що зазнали змін після прийняття судом рішення. Їх виявлення не може бути підставою для перегляду судового рішення. Не можуть визнаватися нововиявленими обставинами і обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону. Надання правової оцінки аналогічним правовідносинам в іншому судовому рішенні також не може вважатися нововиявленими обставинами.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
За нормами статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини від 18 листопада 2004 року у справі "Правєдная проти Росії" (Pravednaya v. Russia, заява № 69529/01) та від 06 грудня 2005 року у справі "Попов проти Молдови" № 2 (Popov v. Moldova № 2, заява № 19960/04), процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
У пункті 33 рішення у справі "Христов проти України" (заява № 24465/04) Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява N 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII, у справі "Желтяков проти України", заява № 4994/04, пункт 42).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 34), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява №52854/39, пункт 52, ECHR 2003-IX, у справі "Желтяков проти України", заява №4994/04, пункт 43).
Наведене у підсумку свідчить, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами сама по собі не суперечить принципу юридичної визначеності, проте перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою й саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак міг би призвести до іншого результату судового розгляду, при цьому особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що у неї не було можливості представити цей доказ під час судового розгляду справи до винесення судового рішення, а також те, що цей доказ має суттєве значення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17-а, а також у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 826/15038/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 420/3785/19 та від 10 березня 2021 року у справі № 826/15267/17.
Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права, колегія суддів наголошує, що не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.
Суд уважає, що фактично у поданій заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами Державіаслужба, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 826/16485/16, ставить під сумнів правильність правозастосування при вирішенні судами первісного спору. Однак указане свідчить не про нововиявлені обставини, а про намагання повторно перевірити правильність застосування судами норм права.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що наведені у заяві позивача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 826/16485/16, не є обставинами, які не були раніше відомі, однак могли привести до іншого результату судового розгляду, а є правовими висновками суду, що виключає їх віднесення до підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.
Таким чином, оскільки заява про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, подана Державіаслужбою, не містила нововиявлених обставин, визначених частиною другою статті 361 КАС України, для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми процесуального права при вирішенні спірного питання.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.