ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 814/1049/16
адміністративне провадження № К/9901/22528/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А1815 (військова частина - польова пошта В1688) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року (суддя Князєв В.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (судді Лук`янчук О.В., Градовський Ю.М., Кравченко К.В.) у справі № 814/1049/16 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 (військова частина - польова пошта В1688), третя особа - Центральний районний військовий комісаріат м. Миколаєва, про зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1815 (військова частина - польова пошта В1688) (далі - відповідач), третя особа - Центральний районний військовий комісаріат м. Миколаєва, у якому просив зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, із зарахуванням до вислуги років часу роботи на посаді судді Свердловського міського суду Луганської області з 17 червня 2013 року по 30 січня 2015 року та часу навчання на денному факультеті №6 (військово-юридичному) Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 01 вересня 2003 року по 01 вересня 2007 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у порушення вимог чинного законодавства при виключенні його зі списків особового складу наказом командира військової частини-польова пошта В1688 від 29 квітня 2016 року № 97 одноразову грошову допомогу було обчислено лише за час проходження військової служби, а період навчання у цивільному навчальному закладі до вступу на військову службу та час роботи на посаді судді до вислуги років зараховано не було, внаслідок чого розмір допомоги протиправно зменшено.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Зобов`язано Військову частину А1815 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, із зарахуванням до вислуги років часу роботи на посаді судді Свердловського міського суду Луганської області з 17 червня 2013 року по 30 січня 2015 року та часу навчання на денному факультеті №6 (військово-юридичному) Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 01 вересня 2003 року по 01 вересня 2007 року.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем при виключенні позивача зі списків особового складу одноразову грошову допомогу було обчислено лише за час проходження військової служби, а період навчання у цивільному навчальному закладі до вступу на військову службу та час роботи на посаді судді до вислуги років відповідно до пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 не включено.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року Військова частина А1815 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
У касаційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби на підставі Указу Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016 "Про часткову мобілізацію" та наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 31 березня 2016 року № 128, а тому положення Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, у частині визначення розміру допомоги, з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393, не можуть бути застосовані. Крім того Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає військову службу за призовом під час мобілізації як окремий вид військової служби.
Скаржник посилається на статтю 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу", за змістом якої початком проходження військової служби вважається, зокрема день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.
У даному випадку позивач з 01 вересня 2003 року по 30 червня 2007 року знаходився у статусі студента військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, а з 01 вересня 2007 року був зарахований на п`ятий курс для продовження навчання і призначений на посаду курсанта.
За наведених мотивів скаржник уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1, неправильно застосувавши норми матеріального права.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Від позивача заперечення (відзив) на касаційну скаргу не надходили, що в силу приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не є перешкодою для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції зазначеного Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року касаційну скаргу Військової частини А1815 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
12 лютого 2021 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 12 лютого 2021 року № 248/0/78-21, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 11 лютого 2021 року ухвали № К/9901/22528/18 про відведення судді-доповідача Бучик А.Ю. та суддів Рибачука А.І., Стеценка С.Г. від розгляду матеріалів касаційної скарги Військової частини А1815, визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Губська О.А., Калашнікова О.В.
Ухвалою від 19 квітня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Відповідно до архівної довідки Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 04 вересня 2015 року № 623/529, ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2003 року по 14 червня 2008 року навчався на військово-юридичному факультеті. 30 червня 2007 року позивач отримав диплом бакалавра з відзнакою НОМЕР_1, а 14 червня 2008 року - диплом спеціаліста з відзнакою НОМЕР_2 .
З 01 серпня 2007 року ОСОБА_1 добровільно вступив на військову службу за контрактом.
Згідно з наказом начальника військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 01 серпня 2007 року № 88 (по стройовій частині) студента ОСОБА_1, який уклав контракт про добровільний вступ на військову службу, зараховано до списків особового складу факультету та поставлено на всі види забезпечення по курсантській нормі, присвоєно військове звання "рядовий".
Наказом Міністра оборони України від 14 червня 2008 року № 402 (по особовому складу) позивачу присвоєно звання "лейтенант юстиції" та призначено помічником командира полку з правової роботи 145 окремого ремонтно-відновлювального полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України, ВОС-8503004.
Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Свердловського міського суду Луганської області строком на п`ять років. До виконання обовʼязків судді позивач приступив з 17 червня 2013 року.
14 червня 2013 року наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 12 квітня 2013 року № 125 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту та з 16 червня 2013 року виключено зі списків особового складу військової частини А1080 і всіх видів забезпечення.
На підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" ОСОБА_1 був призваний на військову службу до Збройних Сил України.
На підставі Указу Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016 "Про часткову мобілізацію" майора юстиції ОСОБА_1, помічника командира бригади з правової роботи - начальника юридичної групи наказом командира військової частини В1688 від 29 квітня 2016 року № 97 (по стройовій частині) звільнено з військової служби у запас за підпунктом "є" пункту 1 статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" та з 29 квітня 2016 року виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
При звільненні позивачу виплачено, серед іншого, одноразову грошову допомогу у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний місяць служби із розрахунку 7 років 1 місяць.
Позивач, не погодившись з тим, що відповідач при розрахунку суми одноразової грошової допомоги не врахував до вислуги років період його навчання у цивільному навчальному закладі до вступу на військову службу та час роботи на посаді судді, звернувся до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і далі - в редакції до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною шостою зазначеної статті, військова служба поділяється на такі види: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
У справі, що розглядається, позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" та був звільнений у запас за підпунктом "є" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону № 2232-XII, який передбачає, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України.
Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом положень статті 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17 вересня 2014 року № 460 затвердив Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією (далі - Порядок № 460).
Пунктом 1 Порядку № 460 передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби) (далі - військовослужбовці), виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Пунктами 3- 4 цього Порядку визначено, що розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393).
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Так, згідно з пунктами 1 і 2 Постанови № 393 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до вислуги років особам офіцерського складу Збройних Сил зараховується час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих і перебувають на службі в органах внутрішніх справ на посадах начальницького складу, військовій службі в Збройних Силах, органах і військових формуваннях Служби безпеки, Службі зовнішньої розвідки та додатково зараховується час їхнього навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку - один рік за шість місяців.
З комплексного аналізу наведених законодавчих норм слідує висновок, що одноразова грошова допомога у разі звільнення військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію, виплачується в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. При розрахунку вказаної допомоги до вислуги років особам офіцерського складу Збройних Сил зараховується, зокрема час роботи на посаді суддів та додатково час їхнього навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку - один рік за шість місяців.
Як зазначалося вище, ОСОБА_1 після закінчення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого та до вступу на військову службу отримав військове звання "лейтенант юстиції" та з 17 червня 2013 року працював на посаді суддів Свердловського міського суду Луганської області.
Зазначені обставини в аспекті нормативного регулювання спірних правовідносин дають підстави для висновку про те, що вказані періоди підлягали зарахуванню до вислуги років ОСОБА_1 при обчисленні одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 460.
Твердження скаржника на те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Постанови № 393 є необґрунтованими, оскільки Порядок № 460, який у даному випадку є спеціальним нормативно-правовим актом, чітко вказує на обов`язкове урахування пунктів 1 і 2 Постанови № 393 при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію.
Також безпідставними є посилання скаржника на те, що відповідно до статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження позивачем військової служби є день його призначення на посаду курсанта військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - 01 серпня 2007 року, адже зарахування до вислуги років часу навчання у цивільних вищих навчальних закладах законодавець безпосередньо пов`язує з присвоєнням військовослужбовцю офіцерського звання після закінчення таких навчальних закладів, а не з початком проходження військової служби.
Будь-яких інших аргументів на обґрунтування вимог касаційної скарги відповідачем не наведено.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, із зарахуванням до вислуги років часу роботи на посаді судді Свердловського міського суду Луганської області з 17 червня 2013 року по 30 січня 2015 року та часу навчання на денному факультеті №6 (військово-юридичному) Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого з 01 вересня 2003 року по 01 вересня 2007 року
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд констатує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Отже, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.