ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа №160/9175/18
адміністративне провадження №К/9901/24276/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Тацій Л. В., Коваленко Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Кучми К. С. від 06.02.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чепурнова Д. В., суддів: Мельника В. В., Сафронової С. В. від 09.07.2019
у справі № 160/9175/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобовязання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні йому пенсії від 23.06.2018 та визнати бездіяльність відповідача щодо непоновлення його пенсії протиправною; зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату позивачу пенсії за вислугу років з 07.10.2009 з її одночасним перерахунком відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 23.06.2018; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1, починаючи з дня звернення із відповідною заявою, тобто, з 08.06.2018, з її одночасним перерахунком відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів; у задоволенні решти позову - відмовлено.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії, починаючи з 08.06.2018; позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за період з 07.10.2009 по 27.05.2018 включно - залишено без розгляду; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
4. 27.08.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 та змінити рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія позивачу, та зобовязати відповідача провести поновлення та виплату позивачу пенсії за вислугу років, починаючи з дня звернення з відповідною заявою, тобто з 07.10.2009, з її одночасним перерахунком відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
5. Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2019 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача.
6. 25.06.2020 від представника позивача надійшло повідомлення про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №815/1226/18, яку просить врахувати при прийнятті рішення у даній справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно із посвідченням серії НОМЕР_1 є ветераном військової служби, у листопаді 2005 року виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.
8. Позивачу призначено пенсію за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
9. З 2006 року виплата цієї пенсії була припинена у зв`язку із виїздом позивача з України на постійне місце проживання до Ізраїлю.
10. Позивач через свого представника за довіреністю В. Меламеда 08.06.2018 року звернувся із заявою за вих.№2824, в якій просив відповідача поновити позивачу пенсію за вислугу років, нарахувавши її розмір згідно із чинним на час відновлення законодавством.
11. Листом №13127/03-02/26 від 23.06.2018 представнику позивача надано відповідь, що оскільки виплата пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII) Дніпропетровським обласним військовим комісаріатом припинена у зв`язку із виїздом позивача на постійне місце проживання в Ізраїль, тому архівна справа до відповідача не передавалась. В силу Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, пенсії не призначаються, тому підстави щодо поновлення та/або призначення виплати пенсії відповідно до Закону №2262-XII - відсутні.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
12. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач своїм рішенням про відмову у поновленні пенсії порушив його права та законні інтереси.
13. Відповідач заперечував щодо задоволення позову позивача, посилаючись на те, що у червні 2018 року позивач через свого представника звернувся із заявою про поновлення йому виплати пенсії за вислугу років та листом №13127/03-02/26 від 23.06.2018 представнику позивача надано відповідь, що архівна пенсійна справа до Головного управління не передавалась та відсутній міжнародний договір між Україною та Ізраїлем. У заяві представником не наведено доказів щодо проживання позивача саме на території Дніпропетровської області, у зв`язку із чим підстави для запиту архівної пенсії справи позивача були відсутні. Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 не поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон до 07.10.2009.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування". З цього часу відповідач зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Пенсійний орган не може посилатися на відсутність архівної пенсійної справи як на підставу для відмови у поновленні її виплати. Представником позивача подано відповідачу документ, що засвідчує особу позивача. Оскільки суд визнав протиправним та скасував рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії позивачу від 23.06.2018, то задоволення позовних вимог в цій частині будуть достатніми заходами щодо відновлення порушених прав та інтересів позивача, тому в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення виплати позивачу пенсії за вислугу років необхідно відмовити. Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати, а відтак суд вважав за можливе зобов`язати відповідача провести поновлення пенсії за вислугу років ОСОБА_1, починаючи з дня звернення із відповідною заявою, тобто, з 08.06.2018, з її одночасним перерахунком відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
15. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову та в частині залишення його без розгляду виходив з того, що після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 та невідновлення виплати позивачу пенсії ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак з цього моменту і розпочався відлік строку звернення до суду. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 28.11.2018, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду від дати звернення до відповідача із заявою про відновлення порушеного права (08.06.2018), то позов підлягає задоволенню від дати звернення до відповідача - з 08.06.2018, а вимоги за період з 07.10.2009 по 27.05.2018 включно необхідно залишити без розгляду. У задоволенні позову в частині вимог за період з 28.05.2018 по 07.06.2018 включно слід відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинив активних дій щодо звернення до відповідача. Не підлягають задоволенню вимоги позивача про поновлення пенсії з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, оскільки питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця та компенсація втрати частини доходів належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування таких сум, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій в частині строку, з якого має бути поновлена виплата пенсії, посилаючись на те, що суди помилково ототожнили строки, встановлені для поновлення пенсій, із строками, встановленими для подання позову до суду. До спірних правовідносин строк звернення до суду з відповідним позовом не застосовується. Законом України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за наявності вини пенсійного органу поновлення виплати пенсії за минулий період відбувається без обмеження будь-яким строком. Застосування судами встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до суду під час прийняття до розгляду та/або вирішення питання задоволення вимог щодо стягнення/призначення/поновлення періодичних виплат є судовою помилкою, яка вже неодноразово виправлялася Верховним Судом та іншими судами. Пенсія позивачу мала бути відновлена з дати прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009, а саме 07.10.2009, з її одночасним перерахунком. Також позивачу повинна бути проведена компенсація та індексація пенсії.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
20. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
21. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
22. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
23. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". З 2006 року виплата цієї пенсії припинена у зв`язку із виїздом позивача з України на постійне місце проживання до Ізраїлю.
24. Згідно з положеннями частини другої статті 62 Закону України ""Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії, призначені в Україні особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, до їх виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також - Закон № 1058-ІV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
25. Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
26. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
27. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
28. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
29. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
30. Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
31. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
32. Системний аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
33. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі також - Порядок № 22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
34. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
35. Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
36. У разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
37. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
38. При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
39. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
40. Однак відповідні зміни до законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
41. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.
42. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду за захистом свого права. Після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак з цього моменту розпочався відлік строку звернення до суду.
43. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 27.05.2018 включно, підлягають залишенню без розгляду.
44. Однак такий висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду колегія суддів вважає помилковим, виходячи із наступного.
45. Частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
46. Згідно зі статтею 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
47. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122 та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017).
48. Колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.06.2018 представник позивача, який діяв на підставі довіреності, звернувся до пенсійного органу із оригінал нотаріально посвідченої та апостильованої заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком, до якої долучив копії довіреності, посвідчення особи, РНОКПП, трудової книжки, посвідчення "ветерана військової служби", а відтак позивачем вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, проте йому відмовлено в такому поновленні.
50. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України", оскільки на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
51. За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
52. Зважаючи на викладене, рішення суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 07.10.2009 по 27.05.2018 включно підлягає скасуванню.
53. Щодо позовної вимоги позивача про проведення індексації при поновленні пенсії колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що така є передчасною, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, відтак у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
54. Однак помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо передчасності вимоги позивача про виплату йому компенсації втрати частини доходів, оскільки згідно з положеннями частини другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відтак в даній частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні.
55. Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
56. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
57. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) суд акцентував увагу на тому, що якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в суді не навів жодних таких обґрунтувань. У пункті 53 цього рішення також наголошено, що суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (див. рішення ЄСПЛ від 25.04.1978 у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 5856/72, а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
58. У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
59. Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden", № 7151/75, №7152/75, пункт 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності ("Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium"), № 17849/91, пункт 33).
60. Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу ("Zvolskэ аnd Zvolskб v. the Czech Republic", № 46129/99, пункт 63).
61. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("Stretch v. the United Kingdom", № 44277/98, пункт 37).
62. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, пункт 74).
63. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
64. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
65. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
66. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 160/10737/19, від 03.09.2020 у справі № 213/2704/16-а (2-а/213/59/16) та від 30.11.2020 у справі №182/6463/16-а(2-а/0182/89/2017).
67. У рамках спірних правовідносин поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії не відбулось, відповідач не вчиняв будь-яких дій, пов`язаних із розрахунком їх розміру, у зв`язку з чим суд вважає, що підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень провести перерахунок пенсій в судовому порядку відсутні.
68. З огляду на наведене, враховуючи положення статей 351, 353 КАС України, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 - скасуванню в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 07.10.2009 по 27.05.2018 включно та зміні шляхом викладення абзацу четвертого резолютивної частини в новій редакції, в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 в частині, в якій залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за період з 07.10.2009 по 27.05.2018 включно, скасувати.
3. Змінити абзац четвертий резолютивної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019, виклавши його в наступній редакції: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 07.10.2009 з компенсацією втрати частини доходів".
4. В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.