ПОСТАНОВА
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 317/1921/16-а (2-а/317/21/2016)
адміністративне провадження № К/9901/40007/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 317/1921/16-а
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Статтрейдкомпанія" до Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання незаконним (нечинним) в окремій частині нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування,
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Статтрейдкомпанія" на постанову Запорізького районного суду Запорізької області (суддя Громова І. Б.) від 06 червня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Сафронова С. В., Чепурнов Д. В., Прокопчук Т. С.) від 18 жовтня 2016 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Статтрейдкомпанія" (далі - ТОВ "Статтрейдкомпанія") звернулось до суду з адміністративним позовом до Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - Долинська сільська рада), в якому просило визнати незаконним (нечинним) пункт 6.2 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Долинської сільської ради від 28 січня 2016 року № 1 (далі - Положення) в частині встановлення ставки податку на об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний пункт 6.2 Положення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки при прийнятті нової редакції Положення відповідач не мав права встановлювати з 01 січня 2016 року ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості, що знаходяться у власності юридичних осіб, на рівні 3 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування, оскільки максимальний (граничний) розмір ставки податку складає в 2016 році 2 % від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. м бази оподаткування.
З посиланням на підпункт 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), позивач зазначає, що гранична ставка податку на нерухомість у розмірі 3 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування має застосовуватися лише щодо бюджетного періоду, який починається 01 січня 2017 року.
3. Постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 06 червня 2016 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним (нечинним) пункт 6.2 Положення в частині встановлення ставки податку на об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, на перше півріччя 2016 року.
4. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року скасовано постанову Запорізького районного суду Запорізької області від 06 червня 2016 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ТОВ "Статтрейдкомпанія" в задоволенні позовних вимог.
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 29 березня 2017 року ТОВ "Статтрейдкомпанія" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького районного суду Запорізької області від 06 червня 2016 року в частині визначення періоду, протягом якого спірний нормативно-правовий акт є незаконним (нечинним), а саме першого півріччя 2016 року, та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Статтрейдкомпанія" задовольнити в повному обсязі.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2017 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання заперечень. Витребувані матеріали справи.
7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.
9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10. 19 березня 2018 року касаційну скаргу ТОВ "Статтрейдкомпанія" на постанову Запорізького районного суду Запорізької області від 06 червня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: ОСОБА_1 - головуючий суддя, Бившева Л. І., Хохуляк В. В.).
11. На підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 2247/0/78-20 від 19 листопада 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 15 жовтня 2020 року № 2830/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку".
12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
13. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
14. Станом на час розгляду справи письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Статтрейдкомпанія" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 35536489 від 27 березня 2015 року є власником фізкультурно-оздоровчого комплексу, розташованого за адресою: Запорізька область Запорізький район, с. Нове Запоріжжя вул. Нікопольське шосе, 3-Б, і відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України - є платником податку на нерухоме майно, відмінного земельної ділянки у розумінні підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 та статті 266 ПК України, у зв`язку з чим зобов`язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у визначеному законом порядку, розмірах та строки.
16. Рішенням Долинської сільської ради від 27 січня 2015 року № 12 "Про затвердження місцевих податків та зборів", затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким у свою чергу був встановлений розмір податку 0,1 % від мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м площі об`єкту.
17. ТОВ "Статтрейдкомпанія" сплачувало вказаний податок на протязі всього 2015 року та у встановленому розмірі.
18. 24 грудня 2015 року Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон № 909-VІІІ), були внесені зміни до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році. Відповідно до внесених змін пункти 266.5.1, 266.5 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 3% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Вказані зміни були опубліковані Верховною Радою України 31 грудня 2015 року в газеті "Голос України".
19. У зв`язку із вказаними змінами в законодавчих актах, 28 січня 2016 року Долинською сільською радою було прийнято рішення № 1 "Про затвердження місцевих податків та зборів", яким затверджено Положення та встановлено розмір податку 3 % від мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування.
20. Вважаючи зазначене рішення в частині встановлення ставки податку на об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
21. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до приписів пунктів 266.5.1, 266.5 статті 266 ПК України Долинська сільська рада повинна приймати рішення, яким затверджувати положення про місцеві податки та збори.
22. Однак у випадку з оскарженням частини рішення місцевої влади щодо встановлення розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, місцева влада не вірно визначила час дії нормативного акту (початку дії).
23. На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зауважив, що законодавець може приймати зміни до податкового законодавства у будь який час, однак повинен враховувати час набрання ними дії, на що впливає дотримання певної засади податкового законодавства. Зокрема статтею 4 ПК України визначені основні засади податкового законодавства України, одне з яких стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
24. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуваним пунктом 6.2 Положення права та інтереси позивача не порушені. У свою чергу відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
25. Такий висновок суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що під час обчислення та сплати позивачем податку на нерухоме майно, ним не застосовувалася ставка, що була визначена оскаржуваним пунктом 6.2 Положення, також як і не застосовувалася зазначена ставка податку до позивача контролюючими органами. Твердженням позивача (в адміністративному позові) про порушення його прав лише можливе в майбутньому, що в свою чергу позбавляє адміністративний суд можливості прийняти рішення лише на захист прав позивача, які можливо в майбутньому можуть бути порушені.
26. При цьому апеляційний суд зауважив, що питання теоретичного застосування до позивача визначеної у п.6.2 Положення ставки податку в майбутньому за період 2016 року, є неактуальним, оскільки зазначена ставка втратила свою чинність у зв`язку з затвердженням місцевих податків та зборів рішенням Долинської сільської ради від 30 червня 2016 року № 1, за змістом пункту 5 якого: затверджене Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та про податок на майно (в частині плати за землю) набирає чинності з 01січня 2017 року.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
27. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
28. В доводах касаційної скарги ТОВ "Статтрейдкомпанія" зазначає, що суд першої інстанції вірно застосувавши до спірних правовідносин підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, дійшов помилкового висновку в частині визначення дати встановлення нових граничних ставок податку на нерухоме майно. Зокрема висновок суду, що норма стосовно встановлення граничної ставки податку в розмірі 3 % набуває чинності з 01 липня 2016 року, суперечить тлумаченню норми підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України.
29. Водночас скаржник зауважує про помилковість висновків суду апеляційної інстанції стосовно відсутності факту порушення прав позивача оскаржуваним пунктом 6.2 Положення, оскільки таке рішення є нормативно-правовим актом з питань оподаткування, а отже є обов`язковим до виконання усіма суб`єктами, що є учасниками відповідних правовідносин.
Встановлені спірним положенням ставки податку на нерухоме майно є обов`язковими до застосування позивачем (є імперативними нормами), а отже відповідні норми вказаного положення є такими, що порушують права та законні інтереси позивача, оскільки призводять до збільшення грошового зобов`язання останнього.
30. Крім того, скаржник зазначає, що твердження суду апеляційної інстанції стосовно незастосування позивачем встановлених спірним положенням ставок податку на нерухоме майно здійснено без належного встановлення відповідних обставин та не відповідає дійсності.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
32. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
33. Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
34. Згідно зі статтею 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.
Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
35. Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 ПК України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
36. Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
37. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 ПК України).
38. Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
39. Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
40. Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
41. Пункт 12.5. статті 12 ПК України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
42. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким статтю 266 ПК України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.
43. У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
44. Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
45. Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
46. За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
47. Як встановили суди попередніх інстанцій Рішенням Долинської сільської ради від 27 січня 2015 року № 12 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказаними рішеннями було вирішено питання встановлення місцевого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в частині ставки і пільги.
48. В подальшому, згідно з пунктом 7 "Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ, який набув чинності з 01 січня 2016 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
49. Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону було передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
50. Пунктом 72 Закону № 909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 ПК України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).
51. На підставі Закону № 909-УІІІ, рішенням Долинської сільської ради від 28 січня 2016 року № 1 "Про затвердження місцевих податків та зборів", затверджено Положення, пунктом 6.2 якого встановлено, що юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової забудови мають сплачувати ставку податку у розмірі 3 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
52. Системній аналіз статей 8, 10, 12 ПК України свідчить, що прийняття рішення з питання визначення та зміни ставки податку на нерухоме майно входить до повноважень міської ради, яке реалізовано прийняттям відповідного рішення.
53. Прийняття зазначеного рішення сільською радою узгоджується з положеннями статті 19 Конституції України та кореспондуючими положеннями принципу законності закріпленого частиною першою статті 9 КАС України, в редакції чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, що діяла до 15 грудня 2017 року. Зазначене рішення органу місцевого самоврядування є належним наслідком реалізації вимог законодавства, що регулює питання щодо порядку зміни ставки відповідного податку.
54. Водночас як свідчить зміст позовної заяви та доводів касаційної скарги, протиправність пункту 6.2 Положення в частині встановлення ставки податку на об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, позивач пов`язує з тим, що він не відповідає принципам податкового законодавства, зокрема стабільності.
55. З цього приводу колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
56. Аналізуючи положення податкового принципу стабільності закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, Верховний Суд в постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 712/2295/16-а висловив правову позицію за якою відповідач, приймаючи Положення "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси", зокрема пункт 6.2, без дотримання порядку, визначеного підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" діяв у спосіб, встановлений Законом № 909-VIII, який набув чинності 01 січня 2016 року та не визнаний неконституційним. При цьому, прийняття Закону № 909-VIII, яким внесені зміни до ПК України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відтак, внесення змін до ПК України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід вважати "законним втручанням" держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.
57. Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17 виклав правову позицію, відповідно до якої, у випадку прийняття міською радою на підставі Закону № 909-УІІІ рішення про встановлення місцевих податків і зборів без додержання вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3, пункту 12.5 статті 12 ПК України, відсутнє виключення нормотворчих процедур щодо встановлення місцевих податків та зборів з-під дії таких основоположних принципів податкового законодавства як стабільність і публічність. Законодавець за посередництвом прикінцевих положень не мав за мету призупинити дію принципів податкового законодавства, а керувався легітимною метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень і покращення інвестиційного клімату в Україні.
58. В зазначеній постанові Верховним Судом наголошено, що внесення змін до ПК України в частині ставки податку, порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3, пункту 12.5 статті 12 ПК України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відтак, внесення змін до ПК України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід уважати "законним втручанням" держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.
59. З огляду вказану правову позицію Верховного Суду, а також враховуючи, що у відповідності з пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VІІІ, положення якого мають однакову юридичну силу на рівні з іншими нормами ПК України, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про недотримання відповідачем визначеного ПК України порядку введення в дію рішення про встановлення місцевих податків та зборів помилковими.
60. При цьому враховуючи, що позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки та приписи частини першої статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно яких акти ради, прийняті в межах наданих її повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території підприємствами, установами та організаціями, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на звернення до суду з цим позовом є також помилковим.
61. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
62. Згідно з частиною першою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
63. З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд