ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 620/536/19
адміністративне провадження № К/9901/32664/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Скалозуба Ю. О. від 25.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Пилипенка О. Є., суддів: Бужак Н. П., Костюк Л. О. від 25.06.2019
у справі №620/536/19
за позовом ОСОБА_1
до Апеляційного суду Чернігівської області
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Апеляційного суду Чернігівської області (далі також - відповідач), в якому просила: визнати протиправними дії Апеляційного суду Чернігівської області щодо відмови у здійсненні перерахунку суддівського стажу, зарахування стажу роботи адвокатом до суддівського стажу, починаючи з 06.08.2018, і відмови у наданні довідки про заробітну плату працюючого на посаді позивача судді; зобов`язати Апеляційний суд Чернігівської області здійснити перерахунок суддівського стажу, зарахувати до нього стаж роботи адвокатом і видати довідку про заробітну плату працюючого на посаді позивача судді з врахуванням нового стажу для перерахунку щомісячного грошового утримання, починаючи з 06.08.2018.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.04.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2019, у задоволенні позову відмовлено.
3. 25.11.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2019, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4. Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 вперше на посаду судді Чернігівського обласного суду (Апеляційний суд Чернігівської області) призначена у 1971 році.
6. Постановою Верховної Ради України від 24.06.2004 №1858-ІV позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області за станом здоров`я, що перешкоджають продовженню виконання обов`язків.
7. ОСОБА_1, суддя у відставці, у грудні 2018 року звернулась до відповідача із заявою про перерахунок стажу роботи, доплати за вислугу років та видачу довідки для подання до Пенсійного фонду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
8. У цій заяві позивач із посиланням на нову редакцію статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначила, що при розрахунку її стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного утримання судді у відставці, розрахунку суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, для перерахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці необхідно враховувати стаж роботи адвокатом Чернігівської обласної колегії адвокатів.
9. Листами від 20.11.2018 та 11.01.2019 № 8-10 8978/2018 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку стажу роботи.
10. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
11. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 06.08.2018 у неї виникло право на зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу роботи адвокатом Чернігівської обласної колегії адвокатів. Однак, звернувшись до відповідача із відповідною заявою в грудні 2018 року, позивач отримала відмову з посиланням на те, що редакція статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (далі також - Закон №1402-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набрала чинності після виходу заявника на пенсію. Такі дії відповідача, на думку позивача, є протиправними та дискримінаційними.
12. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що підстави для здійснення перерахунку стажу роботи відсутні, оскільки суддя у відставці ОСОБА_1 не перебуває у штаті суду, а зміни до статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" набрали чинності після виходу судді у відставку.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
13. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що до позивача не може бути застосована норма права щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, яка набрала чинності після її виходу у відставку, тобто норма частини другої статті 137 Закону №1402-VIII, у зв`язку з тим, що у Законі немає прямого посилання на зворотну дію закону у часі. Позивач не є ані працюючим суддею, ані суддею, що звільнена із займаної посади після набрання чинності Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", у зв`язку з чим позовні та апеляційні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судами порушено вимоги щодо неупередженого, добросовісного розгляду справи з дотриманням принципу рівності перед законом. Позивач зазначає про наявність дискримінаційного підходу відносно неї. 06.08.2018 у зв`язку із прийняттям змін до статті 137 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у суддів виникло право на зарахування до стажу на посаді судді іншої професійної діяльності, у тому числі адвокатської, незалежно від того, чи суддя здійснює правосуддя чи перебуває у відставці. У позивача наявне право на зарахування п`яти років стажу роботи адвокатом до стажу роботи суддею, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформованим у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 та у рішенні Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №9901/140/19.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
16. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
17. Згідно з приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
18. Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
19. Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
20. Колегія суддів зауважує, що Конституція України у частині другій статті 19 закріплює правило, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
22. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб`єктів до відповідальності.
23. Як вбачається із касаційної скарги, позивач не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що з моменту набрання чинності змінами до статті 132 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIІІ, згідно з якими до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, у неї виникло право на зарахування наявного у неї стажу адвоката до стажу роботи на посаді судді.
24. У даному контексті колегія суддів зазначає наступне.
25. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIІІ, відповідно до статті 137 якого до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
26. Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" (далі також - Закон № 2509-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною другою такого змісту: "До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді".
27. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
28. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
29. Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
30. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події або факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
31. З огляду на викладене, передбачені частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунку) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді застосовуються з дати набрання чинності Законом № 2509-VIII, тобто з 05.08.2018.
32. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24.06.2004 №1885-ІV позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області за станом здоров`я, що перешкоджають продовженню виконання обов`язків.
33. Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що до позивача не може бути застосована норма права щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, яка набрала чинності після виходу позивача у відставку, тобто частина друга статті 137 Закону №1402-VIII, а відтак погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, в частині незгоди із такими.
34. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №520/11431/18, від 12.06.2020 у справі №200/779/19-а та від 28.10.2020 у справі № 200/6296/19-а.
35. З огляду на викладене, безпідставними є також доводи позивача щодо порушення судами вимог щодо неупередженого, добросовісного розгляду справи з дотриманням принципу рівності перед законом.
36. Щодо доводів позивача про застосування до неї дискримінаційного підходу колегія суддів зазначає наступне.
37. Гарантована Конституцією України рівність усіх у правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
38. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
39. Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
40. Згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України", параграфи 48-49, Заява № 10441/06).
41. Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
42. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
43. З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що дискримінація має місце лише тоді, коли порушення прав відбувається з причини певної персональної ознаки особи.
44. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
45. Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях, а також в однаковий спосіб до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
46. У касаційній своїй скарзі позивач зазначає, що вбачає дискримінацію у застосуванні, на її думку, неоднакового підходу до застосування однієї і тієї ж норми закону. При цьому, позивачем не обґрунтовано факту наявності щодо неї дискримінації, а саме щодо наявності в нього певної ознаки, у тому значенні, яке використовується у Законі України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
47. Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що у даному випадку має місце припущення позивача про обмеження його прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією.
48. Колегія суддів відхиляє посилання позивача, викладені у касаційній скарзі, на необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, сформованих у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 та у рішенні Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №9901/140/19, оскільки обставини, що виникли у межах спірних правовідносин, не є подібними до тих, які суди встановили під час розгляду цих справ, зокрема, позивачі у цих справах на момент виникнення спірних правовідносин перебували на посадах суддів та здійснювали правосуддя, натомість ОСОБА_1 є суддею у відставці.
49. Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
50. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
51. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд