Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 800/400/16 (провадження № 11-46 заі 21)
14 квітня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Громадської організації «Центр співпраці та підтримки міжнародних проектів», ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Український інститут національної пам`яті, Кіровоградська міська рада, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , про визнання незаконною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 14 липня 2016 року № 1468-VIII «Про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та Стрижакова Артема Олеговича на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2021 року і постановою від 14 квітня 2021 року апеляційні скарги залишила без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Водночас не погоджуюсь із застосуванням Великою Палатою Верхового Суду норм процесуального права з огляду на таке.
1. Погоджуючись із висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що з огляду на конституційний статус Верховної Ради України (далі - ВРУ) як єдиного органу законодавчої влади її участь у вирішенні питання територіального устрою України є юридичною формою реалізації її повноважень у сфері конституційних правовідносин Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7?рп/2002 зазначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.
1.1. Оскільки позивачі оскаржують Постанову ВРУ з підстав, зокрема, її невідповідності приписам Конституції України та регламентної процедури її прийняття (законодавча процедура), то перевірка цієї Постанови не може бути здійснена в порядку адміністративного судочинства.
1.2. Ураховуючи зазначене вище, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов обґрунтованого висновку про те, що предмет позову у цій справі не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.
1.3. Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність нормам Конституції України(конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.
1.4. В порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися лише ті акти, дії чи бездіяльність ВРУ, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, в яких цей орган реалізовує свої владні повноваження, до яких не відноситься законотворча діяльність ВРУ, а також випадки, коли її акти підлягають перевірці на відповідність Конституції України(конституційність) Конституційним Судом України.
1.5. Невідповідність актів ВРУ нормам Конституції України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що вказує на неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.
2. Зазначена позиція Великої Палати Верховного Суду фактично створює у сторін справи, а також у громадськост