Постанова
Іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 161/13037/18
провадження № 51-5282 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Остапука В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
представника потерпілого Романовського В.О. (у режимі відеоконференції),
захисника Юнчик О.М. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018030010001027 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Луцька, жителя АДРЕСА_1, такого, що відповідно до ст. 89 КК України, не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2, 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджений за:
- ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди: 26 977 грн на користь ПП "Фасад" та 79 200 грн на користь ТзОВ "Пропрієта".
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу засудженого залишено без задоволення, вирок районного суду змінено, звільнено ОСОБА_1 від покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, будучи найманим працівником ПП "Фасад", 15 вересня 2016 року неподалік буд. №18 по вул. Нахімова у м. Луцьку умисно, шляхом вільного доступу, таємно викрав майно ПП "Фасад" вартістю 13 000 грн.
Він же, повторно, умисно, шляхом вільного доступу викрав майно ПП "Фасад": 24 вересня 2016 року - вартістю 2 000 грн, 27 вересня 2016 року - вартістю 5 000 грн, 07 жовтня 2016 року - вартістю 2 000 грн, а також 02 грудня 2016 року - вартістю 4 977 грн.
Крім того, ОСОБА_1 повторно, в кінці листопада 2016 року, умисно, таємно, з території шиномонтажу "Нептун" у м. Луцьку, викрав майно ТзОВ "Пропрієта", а саме: чотири колісні алюмінієві диски та чотири шини, загальною вартістю 79 200 грн, та чотири салонні килими, вартістю 341,46 грн, чим спричинив зазначеному товариству значної майнової шкоди.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив добровільність згоди обвинуваченого на проведення судового розгляду у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки ОСОБА_1 не погоджувався із розміром збитків, завданих ТзОВ "Пропрієта", а доказів вчинення ним крадіжок майна ПП "Фасад" немає. Також стверджує, що вартість викраденого майна, що належало ТзОВ "Пропрієта", не встановлена висновком експертизи, а суд не навів у вироку, чому бере до уваги одну довідку про його вартість і відкинув іншу, тобто заподіяння значної шкоди не підтверджено матеріалами справи. Крім того, засуджений вказує, що призначене йому покарання не відповідає даним про його особу, є надто суворим. Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином усіх доводів апеляційної скарги та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторний допит свідків, чим порушив вимоги закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та його захисник у судовому засіданні повністю підтримали скаргу та просили її задовольнити.
Представник потерпілого заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
Прокурор у суді касаційної інстанції також заперечував проти задоволення скарги, вказував на відсутність порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження в судах та просив залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді доводів касаційної скарги, суд виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду у суді першої інстанції, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Касаційні доводи засудженого про те, що місцевий суд розглянув кримінальне провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, однак не з`ясував чи правильно обвинувачений розуміє суть інкримінованих йому діянь, наслідки застосування даної норми та не переконався у добровільності його позиції, є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі зазначеної норми процесуального закону, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій.
Із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні крадіжок майна, що належить ПП "Фасад", погоджувався із кваліфікацією дій, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті та погодився на розгляд справи в цій частині у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд переконався у правильності розуміння ОСОБА_1 змісту обвинувачення по цим епізодам, у добровільності його позиції, а також позиції інших учасників судового провадження і належно роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Засуджений надав з цього приводу письмову розписку, де повністю погодився із наведеним. Інші учасники судового провадження також не заперечували проти відповідної процедури проведення судового розгляду.
У той же час ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував вартість майна, викраденого у ТзОВ "Пропрієта". Враховуючи зазначене, суд постановив у цій частині проводити судовий розгляд у повному обсязі і дослідити докази. Наведене не суперечить вимогам процесуального закону, який не вимагає від суду повного дослідження доказів у тій частині обвинувачення та за тими епізодами, які ніким не оспорюються, натомість вимагає проведення повного дослідження доказів у випадку невизнання чи заперечення учасниками провадження винуватості особи або фактичних обставин, які мають значення для справи, за певним епізодом інкримінованих їй протиправних діянь.
Отже, суд першої інстанції в повній мірі дотримався процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК України. Під час судового розгляду сторони жодним чином не були обмежені у можливості реалізації їх процесуальних прав, у тому числі шляхом подання відповідних клопотань про зміну обсягу та порядку дослідження доказів. Проте вони цього не ініціювали, не вказували про необхідність дослідження всіх доказів у справі. Таким чином, порушень вимог вищезазначеної норми процесуального закону не вбачається, підстав для скасування вироку суду першої інстанції немає.
Посилання ОСОБА_1 на порушення апеляційним судом ст. 404 КПК України внаслідок незадоволення його клопотання про виклик і допит свідків є безпідставним, оскількизгідно з приписами ч. 3 цієї норми закону суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.
Із матеріалів провадження видно, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів та для допиту осіб, які не були допитані в суді першої інстанції, сторонами судового провадження наведено не було й апеляційним судом не встановлено.
У той же час доводи засудженого про те, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК України не дав умотивованих відповідей на усі доводи його апеляційної скарги, є слушними.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Стаття 419 КПК України чітко вимагає, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду мають бути зазначені підстави, з яких таку скаргу визнано необґрунтованою.
Обвинувачений ОСОБА_1, не погодившись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій, зокрема, вказував на недоведеність факту спричинення ним значної шкоди ТзОВ "Пропрієта", оскільки вартість викрадених ним дисків була визначена невірно, а суд першої інстанції не вказав у вироку, чому бере до уваги саме довідку, видану ТОВ "Хюндай Мотор Україна", та не бере до уваги інші докази щодо вартості викраденого ним майна та його показання в цій частині.
Суд апеляційної інстанції формально зазначив, що погоджується із висновком місцевого суду, пославшись на те, що вказана довідка є належним та допустимим доказом, проте не обґрунтував свого рішення з огляду на наявність у матеріалах кримінального провадження інших доказів щодо вартості викрадених дисків, не вказав, чому саме ця довідка визнана такою, що підтверджує їх дійсну вартість на момент вчинення злочину.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи твердження ОСОБА_1 про недоведеність належними та допустимими доказами розміру викрадених ним дисків, не дав оцінки кожному конкретному доказу щодо вартості такого майна, не зазначив, чому взято до уваги один доказ та відкинуто інші.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги, не надав відповідей на всі доводи апеляції засудженого, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу залишив без задоволення, та не надав належної оцінки викладеним доводам скарги, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а тому рішення цього суду не можна вважати обґрунтованим та вмотивованим.
Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що апеляційний суд при звільненні ОСОБА_1 від покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не взяв до уваги положення статей 32, 88, 89 КК України щодо наявності у діях засудженого ознак повторності при подальшій кваліфікації дій, та не дав цьому оцінки в судовому рішенні.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню.
З огляду на підстави, з яких судове рішення скасовується, суд касаційної інстанції позбавлений можливості висловитися щодо доводів засудженого про суворість призначеного йому покарання.
Враховуючи, що ОСОБА_1 взято під варту на виконання вироку місцевого суду після набрання ним чинності, а саме, після постановлення ухвали апеляційного суду, й з того часу він перебуває під вартою, беручи до уваги, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а відповідно вирок суду є таким, що не набрав законної сили, Верховний Суд вважає за доцільне звільнити його з-під варти.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення апеляційного суду.