Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 758/11224/18
провадження № 61-15477св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ЕНЕРГО",
треті особи: Голосіївська районна філії Київського міського центру зайнятості, Головне управління держпраці у Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Нищенко Світланою Іванівною, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року в складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ЕНЕРГО" (далі - ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО"), у якому просив:
- скасувати наказ ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" від 07 серпня 2018 року № 243-к про його звільнення з посади менеджера відділу оперативного забезпечення департаменту з корпоративних розслідувань дирекції з безпеки з 08 серпня 2018 року за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП;
- поновити його на посаді посади менеджера відділу оперативного забезпечення департаменту з корпоративних розслідувань дирекції з безпеки ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО";
- стягнути з відповідача на користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 1 554,72 грн (середньоденна заробітна плата), починаючи з 08 серпня 2018 року.
Позов мотивований тим, що з 12 жовтня 2015 року він почав працювати в ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" на посаді менеджера відділу оперативного забезпечення департаменту з корпоративних розслідувань дирекції з безпеки.
Наказом ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" від 07 серпня 2018 року № 243-к його звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Посилаючись на те, що 08 серпня 2018 року він направив на адресу відповідача заяву про відкликання його заяви про звільнення за угодою сторін, ОСОБА_1 вважав своє звільнення незаконним та просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач власноручно написав заяву про звільнення за угодою сторін з 08 серпня 2018 року та не надав доказів на підтвердження, що така заява була подана внаслідок вчинення на нього тиску зі сторони роботодавця.
Звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП, відбулось з дотримання вимог трудового законодавства.
При цьому суд відхилив доводи позовної заяви ОСОБА_1 з посилання на те, що ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" неправомірно відмовило в задоволенні його заяви про відкликання заяви про звільнення, оскільки задоволення такої заяви є правом роботодавця.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши, що факт відкликання позивачем своєї заяви про звільнення, за відсутності згоди роботодавця на анулювання домовленості з працівником щодо його звільнення, не може бути підставою для продовження трудових відносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нищенко С. І. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-1269цс16, відповідно до якого сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинений за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. Суди попередніх інстанції, посилаючись на анулювання домовленості про припинення трудового договору лише за взаємною згодою сторін, не дослідили наявність вільного волевиявлення працівника при написанні заяви та його добровільну згоду на це. Посилання судів на те, що ОСОБА_1 написав заяву про відкликання заяви про звільнення 09 серпня 2018 року не відповідає дійсності, що свідчить про неправильне встановлення фактичних обставин справи.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У листопаді 2020 року ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" подало до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що позивач не висував жодних претензій до відповідача в процесі припинення трудових відносин, з наказом про звільнення був ознайомлений та згодний, про що свідчить його підпис та відсутність будь-яких заперечень. Зміст заяви ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення свідчить, що позивач не мав на меті продовжити трудові відносини з відповідачем, а лише просив змінити правову підставу його звільнення. Матеріали справи не містять ні письмових звернень позивача до роботодавця, ні звернень до органів, які здійснюють контроль за дотриманням трудового законодавства, ні до правоохоронних органів щодо здійснення на нього психологічного тиску.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У листопаді 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що наказом від 06 жовтня 2015 року № 251-к ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера відділу з оперативного забезпечення департаменту із корпоративних розслідувань дирекції з безпеки з 12 жовтня 2015 року на умовах, визначених трудовим договором.
07 серпня 2018 року ОСОБА_1 написав ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" заяву про звільнення за угодою сторін з 08 серпня 2018 року.
Наказом від 07 серпня 2018 року № 243-к ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера відділу з оперативного забезпечення департаменту із корпоративних розслідувань дирекції з безпеки з 08 серпня 2018 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП.
08 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" підписана додаткова угода до трудового договору, відповідно до якої сторони погодили припинити трудові взаємовідносини згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП.
09 серпня 2018 року до ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" від ОСОБА_1 надійшла заява про відкликання його звільнення з 08 серпня 2018 року та скасування наказу про звільнення № 243-к від 07 серпня 2018 року. У вказаній заяві позивач виявив бажання пройти процедуру по скороченню посади.
Листом від 13 серпня 2018 року № 02/6-839/2018 ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" повідомило ОСОБА_1, що відзив його заяви неможливий, оскільки на момент подання заяви він не є працівником ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО", трудові відносини припинені на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпПУкраїни, в день звільнення здійснено всі належні при звільнені розрахунки згідно з статтею 116 КЗпП України та видано належним чином оформлену трудову книжку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 08 серпня 2018 року.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України
(за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").
Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року в справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року в справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), у постанові від 31 серпня 2020 року в справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, правильно встановив доведеність існування домовленості між ОСОБА_1 та ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" про звільнення за угодою сторін з 08 серпня 2018 року.
Оскільки анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника, за відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок судів попередніх інстанцій, що звільнення позивача проведено із дотриманням вимог КЗпП України, є обґрунтованим.
Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 власноручно написав заяву про звільнення за угодою сторін з 08 серпня 2018 року та не надав доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на нього тиску зі сторони ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО", що відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Доводи касаційної скарги з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-1269цс16, є безпідставними, оскільки у справі, яка переглядається, сторони підписали додаткову угоду від 08 серпня 2018 року, якою погодили припинити трудові відносини на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.