Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 520/14448/18
провадження №61-13986св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, до Прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 березня 2019 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідачі: прокуратура Одеської області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС України в Одеській області), з позовом, у якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 57 000 грн матеріальної шкоди, 555 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 15 000 грн судових витрат.
2. Позовна заява мотивована тим, що вироком Київського районного суду м. Одеси від 20 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року, позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 259 КК України та виправдано за недоведеністю вини у вчиненні кримінального правопорушення.
3. Внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного проведення в ході розслідування кримінальної справи обшуку, незаконного накладення арешту на майно, та інших процесуальних дій, йому було завдано моральну шкоду.
4. Моральна шкода, в тому числі, полягає у тому, що позивачу було завдано моральних страждань, його звичайний образ життя було порушено, погіршився стан здоров`я.
5. Також позивачу завдано матеріальної шкоди на суму 57 000 грн, із яких: 47 000 грн - витрати на правову допомогу, які він поніс при розгляді кримінальної справи та 10 000 грн - витрати на лікування.
6. Посилаючись на наведені обставини, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 березня
2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 260 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом, а відтак, на підставі положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", є таким, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.
9. Судом, відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", здійснено розрахунок мінімального розміру моральної шкоди, завданої позивачу незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду, відповідно до якого за період перебування позивача під слідством та судом, а саме з 28 травня 2013 року по 06 червня 2018 року, тобто
60 місяців та 9 днів, сума шкоди складала 251 632 гривень (60 місяців
9 днів х 4 173 грн).
10. Враховуючи обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача протягом вказаного періоду (60 місяців і 9 днів) під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом (в даному випадку - 251 632,20 грн), і визначив його в сумі
260 000 грн.
11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 57 000 грн, які складаються з витрат на адвоката, які позивач поніс при розгляді кримінальної справи у сумі
47 000 грн та 10 000 грн, витрачених на лікування, місцевий суд виходив із того, що вимога про відшкодування 47 000 грн витрат на правову допомогу належними доказами не підтверджена, оскільки квитанції, надані позивачем (№ 104 від 09 червня 2017 року, № 1102 від 15 грудня 2014 року, № 2 від 12 січня 2017 року, № 1048 від 20 серпня 2013 року,
№ 718 від 13 травня 2013 року) не місять відомостей щодо того, по якій саме справі була надана правова допомога, при цьому договір про надання правової допомоги при розгляді кримінальної справи №520/9685/13-к та опис робіт і послуг, наданих адвокатом із зазначенням обсягу робіт і витраченого часу, суду не надано.
12. Що стосується матеріальної шкоди позивачу у розмірі 10 000 грн, витрачених на ліки в зв`язку з хворобою, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 з 2011 року мав захворювання у вигляді злоякісної пухлини (саркома), натомість, кримінальна справа відносно позивача була порушена в 2013 році, тобто позивачем не доведено, що вказана сума була витрачена саме у зв`язку із перебуванням під слідством і судом внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду.
13. Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, місцевий суд виходив із того, що на обґрунтування факту надання допомоги фахівцем у галузі права, стороною позивача не було надано суду першої інстанції будь-яких доказів, що підтверджують вчинення процесуальних дій, не надано доказів (акти виконаних робіт), з яких вбачалося б кількість часу витрачено адвокатом при наданні такої правової допомоги, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення цих вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
14. Постановою Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ГУ ДКС України в Одеській області залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси
від 19 березня 2019 року залишено без змін.
15. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив наявні у справі докази, з`ясував їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме - в частині стягнення на його користь моральної шкоди у сумі 260 000 грн, в іншій частині суд вірно відмовив у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог.
16. Апеляційний суд вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги ГУ ДКС України в Одеській області про те, що позивач ототожнив орган Казначейства із Державним бюджетом України та з особою, яка спричинила шкоду і, на думку позивача, ГУ ДКС України в Одеській області має відповідати за дії органів досудового розслідування, що суперечить нормам чинного законодавства. Зазначив, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України, чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.
17. Апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач ОСОБА_1, будучи особою похилого віку (1930 року народження), маючи тяжке онкологічне захворювання, незаконно перебував під слідством та судом протягом тривалого часу - з 28 травня 2013 року по 06 червня 2018 року, тобто, на протязі п`яти років, що беззаперечно свідчить про порушення прав позивача, та завдання йому з боку відповідача моральної шкоди.
18. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
19. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20. У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року, ГУ ДКС України в Одеській області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21. Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 та постановіВерховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №199/6713/14-ц, у яких зроблено висновок про те, що у таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкт його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
22. Аргументом касаційної скарги також указано те, що граничною датою щодо визначення строку для відшкодування моральної шкоди позивачу є саме дата набрання законної сили ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2017 року. Тобто, позивач знаходився під слідством та судом не 60 місяців та 9 днів, а 49 місяців та 19 днів, оскільки жодної шкоди або процесуальних обмежень у період
з 22 травня 2017 року по 06 червня 2018 року ОСОБА_1 не зазнав, оскільки 22 травня 2017 року набрало чинності судове рішення про виправдання позивача у зв`язку з недоведеністю винуватості у вчиненні злочину.
23. Суди не врахували та не надали оцінки тим обставинам, що позивачем ОСОБА_1 не було доведено, а судами не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями органів прокуратури та тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які посилався позивач, оскільки останній не надав жодних доказів того, що ці фізичні та моральні страждання виникли внаслідок дій відповідача.
Доводи учасників справи на аргументи касаційної скарги
24. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25. Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
26. Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. 13 травня 2013 року органами досудового слідства у відношенні ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 259 КК України (завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху).
28. Під час досудового розслідування слідчий СВ Таїровського ВМ Київського РВ МУ ГУМВС України в Одеській області Півоварчук І. Ю. звертався до слідчих суддів з клопотаннями, погодженим з прокурором прокуратури Київського району м. Одеси Великодним Д. В., про здійснення приводу, проведення обшуку, накладення арешту, застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
29. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси
від 15 травня 2013 року, у задоволенні клопотання слідчого про здійснення приводу ОСОБА_1 відмовлено.
30. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси
від 15 травня 2013 року, клопотання слідчого СВ Таїровського ВМ Київського РВ МУ ГУМВС України в Одеській області Півоварчук І. Ю. задоволено, надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 .
31. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси
від 21 травня 2013 року, клопотання слідчого СВ Таїровського ВМ Київського РВ МУ ГУМВС України в Одеській області Півоварчук І. Ю. задоволено, накладено арешт на: 1) заяву про видачу готівки № 20;
2) лист аркушу з рукописним текстом, 3) лист аркушу з рукописним текстом, виконаний барвником чорного кольору, 4) записну книжку зеленого кольору з записами, 5) записна книжка коричневого кольору з записами, 6) 76 аркушів з рукописним текстом, 7) телефонний апарат червоного кольору фірми "DAEWOO" (S60302553).
32. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси
від 04 червня 2013 року у задоволенні клопотання слідчого СВ Таїровського ВМ Київського РВ МУ ГУМВС України в Одеській області Півоварчук І. Ю. про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту було відмовлено. Визначено ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
33. 04 грудня 2013 року Київським районним судом м. Одеси було винесено вирок, справа №520/9685/13-к, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 259 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки. На підставі статті 75 КК України звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.
34. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд в той же суд в іншому складі суддів зі стадії попереднього розгляду.
35. Під час нового розгляду кримінальної справи, прокурор прокуратури Київського району м. Одеси звертався до суду з клопотанням про призначення амбулаторної судової психолого - психіатричної експертизи відносно стану здоров`я ОСОБА_1 .
36. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада
2014 року вказане клопотання прокурора задоволено та призначено судову психолого-психіатричну експертизу.
37. На виконання вимог даної ухвали, експертами Комунального підприємства "Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я" надано висновок судово-психіатричного експерта № 697, в якому зазначено, що: обвинувачений ОСОБА_1 будь-яким стійким хронічним, психічним захворюванням, недоумством, болючим розладом психіки не страждав, як не страждав таким в період часу, що ставиться до інкримінованому йому кримінальному правопорушенню, і міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Особистість випробуваного ОСОБА_1, 1930 року народження, інтелектуально і емоційно зріла, здатна до свідомого контролю за своєю поведінкою, корекції скоєних дій і вчинків, прогнозом їх наслідків.
38. Вироком Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня
2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 січня 2016 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 259 КК України та виправдано за недоведеністю винуватості.
39. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2016 року задоволено касаційну скаргу прокурора. Вирок Київського районного суду м. Одеси
від 09 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 січня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
40. У подальшому, вироком Київського районного суду м. Одеси
від 20 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 259 КК України та виправдано за недоведеністю винуватості у вчинені злочину.
41. Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 20 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення.
42. З метою захисту своїх порушених прав, посилаючись на статті 23, 24, 1176 ЦК України, Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон України
№ 266/94-ВР), позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просив відшкодувати йому майнову та моральну шкоду, завдану внаслідок незаконного засудження, що підтверджується виправдувальним вироком суду.
43. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, тобто після присудження судом спадкодавцеві за життя моральної шкоди.
44. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 зупинено до з`ясування кола спадкоємців та вирішення питання про залучення їх до участі у справі.
45. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
46. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
47. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
48. Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
49. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
50. Предметом спору, у справі, яка переглядається, є стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Щодо правових підстав для відшкодування моральної шкоди
51. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
52. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
53. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
54. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
55. Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
56. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
57. Положеннями статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
58. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
59. Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
60. Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
61. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
62. Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
63. Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
64. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
65. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що "відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування".
66. У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
67. Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
68. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах
від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження
№ 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20)
69. В оцінці застосування судами як розрахункової величини розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", у розмірі 4 173 грн, Верховний Суд врахував, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня
2017 року.
70. Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.
71. На правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII не поширюється.
72. Таке тлумачення указаних норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі
№ 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6865/16,
від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 16 січня 2019 року у справі № 334/3231/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі
№ 591/6167/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 213/1972/16-ц.
73. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правило частини третьої статті 13 Закону та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 4 173 грн, встановленого законом на момент розгляду справи.
74. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах
від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження
№ 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі
№ 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18).
75. За таких обставин, доводи касаційної скарги ГУ ДКС України в Одеській області про необхідність застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для розрахунку завданої позивачу моральної шкоди є необґрунтованими.