ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/130/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Стецишина Олександра Михайловича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 (судді: Сіверін В. І. - головуючий, Склярук О. І., Терещенко О. І.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 22.05.2019 (суддя Сірош Д. М.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Стецишина Олександра Михайловича
до Головного управління державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Кременчуцька районна державна адміністрація Полтавської області,
про поновлення договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У січні 2019 року фізична особа - підприємець Стецишин Олександр Михайлович (далі - ФОП Стецишин О. М.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки площею 38,000 га, кадастровий номер 5322481700:06:000:0243, укладеного 01.12.2011 між Кременчуцькою районною державною адміністрацією (далі - Кременчуцька РДА) та ФОП Стецишиним О. М., зареєстрованого у відділі Держкомзему у Кременчуцькому районі Полтавської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 16.01.2012 за № 532240004000779 (далі - договір оренди землі від 01.12.2011), строком на 7 років з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі; визнання укладеною з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі додаткової угоди до договору оренди землі, на умовах поданого позивачем проєкту у редакції, наведеній у позовній заяві.
На обґрунтування позову позивач послався на наявність у цьому випадку правових підстав для поновлення спірного договору оренди землі згідно з положеннями частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі"; вжитті позивачем усіх необхідних і можливих заходів для поновлення договору оренди землі від 01.12.2011 та ухиленні ГУ Держгеокадастру від укладення додаткової угоди про продовження дії договору оренди землі на нових погоджених умовах.
1.2. У відзиві на позов ГУ Держгеокадастру просило відмовити у його задоволенні, зазначаючи, зокрема про наявність заперечень відповідача стосовно поновлення спірного договору оренди землі.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.05.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду із посиланням на положення статті 14 Закону України "Про оренду землі" та правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 у справі № 3-312гс16 мотивовано тим, що зміна фактичних площ і меж земельних ділянок із присвоєнням їм нових кадастрових номерів, що відбулося у наведеному випадку, після укладення договору оренди земельних ділянок, унеможливлює пролонгацію укладеного раніше договору у порядку, передбаченому частинами 1- 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки такі зміни мають наслідком укладення договору оренди земельних ділянок із дотриманням вимог закону щодо порядку одержання земельної ділянки на праві оренди. За висновком суду першої інстанції, ураховуючи припинення існування спірної земельної ділянки, кадастровий номер 5322481700:06:000:0243, площею 38,00 га, вимога про поновлення договору оренди землі є безпідставною.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 рішення Господарського суду Полтавської області від 22.05.2019 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд виходив із обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, своєчасного звернення орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проєкту додаткової угоди та дійшов висновку про те, що орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору; саме відповідачем була порушена процедура реалізації позивачем переважного права на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі". Суд наголосив, що зазначений Закон не встановлює для орендаря обов`язку надавати будь-які інші документи окрім листа-повідомлення про намір поновити договір оренди та проєкту додаткової угоди, яку пропонується укласти та звернув увагу на те, що факт скасування кадастрового номеру та поділу земельної ділянки в її існуючих межах та площах на менші земельні ділянки, яким присвоєно нові кадастрові номери, не свідчить про виникнення нового, у розумінні закону, об`єкту цивільних прав, а отже, втрату позивачем права на поновлення орендованої ним земельної ділянки, оскільки фактично ті площі в їх існуючих межах, які перебували в оренді у ФОП Стецишина О. М. як були так і залишились існувати в натурі, що убачається із роздруківки з публічної кадастрової карти, посвідченої головою Кам`янопотоківської сільської ради та землевпорядником сільської ради. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на умовах, запропонованих позивачем, ґрунтуються на законних підставах та підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні положень процесуального законодавства.
2.3. Проте згідно з постановою Верховного Суду від 22.09.2020 постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 у цій справі було скасовано, а справу передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, наголосив, що суд не звернув уваги на правові позиції, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 16.09.2019 у справі № 908/2314/18 та Верховним Судом у постановах від 27.06.2019 у справі № 923/925/18, від 19.06.2019 у справі № 925/803/18 щодо застосування положень частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі"; суд не дослідив та не встановив, чи досягнуто між сторонами згоди в процесі погодження нових істотних умов договору оренди землі, як і не надав оцінки відповідним аргументам відповідача, які він навів, зокрема у відзиві на апеляційну скаргу. Верховний Суд також наголосив на залишенні поза увагою судом апеляційної інстанції того, що продовження договірних відносин на підставі положень частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переваженого права орендаря на продовження договору оренди землі, у тому числі на змінених умовах.
2.4. За результатами нового розгляду справи, постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 рішення Господарського суду Полтавської області від 22.05.2019 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд не погодився з мотивами місцевого господарського суду щодо відмови у позові та зазначив, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок їх поділу, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, що відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 (пункт 56) у справі № 367/2022/15-ц, адже фактично ті площі в їх існуючих межах, які перебували в оренді у ФОП Стецишина О. М. як були, так і залишились існувати в натурі. У такому разі, дослідження доводів позивача щодо дотримання ним процедури поновлення договору оренди землі та права позивача на поновлення договору оренди землі є обов`язковим. Зважаючи на це, апеляційний господарський суд визнав помилковими висновки місцевого господарського суду про те, що припинення існування спірної земельної ділянки, кадастровий номер 5322481700:06:000:0243, площею 38,00 га, унеможливлює задоволення позову про поновлення договору оренди такої земельної ділянки.
Водночас суд апеляційної інстанції установив, що сторони не досягли згоди щодо нових умов договору оренди землі від 01.12.2011; відповідач повідомив позивача про відсутність наміру продовжувати договірні відносини з останнім щодо зазначеної спірної земельної ділянки, натомість умовою для задоволення позовних вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення строку дії договору згідно з частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", є зміна умов договору оренди землі лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (частина 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Отже, за висновком суду апеляційної інстанції підстав для поновлення договору оренди землі від 01.12.2011 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди у наведеному випадку немає.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. ФОП Стецишин О. М., не погоджуючись із рішенням і постановою у справі подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 22.05.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
ФОП Стецишин О. М. у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, по-перше, оскаржені судові рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/327/19, від 16.06.2020 у справі № 924/1181/18, від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 19.12.2019 у справі № 923/1091/18, від 04.12.2019 у справі № 920/117/18, від 15.01.2019 у справі № 908/1569/17, а по-друге, наявна необхідність відступу від висновку стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 392/155/17-ц. Зокрема, скаржник наголошує, що недобросовісна поведінка орендодавця - ГУ Держгеокадастру порушила переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі та укладення додаткової угоди та потребувала судового захисту, що стало причиною звернення до суду з цим позовом. На думку скаржника, попередні судові інстанції мали досліджувати не лише факт наявності заперечень орендодавця, а й їх зміст, чи дійсно мало місце недосягнення згоди щодо умов договору. Скаржник акцентує, що у наведеному випадку орендодавець порушив переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі, оскільки він безпідставно ухилився від підписання додаткової угоди, навівши в своїх листах необґрунтовані підстави для відмови.
3.2. Відзиву на касаційну скаргу від ГУ Держгеокадастру не надійшло.
3.3. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає про таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 01.12.2011 між Кременчуцькою РДА в особі голови Кременчуцької РДА Нагорного Ю. О. (орендодавець) і ФОП Стецишиним О. М. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови Кременчуцької РДА від 04.07.2011 № 436 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.
В оренду передавалася земельна ділянка, кадастровий номер 5322481700:06:000:0243 загальною площею 38,00 га, з них землі запасу сільської ради контур № 2 - 38,00 га (рілля). Договір укладено терміном на 7 років (пункт 6 договору).
Відповідно до пункту 36 договору оренди землі від 01.12.2011 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.
Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Кременчуцькому районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.01.2012 за № 532240004000779. Таким чином, строк дії договору до 16.01.2019.
У подальшому згідно з додатковою угодою до договору оренди землі сторони внесли зміни до пункту 7 (щодо розміру орендної плати), пункту 11 та пункту 31 договору оренди землі від 01.12.2011; усі інші умови договору залишилися незмінними. Ця додаткова угода зареєстрована у відділі Держкомзему у Кременчуцькому районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.04.2012 за № 532240001001263.
Відповідно до пункту 6 спірного договору оренди землі після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 02.10.2018 ФОП Стецишин О. М. звернувся до ГУ Держгеокадастру з листом-повідомленням про поновлення договору оренди з проєктом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. За змістом додаткової угоди ФОП Стецишин О. М. пропонував орендодавцю поновити договір оренди на 7 років та збільшити орендну плату за землю сільськогосподарського призначення державної власності до 12 % від нормативно грошової оцінки землі.
Зазначений лист-повідомлення зареєстровано ГУ Держгеокадастру 02.10.2018 за № С-14247/0/25-18.
Позивач також направив лист-повідомлення про поновлення договору оренди із проєктом додаткової угоди і до Кременчуцької РДА, який вона отримала 02.10.2018.
У листі від 08.10.2018 № 2175/01-55 Кременчуцька РДА повідомила, що у зв`язку з набранням чинності 01.01.2013 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI внесені зміни до статті 122 Земельного кодексу України, згідно з якими РДА позбавлені повноважень щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність або користування. Зважаючи на це, Кременчуцька РДА рекомендувала позивачеві звернутися до розпорядника земель сільськогосподарського призначення - ГУ Держгеокадастру.
Попередні судові інстанції також установили, що у листі від 24.10.2018 № 8981/0/26-18 ГУ Держгеокадастру повідомило ФОП Стецишина О. М. про те, що у додатках до листа-повідомлення 02.10.2018 відсутні агрохімічні паспорти земельної ділянки станом на час передачі земельної ділянки у користування та станом на час спливу п`ятирічного терміну з моменту передачі земельної ділянки в користування та технічна документація з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, затверджена у відповідності до вимог чинного законодавства; запропоновано орендареві звернутися з відповідним листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі за місяць до спливу строку договору оренди землі, а також надати на розгляд до ГУ Держгеокадастру технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, затверджену у відповідності до чинного законодавства та агрохімічні паспорти земельної ділянки.
12.12.2018 ФОП Стецишин О. М. повторно звернувся з листом-повідомленням про поновлення договору оренди, до якого долучив проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та, серед іншого, технічну документацію з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 5322481700:06:000:0243, агрохімічний паспорт поля з показниками за 2012 рік. Цей лист-повідомлення зареєстрований ГУ Держгеокадастру за № С-18049/0/25-18 від 12.12.2018.
У листі від 09.01.2019 № 107/0/26-19 ГУ Держгеокадастру поінформувало ФОП Стецишина О. М., що з 01.01.2019 набрала чинності загальнонаціональна (всеукраїнська) нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів; запропоновано врахувати зазначене та вжити відповідних заходів.
У листі від 18.01.2019 № 297/0/26-19 ГУ Держгеокадастру повідомило позивача про відсутність наміру продовжувати договірні відносини з позивачем; з метою здійснення економічно ефективного використання землі вважало за доцільне реалізувати право оренди на земельну ділянку в порядку аукціону.
Позивач вважаючи поведінку орендодавця в особі ГУ Держгеокадастру недобросовісною, такою, що порушує переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі та укладення додаткової угоди, звернувся до суду з позовом у цій справі, в якому ініціював поновлення договору оренди землі з підстав, визначених у частинах 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
4.3. Отже, предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про поновлення договору оренди землі шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі на умовах поданого позивачем проєкту у редакції, наведеній у позовній заяві. Підставою цих вимог визначено положення частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Залишаючи без змін судове рішення про відмову у позові з мотивів, викладених у постанові суду апеляційної інстанції, апеляційний господарський суд виконав вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у цій справі, які є обов`язковими в силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України, та виходив із того, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок їх поділу, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56)). Отже, у цьому разі дослідження доводів позивача щодо дотримання ним процедури поновлення договору оренди землі та права позивача на поновлення договору оренди землі є обов`язковим.
За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено у статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Так, згідно з частиною 1 статті 33 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3 статті 33 зазначеного Закону).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
У частині 5 статті 33 цього Закону передбачено, що орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Згідно з частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу (частина 7).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина 8).
Отже, для продовження договірних відносин на підставі положень частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах. Тобто умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (частина 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
За змістом статі 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, з урахуванням обов`язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 22.09.2020 у цій справі, установив, що з пропозицією про поновлення спірного договору оренди землі та проєктом додаткової угоди про поновлення терміну дії такого договору позивач звернувся до закінчення строку дії договору, як це передбачено його умовами, при цьому позивач фактично запропонував інші (нові) істотні умови договору оренду землі, зокрема розмір орендної плати. Проте як установив суд апеляційної інстанції, в процесі погодження нових істотних умов спірного договору оренди землі сторони не досягли згоди, відповідач повідомив позивача про відсутність наміру продовжувати з останнім договірні відносини щодо зазначеної земельної ділянки, тому за висновком суду правових підстав для поновлення такого договору і укладення додаткової угоди до договору в редакції позивача, зважаючи на положення частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", у наведеному випадку немає. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем у судовому порядку на час звернення до суду з позовом відмови чи бездіяльності відповідача щодо укладення додаткової угоди.
4.4. Як уже зазначалося, ФОП Стецишин О. М. оскаржив судові рішення у справі до суду касаційної інстанції, у поданій касаційній скарзі просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 01.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Стецишина О. М. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 і рішення Господарського суду Полтавської області від 22.05.2019 у справі № 917/130/19 з підстав, передбачених у пунктах 1 і 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У справі № 922/327/19, на неврахуванні висновків в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у якій, посилається скаржник у касаційній скарзі, зважаючи на обставини зазначеної справи та наявні у ній докази, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись положеннями частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", дійшли висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди землі у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення. Задовольняючи позов, суди, з висновками яких погодився і суд касаційної інстанції, виходили, зокрема, із того, що в матеріалах справи відсутні документально підтверджені відомості порушення позивачем умов договору протягом його дії, позивач дотримався процедури і строків звернення до відповідача із повідомленням про намір поновити договір, сторони дійшли згоди щодо зміни істотних умов договору в частині строку його дії та розміру орендної плати.
Згідно з постановою Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 924/1181/18, на яку також послався скаржник у касаційній скарзі, судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, договору оренди землі, укладеного між сторонами у справі, та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, були залишені без змін судом касаційної інстанції. Верховний Суд, зокрема, зазначив, що враховуючи те, що орендар (позивач) належно виконує обов`язки за договором оренди землі, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і протягом одного місяця після закінчення строку договору немає листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, тобто про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді, що і стало підставою позову у цій справі.
У постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, посилання на яку містить касаційна скарга, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про задоволення позову, які (суди), ухвалюючи судові рішення у справі, виходили із того позивач звертався до відповідача із заявою про поновлення дії договору оренди земельної ділянки з проєктом додаткової угоди, але відповідач відповіді на лист позивача не надав, чим порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору на новий строк. Враховуючи, що після закінчення строку дії договору позивач продовжує користуватися земельною ділянкою, що не заперечується й відповідачем, і матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем заперечень проти поновлення договору протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди, рішення відповідача, за яким вирішувалося питання про припинення договору оренди землі за спірним рішенням відбулося у спосіб, який не передбачений Законом України "Про оренду землі" і воно є неправомірним, то позовні вимоги щодо поновлення договору оренди землі та скасування рішення відповідача, за висновками судів, є обґрунтованими.
Водночас згідно з постановою Верховного Суду від 04.12.2019 справі № 920/117/18, на неврахуванні висновків у якій посилався скаржник у касаційній скарзі, було залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові про визнання поновленим договору оренди землі та укладеною додаткової угоди до договору у редакції, наведеній у позовній заяві. Як було установлено судом апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, за обставин існування між сторонами правовідносин щодо погодження істотних умов договору оренди, неспливу місячного строку після закінчення строку дії зазначеного договору, позивачем питання про поновлення договору оренди землі порушено з інших підстав, а саме з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому судом установлено відсутність правових підстав вважати, що у позивача виникло право на позов на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Разом із тим відсутність у матеріалах справи доказів отримання позивачем заперечення відповідача у поновлені договору оренди не спростовує факту відсутності волі орендодавця на поновлення строку дії договору. Верховний Суд зазначив, що ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, пославшись на встановлені обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, оскільки ним не було належним чином дотримано процедури такого поновлення, встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі".
У постанові від 15.01.2019 у справі № 908/1569/17 (на яку послався скаржник), предметом позову у якій було визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі щодо поновлення терміну дії договору на підставі положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", Верховний Суд зазначив, що встановивши, що після закінчення строку договору оренди позивач продовжує користуватись земельною ділянкою та належним чином виконує умови договору оренди, що не спростував відповідач, який протягом встановленого частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" строку не надав заперечення щодо поновлення договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення договору оренди відповідно до порядку, визначеного у частині 6 зазначеної статті.
Натомість у цій справі, що розглядається, позивач просив на підставі положень частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визнати поновленим договір оренди землі на умовах додаткової угоди, які були відмінними від умов договору оренди; суд апеляційної інстанції установив, що сторони не досягли згоди в процесі погодження нових істотних умов спірного договору оренди землі, відповідач повідомив позивача про відсутність наміру продовжувати з останнім договірні відносини щодо спірної земельної ділянки, тому правових підстав для поновлення договору оренди землі і укладення додаткової угоди до договору в редакції позивача у наведеному випадку немає.
Отже, відмінність установлених фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, підстав позову, суб`єктного складу сторін у зазначених справах, на які посилався скаржник, та справі, що розглядається, свідчить про неподібність правовідносин у таких справах, у зв`язку з чим висновки, викладені у таких постановах, не підлягають застосуванню у справі, що наразі розглядається судом касаційної інстанції.
Крім того, не можуть бути взяті до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 923/1091/18, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови із зазначеними скаржником датою та номером справи немає, що унеможливлює надання оцінки викладеним у ній правовим висновкам на предмет врахування/неврахування їх судами попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях у справі, що розглядається.
З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Поза тим колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 393/155/17-ц, та застосованого судом апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Так, у цій постанові у цивільній справі зазначено, що оскільки переважне право на поновлення договору оренди землі виникає лише в разі подальшого перебування земельної ділянки в оренді та при наявності інших осіб, які претендують на оренду цієї ж земельної ділянки, то при передачі орендодавцем земельної ділянки особі (особам) у власність інститут переважного права застосовуватись не може навіть при виконанні усіх передбачених законодавством та договором оренди умов попереднім орендарем.
Позивач обґрунтував відступлення від наведеного висновку тим, що він суперечить положенням абзацу 22 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, відповідно до якого не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі поновлення договорів оренди землі, укладення договорів оренди землі на новий строк з використанням переважного права орендаря.
Дійсно, така інтерпретація переважного права в контексті положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", з урахуванням положень абзацу 22 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, нівелює пріоритетне становище орендаря землі щодо укладення (поновлення) договору оренди на новий строк.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 наголосила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі 159/5756/18 висловлено таку правову позицію.
Статтею ЗЗ Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проєкту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проєкт додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц викладено таку правову позицію щодо застосування статі 33 Закону України "Про оренду землі".
Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
Отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2- 5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги, що суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21.03.2018 у справі № 393/155/17-ц, немає, а отже, інша наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у справі з цієї підстави. До того ж помилкові посилання суду апеляційної інстанції на висновки, викладені у зазначеній постанові, не вплинули на результат вирішення спору.
Колегія суддів звертає увагу, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Відповідно, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).