ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 813/8046/14
адміністративне провадження № К/9901/45278/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
за участю:
представника позивача - Шинкаренка І.В.
представника відповідача - Рибака Н.Я.,
представника Прокуратури Львівської області - Кузнєцової Ю.В., Косенко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 (головуючий суддя Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.) у справі №813/8046/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна" до Галицької митниці Держмитслужби, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, за участю Прокуратури Львівської області про визнання протиправними та скасування рішень про відмову у внесенні змін до митних декларацій та про відмову у поверненні надміру сплаченого податку на додану вартість, визнання протиправної бездіяльності та стягнення надміру сплачених коштів до державного бюджету,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Галицької митниці Держмитслужби (надалі - відповідач, митниця, митний орган), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, за участю Прокуратури Львівської області (надалі - прокуратура), в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у внесенні змін до митних декларацій та про відмову у поверненні надміру сплаченого податку на додану вартість, про визнання протиправної бездіяльності з невнесення змін до митних декларацій та стягнення надміру сплачених коштів до державного бюджету в загальному розмірі 19259289,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що предметом митного оформлення були товари (дитячі підгузки Pampers), які є медичними виробами, оскільки внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення, що ведеться Держлікслужбою України, про що позивачу видані відповідні Свідоцтва про державну реєстрацію медичних виробів. У період, в який здійснювалось розмитнення вказаних товарів, оподаткування податком на додану вартість медичних виробів, які ввозились на територію України, здійснювалось за ставкою 7 відсотків, а позивач здійснив їх розмитнення за ставкою 20 відсотків. Позивач звернувся до митного органу із заявами про внесення змін до митних декларацій в частині зміни ставки податку й розміру податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягали сплаті до бюджету, та повернення з державного бюджету надміру сплачених коштів податку на додану вартість. Однак, митні органи, на думку позивача, неправомірно відмовили у внесенні змін до митних декларацій та поверненні коштів.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2015 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано рішення митного органу про відмову у внесенні змін до графи 47 щодо коду платежу " 028" (зміна ставки та суми податку на додану вартість) митних декларацій за заявами Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна" від 07.10.2014, 08.10.2014, 09.10.2014, 13.10.2014, 14.10.2014, 15.10.2014, 16.10.2014, 17.10.2014, 20.10.2014, 21.10.2014 та про відмову в поверненні надміру сплаченого податку на додану вартість в загальному розмірі 19259289,17 грн. Визнано протиправною бездіяльність митного органу, що полягає у невнесенні змін до графи 47 щодо коду платежу " 028" (зміна ставки та суми податку на додану вартість) митних декларацій за заявами Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна". Визнано протиправною бездіяльність митного органу, що полягає у неповерненні надміру сплаченого податку на додану вартість в загальному розмірі 19259289,17 грн. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктер енд Гембл Трейдінг Україна" надміру сплачені до бюджету кошти в загальному розмірі 19259289,17 грн.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано правомірністю застосування ставки оподаткування податком на додану вартість у розмірі 7 відсотків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2014 №216, скільки оподатковуваний товар є медичним виробом та платником податків виконані вимоги вказаної постанови щодо можливості застосування такої ставки, і наявністю права у платника податків, за його ініціативою, у разі виявлення помилки, вносити зміни до митних декларацій.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем та прокуратурою подано апеляційні скарги, за результатами розгляду яких, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 апеляційні скарги задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2015 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що Перелік медичних виробів, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають обкладенню податком на додану вартість за ставкою 7 відсотків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2014 №216 (надалі - Перелік №216) діяв до 01.07.2014, проте як нарахування і сплата податку на додану вартість за митними деклараціями підприємства, поданими в період з 14.07.2014 по 09.09.2014 мало проводитися за ставкою, визначеною у підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України за ставкою 20 відсотків бази оподаткування. Не допускаються зміни до митних декларацій шляхом складання аркушів коригування, що призведуть до перерахунку митних платежів з 20 відсотків на 7 відсотків, оскільки такі зміни суперечать вимогам Податкового кодексу України та Переліку №216.
Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 і залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2015.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні апеляційним судом пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.2014 №216 щодо наявності у позивача права на застосування 7 відсотків ставки податку на додану вартість при постачанні дитячих підгузок, оскільки на них видані свідоцтва про їх державну реєстрацію як медичних виробів. Вважає, що судом апеляційної інстанції проігноровано право платника податків на уточнення відомостей, задекларованих у поданих ним митних деклараціях. Посилається на неврахування судом апеляційної інстанції положень пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, що передбачають безумовне право платника податків в межах встановлених строків узгодити суми податкового зобов`язання у новому розмірі після подачі заяв про внесення змін до митних декларацій.
Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу товариства, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 14.07.2014 по 10.09.2014 підприємство здійснювало ввезення на митну територію України (імпорт) дитячих підгузків Pampers, митне оформлення яких здійснювалось Львівською митницею Міндоходів. Загалом у період з 14.07.2014 по 10.09.2014 товариство здійснило митне оформлення вказаних товарів на підставі 295 митної декларації. Загальна сума податку на додану вартість, сплаченого позивачем до державного бюджету за ставкою 20 відсотків на підставі вказаних митних декларацій, становила 29629675,67 грн.
Всі дитячі підгузки Pampers, які ввозились позивачем на митну територію України, визнані Державною службою України з лікарських засобів як медичні вироби та внесені до Державного реєстру медичної техніки та медичного призначення, що підтверджується відповідними свідоцтвами про державну реєстрацію виробу медичного призначення від 14.12.2012 №12159/2012, від 05.05.2014 №4195/2005, від 12.06.2013 №7807/2008, від 19.09.2013 №8244/2008.
Платник податків звернувся до митного органу з відповідними заявами про внесення змін до графи 47 митних декларацій в частині визначення ставки оподаткування й суми податкових зобов`язань, оскільки вважає, що загальна сума податку на додану вартість, яка сукупно мала бути сплачена позивачем під час митного оформлення дитячих підгузків за 295 митними деклараціями із застосуванням 7 відсотків ставки податку на додану вартість має становити суму 10370386,50 грн. Різниця між сумами податку на додану вартість, сплаченими за 295 митними деклараціями із застосуванням ставок оподаткування 20 відсотків та 7 відсотків, становить у розмірі 19259289,17 грн.
Судами також встановлено, що позивач звернувся до митного органу із заявами про повернення з державного бюджету надміру сплачених сум податку. Проте, митниця відмовила у внесенні змін до митних декларацій та у поверненні позивачеві надміру сплачених сум податку на додану вартість.
Спірним питанням у цій справі є правомірність застосування 7 відсоткової ставки податку на додану вартість, внесення змін до митних декларацій з метою коригування ставки оподаткування з 20 відсотків на 7 відсотків та подальше стягнення з бюджету надмірно сплачених митних платежів.
Підпунктом "в" пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування, зокрема, у розмірі 7 відсотків по операціях з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
На виконання підпункту "в" пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 №118 затверджений Перелік медичних виробів, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 7 відсотків, який діяв до 01.07.2014.
З 02.07.2014 набрала законної сили Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2014 №216, якою затверджений Перелік медичних виробів, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають обкладенню податком на додану вартість за ставкою 7 відсотків (надалі - Перелік №216).
Відповідно до пункту 1 Переліку №216 до такого належать медичні вироби, для визначення яких вживається, зокрема термін "медичний виріб" - у значенні, наведеному у підпункті 9 пункту 2 Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753 (далі - Технічний регламент).
Згідно з підпунктом 9 пункту 2 Технічного регламенту (в редакції чинній, на час виникнення спірних відносин), медичний виріб - будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, що застосовуються як окремо, так і в поєднанні між собою (включаючи програмне забезпечення, передбачене виробником для застосування спеціально для діагностичних та/або терапевтичних цілей та необхідне для належного функціонування медичного виробу), призначені виробником для: застосування з метою забезпечення діагностики, профілактики, моніторингу, лікування або полегшення перебігу хвороби пацієнта в разі захворювання; діагностики, моніторингу, лікування, полегшення стану пацієнта в разі травми чи інвалідності або їх компенсації; дослідження, заміни, видозмінювання або підтримування анатомії чи фізіологічного процесу; контролю процесу запліднення; та основна передбачувана дія яких в організмі або на організм людини не досягається за допомогою фармакологічних, імунологічних або метаболічних засобів, але функціонуванню яких такі засоби можуть сприяти.
Підпунктом 1 пункту 3 Переліку №216 передбачено, що документами, які підтверджують належність продукції до медичних виробів, є: свідоцтво про державну реєстрацію медичного виробу (далі - Свідоцтво) або підтвердження про державну реєстрацію медичного виробу - для виробів, які пройшли процедуру державної реєстрації в установленому порядку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що медичними виробами, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України яких підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 7 відсотків з 02.07.2014 вважаються вироби, що відповідають визначенню термінів "медичний виріб" згідно з підпунктом 9 пункту 2 Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753, та підтверджені свідоцтвом про державну реєстрацію медичного виробу або підтвердження про державну реєстрацію медичного виробу.
У випадку державної реєстрації (судами встановлено, що спірні товари мають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію в якості "медичних виробів") спеціалізований експертний орган видає документ, що свідчить про належність виробу до виробів медичного призначення, про що зроблено висновок за результатами експертних досліджень та аналізу.
Листом Державної фіскальної служби від 19 серпня 2014 року №2316/7/99-99-19-03-02-17 надано роз`яснення щодо практичного застосування постанови №216, відповідно до якого при здійсненні, починаючи з 2 липня 2014 року, митного оформлення медичних виробів, які ввозяться на митну територію України і на які є свідоцтво про їх державну реєстрацію, податок на додану вартість нараховується за ставкою 7 відсотків. При цьому відсутність декларації про відповідність та/або заяви про медичні вироби особливого призначення за умови наявності діючого свідоцтва про державну реєстрацію медичних виробів не може бути підставою для відмови в застосуванні ставки податку на додану вартість у розмірі 7 відсотків.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність оподаткування операцій з постачання продукції за заниженою ставкою податку на додану вартість у розмірі 7 відсотків.
Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про непідтвердження позивачем свого права на пільгове оподаткування податком на додану вартість при ввезенні на митну територію України спірних товарів, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим в цій частині.
Щодо посилань митного органу на лист Державного підприємства "Український медичний центр сертифікації" від 30 грудня 2014 року №1048, Суд зазначає, що він не суперечить позиції позивача у справі, оскільки у ньому не зазначено, що станом на час подання митних декларацій (липень-вересень 2014 року) спірні товари не підпадали під визначення "медичних виробів".
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про наявність в нього права на внесення змін до митної декларації, з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 269 Митного кодексу України за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана. У разі відмови у наданні такого дозволу орган доходів і зборів зобов`язаний невідкладно, письмово або в електронному вигляді, повідомити декларанта про причини і підстави такої відмови. Внесення змін до митної декларації, прийнятої органом доходів і зборів, допускається до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення. Зміни повинні стосуватися лише товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зазначених у митній декларації.
За змістом частини сьомої статті 269 Митного кодексу України порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статей 257, 260 та 269 Митного кодексу України та підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пункту 200.8 статті 200 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450 затверджено Положення про митні декларації (далі Положення), яке визначає вимоги до оформлення і використання митних декларацій, на підставі яких декларуються товари, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України підприємствами, та інші товари, що відповідно до законодавства України декларуються шляхом подання митної декларації, передбаченої для підприємств, а також порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними.
Пунктом 37 цього Положення встановлено, що після завершення митного оформлення зміни до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа можуть вноситися шляхом: подання з метою продовження строку тимчасового ввезення товарів з частковим звільненням від оподаткування митними платежами, а також у випадках, визначених Митним кодексом України, декларантом або уповноваженою ним особою додаткової митної декларації та оформлення її митним органом; заповнення та оформлення митним органом аркуша коригування за формою згідно з додатком 4.
Внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа шляхом оформлення аркуша коригування здійснюється в порядку, що встановлюється Мінфіном. Після оформлення аркуша коригування його електронний примірник засвідчується електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, вноситься до локальних баз даних митного органу і Єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України посадовою особою митного органу, що його оформила, та передається спеціалізованим митним органом до відповідного органу державної податкової служби згідно з пунктом 32 цього Положення.
Оформлений митним органом аркуш коригування є невід`ємною частиною відповідної митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа.
Аркуш коригування заповнюється та оформлюється митним органом у разі: отримання митним органом інформації про перерахування декларантом до державного бюджету митних платежів у вигляді доплати або підтвердження Казначейством факту повернення з державного бюджету коштів після закінчення митного оформлення; необхідності виправлення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи помилково зазначених в оформленій митній декларації на бланку єдиного адміністративного документа відомостей про товари, не пов`язаних з перерахуванням сум митних платежів за такою митною декларацією; необхідності відображення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи відомостей про товари, що стали відомі після закінчення митного оформлення товарів, не пов`язаних з перерахуванням сум митних платежів за митною декларацією на бланку єдиного адміністративного документа.
Тобто, аркуш коригування заповнюється та оформлюється, зокрема, при необхідності виправлення відомостей, пов`язаних з доплатою або поверненням митних платежів, у тому числі у зв`язку із скасуванням рішення митного органу.
Порядок оформлення аркуша коригування затверджено наказом Міністерства фінансів України від 06.11.2012 року №1145 (далі - Порядок №1145). Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що Аркуш коригування складається у випадках, визначених пунктом 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 року № 450 (далі - Положення №450), посадовою особою митного органу, яким здійснювався випуск товарів за митною декларацією, у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня надходження до митного органу інформації про доплату (повернення) сум митних платежів або реєстрації заяви декларанта (уповноваженої особи) у митному органі. Пунктом 12 визначено порядок заповнення аркуша коригування у випадку доплати або повернення митних платежів та штрафних санкцій.
За приписами пункту 34 Положення про митні декларації, не дозволяється: внесення змін до граф 1 (перший і другий підрозділи), 14, 37 (перший підрозділ) і 54 митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа; внесення змін або відкликання митної декларації у разі виявлення порушень митних правил щодо задекларованих у цій митній декларації товарів; внесення змін до митної декларації, якщо з поданих документів не випливає, що відомості, зазначені у цій митній декларації, необхідно змінювати; внесення змін або відкликання митної декларації після надання декларанту або уповноваженій ним особі митним органом, якому подана така митна декларація, інформації про призначення митним органом митного огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення або перевірки документів на товари (крім випадків, коли після проведення зазначених митних формальностей порушень митних правил не виявлено); внесення змін до митної декларації або її відкликання у разі відсутності документів, що підтверджують необхідність внесення таких змін або її відкликання; внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа з метою подання відомостей у випадках, коли Митним кодексом України передбачена необхідність подання з цією метою додаткової декларації.
На підставі системного тлумачення положень статті 46 Податкового кодексу України, статей 257, 267, 269 Митного кодексу України, а також з урахуванням приписів підзаконних нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку, що до моменту завершення митного оформлення товарів, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення декларант має право вносити зміни до митної декларації, а відмова митного органу у їх внесенні з тих підстав, що це стосується перерахунку митних платежів є протиправною.
У даній справі встановлено відсутність законних підстав для відмови у внесенні змін до митних декларацій.
Відтак, при отриманні звернення декларанта або уповноваженої ним особи про внесення змін до митної декларації, митний орган може відмовити у внесені таких змін лише у разі відсутності законних підстав для їх внесення. Приписи пункту 37 Положення №450 не суперечать вимогам статті 269 Митного кодексу України, а визначають лише порядок внесення таких змін, в тому числі у разі необхідності повернення декларанту митних платежів.
Приймаючи до уваги, що нарахування і сплата податку на додану вартість за митними деклараціями позивача повинні проводитися у розмірі 7 відсотків від бази оподаткування, Верховний Суд не погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність у позивача підстав для внесення змін до митної декларації.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про наявність підстав для внесення змін до митних декларацій позивача, що правильно було визначено судом першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування рішення Львівської митниці ДФС та Львівської митниці Міндоходів про відмову у внесенні змін до графи 47 щодо коду платежу " 028" (зміна ставки та суми податку на додану вартість) митних декларацій за заявами позивача від 07.10.2014, 08.10.2014, 09.10.2014, 13.10.2014, 14.10.2014, 15.10.2014, 16.10.2014, 17.10.2014, 20.10.2014, 21.10.2014.
Водночас, Верховний Суд не може погодитись з рішенням суду першої інстанції, що платником податків було дотримано вимоги законодавства щодо повернення коштів сплачених до бюджету за митними деклараціями, оскільки, ним були подані заяви про внесення змін до митних декларацій та у подальшому, зважаючи на узгодження податкових зобов`язань у новому розмірі, позивачем було подано заяви про повернення коштів. Інших дій для повернення помилково та/або надміру сплачених коштів за митними деклараціями з боку платників податків чинне законодавство не вимагає. Також, Суд не може погодитися з доводами скаржника щодо визнання протиправною бездіяльності митного органу, що полягає у неповерненні надміру сплаченого податку на додану вартість в загальному розмірі 19259289,17 грн та стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь позивача надміру сплачених до бюджету коштів у загальному розмірі 19259289,17 грн, оскільки суди, вирішуючи спір про визнання протиправними дій митного органу щодо неповернення надміру сплачених митних платежів та питання повернення таких платежів не дослідили, чи відповідали відповідні дії митного органу встановленій законодавством процедурі. Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи відповідали дії митного органу щодо відмови у задоволенні заяв позивача про повернення надміру сплачених митних платежів приписам статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 45 Бюджетного кодексу України, Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженому наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 та Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженому спільним наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147, положення яких підлягають застосуванню у межах спірних відносин відповідно до положень частини 2 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України; а також чи відповідали відповідні заяви товариства вимогам законодавства.
Посилання відповідачів та апеляційного суду на положення пункту 56.11 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якого не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, Верховний Суд вважає помилковим, оскільки позивач не оскаржував самостійно визначеного грошового зобов`язання, а здійснював процедуру внесення змін до митної декларації, що передбачено Митним та Податковими кодексами України.
Відтак, вимоги позивача про незаконність прийнятих рішень є законними та обґрунтованими. Всі інші позовні вимоги є похідними і стосуються процедури та порядку внесення змін до митних декларацій, які передчасно вирішено судом першої інстанції і передчасно прийнято рішення про стягнення суми коштів з Державного бюджету, оскільки встановлено певний порядок дій компетентних органів в межах їх дискреційний повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №813/6877/14, від 28.08.2018 у справі №813/1046/15 та від 23.11.2020 у справі №809/984/18.
Суд касаційної інстанції, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом пункту 2 частини першої статті 349, пункту першого частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, якщо суди не дослідили зібрані у справі докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Суд визнає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень допущено порушення норм процесуального права (не встановлено обставини справи), а також допущено неправильне тлумачення і застосування норм матеріального права, внаслідок чого судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині, а справа - скеруванню на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -