У Х В А Л А
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 32/77т
Провадження № 12-17гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Катеринчук Л. Й.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
справи № 32/77т
за касаційною скаргою ОСОБА_1, до якої приєдналося Приватне акціонерне товариство "Ірокс",
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2020 року (у складі колегії: головуючий суддя - Чорногуз М. Г., судді Іоннікова І. А., Хрипун О. О.)
у справі за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України і Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Персенківка", Товариства з обмеженою відповідальністю В "Будівельник", Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичбудмонтаж" та Приватного акціонерного товариства "Ірокс"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"
та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельне управління 14" та Автогаражного кооперативу № 15 Галицького району міста Львова
про визнання права власності на нерухоме майно та його витребування,
У С Т А Н О В И Л А
У лютому 2011 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, позивач-1) та Державного підприємства "Львівське будівельно-монтажне управління" (далі - ДП "Львівське будівельно-монтажне управління", позивач-2) до Закритого акціонерного товариства "Персенківка" (далі - ЗАТ "Персенківка", відповідач-1) та Закритого акціонерного товариства "Будівельник" (далі - ЗАТ "Будівельник", відповідач-2) про визнання права власності на нерухоме майно та його витребування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладену між позивачем-2 та Закритим акціонерним товариством "Ірокс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Ірокс" (далі - ПрАТ "Ірокс", відповідач-4) біржову угоду № 171-03/4 договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості від 24 вересня 2003 року, на підставі якої будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вулиці Авіаційній, 7 вибули із володіння позивача-2, було визнано недійсною рішенням Господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2010 року у справі № 32/586-45/428т-50/205т. Зважаючи на подальше відчуження спірного майна на користь відповідачів 1 та 2, є підстави для визнання за державою в особі позивача-1 права власності на зазначене нерухоме майно та його витребування у відповідачів відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) із переданням спірних будівель і споруд на баланс позивача-2.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26 лютого та 25 червня 2013 року залучено до участі у справі в якості відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю В "Будівельник" (далі - ТОВ В "Будівельник", відповідач-3) та ПрАТ "Ірокс" (далі - відповідач-4).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04 лютого 2016 року припинено провадження щодо відповідача - ЗАТ "Будівельник", залучено співвідповідачем у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Галичбудмонтаж" (далі - ТОВ "Галичбудмонтаж", відповідач-2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04 квітня 2016 року позов задоволено; визнано за державою Україна в особі Міноборони України право власності на будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вулиці Авіаційній, 7, а саме адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1), склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельню (0-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, 4-1, А-1, В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я-1), огорожу та асфальтобетонне покриття загальною площею 5750 кв. м.; витребувано зазначене нерухоме майно у ЗАТ "Персенківка", ТОВ В "Будівельник", ПрАТ "Ірокс", ТОВ "Галичбудмонтаж" та зобов`язано відповідачів передати зазначені будівлі і споруди на баланс ДП "Львівське будівельно-монтажне управління"; здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що спірне нерухоме майно незаконно, поза волею уповноважених державою органів з управління майном державної власності вибуло з державної власності, а тому підлягає витребуванню у відповідачів на підставі статті 388 ЦК України.
Суд першої інстанції врахував установлені рішенням суду від 06 жовтня 2010 року у господарській справі № 32/586-45/428т-50/205т преюдиційні обставини визнання недійсною біржової угоди № 171-03/4 договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості від 24 вересня 2003 року з моменту її укладення між позивачем-2 та ЗАТ "Ірокс", правонаступником якого є відповідач-4, на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР як такої, що не відповідає вимогам закону, оскільки рішення Кабінету Міністрів України щодо відчуження нерухомого майна не приймалося, продаж військового нерухомого майна не було погоджено з Міністром оборони України.
З огляду на обставини скасування у судовому порядку правочину про відчуження позивачем-2 спірного майна та зважаючи на положення частини першої статті 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ЗАТ "Ірокс", як покупець, законно заволоділо спірним нерухомим майном.
Суд першої інстанції врахував, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави у цій справі 28 лютого 2011 року, тобто до ухвалення судами рішень в інших господарських справах щодо визнання права власності на частини спірного нерухомого майна за відповідачами 1, 2, 3 - ЗАТ "Персенківка", ТОВ В "Будівельник", ТОВ "Галичбудмонтаж", з огляду на що суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про визнання за державою в особі Міноборони України права власності на спірні будівлі і споруди та про віндикацію зазначеного майна у відповідачів 1, 2, 3, 4 на баланс позивача-2 в порядку статті 388 ЦК України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2020 року рішення Господарського суду міста Києва від 04 квітня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з мотивами, викладеними у рішенні суду першої інстанції про задоволення позову, однак відмовив у задоволенні заявленого на стадії апеляційного провадження клопотання ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) про процесуальне правонаступництво у справі щодо заміни відповідачів - ТОВ В "Будівельник", ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління-14" на ОСОБА_1 у частині визнання права власності на 4/1000 нерухомого майна (навісу під літ. 2Ю-1 загальною площею 224,7 кв. м., нежитлового приміщення з переробки харчових продуктів під літ. 2Щ-2 загальною площею 255,3 кв. м., що у АДРЕСА_1 ) та його витребування.
Розглядаючи зазначене клопотання про процесуальне правонаступництво, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі, будучи обізнаними про заборону відчуження спірного нерухомого майна згідно з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2016 року про забезпечення позову у цій справі, яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 10 липня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення відчужили на користь ОСОБА_1 4/1000 частки майнового комплексу, що знаходиться по АДРЕСА_1, тобто частину об`єкта нерухомості, щодо права власності на який виник спір у справі.
Апеляційний суд встановив, що договір купівлі-продажу частки нежитлового приміщення від 10 липня 2020 року має ознаки правочину, що порушує публічний порядок у розумінні положень статті 228 ЦК України, є нікчемним в силу закону і не породжує будь-яких прав та обов`язків для заявника клопотання (матеріального правонаступництва), у зв`язку з цим відсутні підстави для процесуального правонаступництва відповідачів у справі - ТОВ В "Будівельник", ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління-14" та їх заміни на ОСОБА_1 .
Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на правовій позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17.
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2020 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скаржник зазначив про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також прийняття оскаржуваного рішення про його права, інтереси та обов`язки без його залучення апеляційним судом до участі у справі.
Скаржник зауважив на необґрунтованій відмові апеляційного суду у задоволенні його клопотання від 14 липня 2020 року про процесуальне правонаступництво та залучення до участі у справі ОСОБА_1 як набувача 4/1000 частки спірного майнового комплексу, а саме навісу під літ. 2Ю-1 та нежитлового приміщення з переробки харчових продуктів під літ. 2Щ-2, що розташовані по АДРЕСА_1 . Скаржник доводив помилковість висновків апеляційного суду про нікчемність договору від 10 липня 2020 року, оскільки такий правочин не був предметом чи підставою позову у цій справі та не міг досліджуватися судом на предмет його недійсності та кваліфікуватися як нікчемний без залучення до участі у справі власника майна. ОСОБА_1 аргументував, що є таким, що ґрунтується на припущеннях, висновок суду про те, що будівля під літ. 2Ю-1, яка була предметом договору купівлі-продажу від 10 липня 2020 року, і будівля під літ. Ю-1, яка, з-поміж іншого, є предметом спору у цій справі та щодо якої було ухвалено рішення про заборону її продажу як захід забезпечення позову, є фактично одним і тим самим майном.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2020 року, витребував справу із Господарського суду міста Києва, а після надходження до Суду матеріалів справи № 32/77т, які містять відомості, що є державною таємницею, ухвалою від 30 жовтня 2020 року постановив здійснити розгляд справи у закритому судовому засіданні з повідомленням сторін про те, що до участі у судовому засіданні допускаються лише особи, яким надано допуск до державної таємниці за відповідною формою.
18 листопада 2020 року від ПрАТ "Ірокс" надійшла заява про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1, яку ухвалою від 26 лютого 2021 року Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду приєднано до касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2020 року у справі № 32/77т.
У заяві про приєднання до касаційної скарги ПрАТ "Ірокс" зазначило, що оскаржувану постанову апеляційного суду прийнято без урахування правових висновків Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/3814/19 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 щодо застосування статей 216, 236 ЦК України та статей 26, 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також правового висновку Верховного Суду у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц щодо застосування статті 388 ЦК України в сукупності з положеннями статті 13 цього Кодексу у разі витребування майна у набувача, який придбав спірне майно у продавця, який діяв недобросовісно та зловживав своїми правами власника.
Ухвалою від 02 березня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 32/77т за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 липня 2020 року та за заявою ПрАТ "Ірокс" про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 у цій справі передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права (статті 228 ЦК України), викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.
Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17, на правові висновки у якій зіслався Північний апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові у справі № 32/77т, з огляду на положення статей 11, 16, 202, 203, 215, 216, 228 ЦК України погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що виходячи із змісту договорів купівлі-продажу квартири, про визнання недійсними яких заявлено позов у справі № 404/6619/17, такі правочини підпадають під встановлені статтею 228 ЦК України умови, за яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемними, оскільки на їх підставі здійснено відчуження майна, обіг якого було обмежено у зв`язку із забороною його відчуження згідно з ухвалою суду про накладення арешту на спірні об`єкти нерухомості на забезпечення позову.
Водночас, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 462/4611/13-ц за подібних фактичних обставин, керуючись, зокрема, приписами статей 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування квартири за позовом заінтересованої особи, як оспорюваного правочину, оскільки відчуження спірного майна відбулося за наявності встановленої судом заборони на його відчуження з метою унеможливлення звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову про повернення відповідачем боргу в іншій цивільній справі.
З огляду на таке, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права у подібних правовідносинах та гарантування принципу юридичної визначеності, виникла необхідність передати справу № 32/77т на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного в раніше ухваленій постанові від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17, правові висновки якої були застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у справі № 32/77т, щодо можливості, виходячи із контекстуального аналізу положень статей 203, 215, 228 ЦК України, кваліфікації та визнання недійсним у судовому порядку правочину, що порушує публічний порядок з підстав відчуження майна за наявності встановленої судом заборони, саме як нікчемного (недійсного в силу закону), а не такого, що є оспорюваним (заперечним) правочином.
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Зважаючи на те, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 02 березня 2021 року у справі № 32/77т висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 404/6619/17, справа № 32/77т підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 301 ГПК України, у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ураховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов`язковою згідно з приписами частини другої статті 120 та частини другої статті 121 ГПК України.
Керуючись статтями 8, 120, 121, 301, частиною третьою статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду