Постанова
Іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 205/3962/19
провадження № 51-6345 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
потерпілого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Гризи О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019040000000236 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Бородаївка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Зазначеним вироком вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів, а також вирішено цивільні позови потерпілих.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим в тому, що він 15 березня 2019 року близько 15:00, керуючи технічно справним автобусом "I-VAN А07А-44", д.н.з. НОМЕР_1, що належить ТОВ "Дінат-С", рухаючись у світлу пору доби по сухому покриттю проїжджої частини в крайній правій смузі по вул. Київській зі сторони просп. Мазепи у напрямку Криворізького шосе у м. Дніпро, порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3б, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України, здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які перетинали проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переході, чим заподіяв їм тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілі померли в лікарні 15 березня 2019 року та 01 квітня 2019 року відповідно.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року апеляційну скаргу захисника Гризи О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційні скарги представників цивільних відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено частково, а вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2020 року в частині вирішення цивільних позовів скасовано і призначено новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційних скаргах, які між собою аналогічні за змістом, захисник Гриза О.В. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає про неповноту, упередженість та не об`єктивність судового розгляду, оскільки місцевий суд під час судового розгляду надав перевагу доводам сторони обвинувачення. Вказує, що, призначаючи покарання, місцевий суд послався лише на визнання вини засудженим, при цьому не врахував доводів сторони захисту про можливість призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, або із звільненням його від відбування такого покарання на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що, залишаючи без зміни вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд дійшов неправильного висновку, що наслідки у вигляді смерті двох осіб переконливо свідчать про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_2 . Наголошує, що ОСОБА_2 має незадовільний стан здоров`я, зокрема, захворювання серцево-судинної системи, які у місцях позбавлення волі можуть загостритись та навіть призвести до летального випадку. З огляду на викладене вважає, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність підлягають скасуванню.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Вараниця В.М. та потерпілий ОСОБА_1 просили вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги захисника - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 3 ст. 286 КК України, й правильність кваліфікації його дій у касаційних скаргах захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційних скаргах захисник вказує про те, що, призначаючи покарання, місцевий суд послався лише на визнання вини обвинуваченим, при цьому не врахував доводів сторони захисту про можливість призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, або звільнення його від відбування такого покарання на підставі ст. 75 КК України.
З такими доводами касаційних скарг захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі призначити покарання, нижче від мінімальної межі, передбаченої санкцією відповідної статті, або звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 вчинив тяжкий злочин з необережності, який призвів до загибелі двох людей, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується задовільно. Крім того, судом враховано ставлення ОСОБА_2 до вчиненого ним злочину, а також позицію потерпілих, які при призначенні покарання поклалися на розсуд суду.
Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_2, судом визнано його щире каяття та визнання вини. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.
При цьому, обґрунтовуючи свій висновок щодо відсутності підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, місцевий суд зазначив, що за встановлених у кримінальному провадженні обставин, таке звільнення не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання, негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності суворо дотримуватися Правил дорожнього руху та не слугуватиме запобіганню вчиненню нових злочинів іншими водіями.
Крім того, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_2 положень ст. 69 КК України, оскільки в ході судового розгляду не встановлено декілька обставин, які б пом`якшували покарання або істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_2 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та призначив мінімальне покарання, передбачене ч. 3 ст. 286 КК України.
Не погодившись з вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, стороною захисту було оскаржено такий вирок в апеляційному порядку. При цьому захисник у своїй апеляційній скарзі вказував про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, або призначення більш м`якого покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Тобто, не погоджуючись з висновками місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, захисник в апеляційній скарзі фактично порушував питання про недотримання місцевим судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги захисника, дійшов висновку, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо суворості призначеного засудженому покарання та необхідності його звільнення від відбування такого покарання.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, перевіряючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині та зазначив, що ОСОБА_2, хоча й вчинив неумисний злочин, однак, керуючи транспортним засобом у населеному пункті, грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до летальних наслідків у виді загибелі двох потерпілих, чим проявив байдуже ставлення до життя, здоров`я та безпеки інших людей.
З огляду на викладене апеляційний суд зазначив, що призначене ОСОБА_2 мінімальне покарання, передбачене ч. 3 ст. 286 КК України, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України є законним, обґрунтованим та відповідає його основній меті як заходу примусу.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням не сприятиме виправленню засудженого та попередження ним нових злочинів.
До того ж судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду не встановлено достатніх підстав для застосування щодо ОСОБА_2 положень ст. 69 КК України, про що наголошував захисник у своїй апеляційній скарзі.
На думку колегії суддів, під час апеляційного розгляду апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, ретельно перевірив зазначені в апеляційній скарзі захисника Гризи О.В. доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, на яких визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто, у ході перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_2 в порядку апеляційної процедури апеляційний суд належним чином обґрунтував рішення з наведенням докладних мотивів, з яких апеляційну скаргу захисника Гризи О.В. залишив без задоволення, а вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання - без зміни.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що призначене засудженому ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим та таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, а також ті, про які захисник вказує у своїх касаційних скаргах, не вбачається підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_2 покарання явно несправедливим через його суворість, не вбачається підстав для застосування щодо нього положень ст. 69 КК України, як і не вбачається підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування такого покарання з випробуванням.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд