Постанова
Іменем України
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 708/1077/19
провадження № 51-4964км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів: Остапука В.І., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Саіяна С.Г.,
захисника Гаврильченка В.М. (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гаврильченка В.М. на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Заставна Чернівецької області,мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, раніше судимого: вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04.12.2018 року за ч. 4 ст. 407 КК до покарання у виді штрафу; вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 15.05.2019 року за ч. 4 ст. 407 КК до покарання у вигляді позбавлення строком на строк 3 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі вимог ст. 71 КК до призначеного покарання ОСОБА_1 частково приєднано невідбутий строк покарання за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 15.05.2019 року та за сукупністю вироків шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем Чигиринського районного військового комісаріату Черкаської області у військовому званні "капітан", проходячи військову службу за контрактом, діючи з прямим умислом, з мотивів тимчасово не виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово ухилятися від її проходження, у порушення вимог ст. ст. 11, 16,49, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1,3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551- XIV від 24.03.1999 року, з 08 липня 2019 року, близько 08 год. 30 хв. не з`являвся вчасно на службу без поважних причин до Чигиринського районного військового комісаріату Черкаської області, який дислокується за адресою: вул. Петра Дорошенка,17 у м. Чигирин Черкаської області, залишившись за місцем свого проживання в м. Чигирині Черкаської області, та не вживаючи жодних заходів для повернення у військовий комісаріат за наявності реальної можливості до цього, поки 23 серпня 2019 року, усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, добровільно та з власної ініціативи прибув до військової прокуратури Черкаського гарнізону і заявив про себе та вчинений злочин.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника Мартьянова В.І. в інтересах ОСОБА_1 - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Гаврильченко В.М., порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своєї позиції захисник вказує, що суд першої інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме: розглянув кримінальне провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, проте не з`ясував чи правильно обвинувачений ОСОБА_1 розуміє наслідки застосування даної норми та не переконався у добровільності його позиції. Також, зазначає, що судом першої інстанції, всупереч вимогам закону не встановлено місце вчинення злочину та фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення. В свою чергу, апеляційний суд допущені порушення залишив поза увагою, а ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК через невмотивованість.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника Гаврильченка В.М., прокурор просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Гаврильченко В.М. підтримав свою касаційну скаргу та просив задовольнити її у повному обсязі.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу свого захисника та просив її задовольнити.
Прокурор просив залишити касаційну скаргу захисника Гаврильченка В.М. без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 4 ст. 407 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Касаційні доводи захисника про те, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, однак не з`ясував чи правильно ОСОБА_1 розуміє наслідки застосування даної норми та не переконався у добровільності його позиції, є неприйнятними з огляду на таке.
Так, приписами ч. 3 ст. 349 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Зі системного аналізу кримінального процесуального закону та відповідно до практики Верховного Суду випливає, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій.
Перевіркою матеріалів провадження колегією суддів касаційного суду встановлено, що під час розгляду провадження щодо ОСОБА_1 суд першої інстанції в судовому засіданні 12 вересня 2019 року, вирішуючи питання щодо обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні, та порядку їх дослідження, визнавши, що фактичні обставини справи учасниками процесу не оспорюються, дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, обмежившись лише допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують особу останнього.
Зокрема, як свідчать матеріалами кримінального провадження, суд першої інстанції, допитавши засудженого в межах висунутого обвинувачення, переконався, що ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, погодився із кваліфікацією дій, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті та погодився на розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, зазначивши, що розуміє зміст цих обставин.
При цьому, як вбачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції переконався у правильності розуміння ОСОБА_1 змісту обвинувачення, у добровільності його позиції, а також позиції інших учасників судового провадження і належно роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Прокурор та захисник засудженого також не заперечували проти відповідної процедури проведення судового розгляду.
Крім того, як встановив касаційний суд, підсудним ОСОБА_1 була власноручно написана заява про розгляд кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК (а.п. 62, т. 1). Отримавши вказану заяву, головуючий повторно з`ясував у обвинуваченого ОСОБА_1 питання щодо добровільності її написання, на що останній запевнив суд, що написав її добровільно без примусу та розуміє суть даної норми.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що під час судового провадження щодо ОСОБА_1 було забезпечено дотримання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, забезпечено з`ясування всіх обставин кримінального провадження, з усуненням з судового розгляду всього, що не має значення для справи (ст. 321 КПК).
Під час розгляду даного кримінального провадження, сторони жодним чином не були обмежені у можливості реалізації їх процесуальних прав, в тому числі шляхом подання відповідних клопотань про зміну обсягу та порядку дослідження доказів. Проте вони цього не ініціювали, не вказували про необхідність дослідження всіх доказів у справі.
Таким чином, колегія суддів касаційного суду приходить до висновку, що усі наведені вище обставини беззаперечно свідчать про те, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК.
Що стосується доводів захисника Гаврильченка В.М. про допущення судом першої інстанції порушення вимог ст. 374 КПК, оскільки у вироку не зазначено місце вчинення злочину, а лише вказано, що події відбувалися у Чигиринському військовому комісаріаті, то вони є неспроможними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, колегія суддів касаційного суду встановила, що з формулювання обвинувачення, викладеного у вироку суду та визнаного судом доведеним, вбачається, що місцем вчинення злочину є Чигиринський районний військовий комісаріат Черкаської області, який дислокується за адресою: вул. Петра Дорошенка, 17 у м. Чигирин Черкаської області, тобто зазначено чітке місце вчинення злочину, а тому посилання захисника на те, що у вироку суду не зазначено місце вчинення злочину - є безпідставними.
Апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічні, викладеним у його касаційній скарзі та прийшов до обґрунтованого висновку про їх безпідставність. Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.
Наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених у рішенні суду першої та апеляційної інстанції і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що судові рішення щодо ОСОБА_1 були постановлені з істотними порушеннями норм кримінального процесуального права, які можуть поставити під сумнів їх законність та обґрунтованість .
Отже, зважаючи на те, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів