Постанова
Іменем України
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 161/12131/19
провадження № 51-1492км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Матієк Т. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І. А.,
прокурора Матюшевої О. В.,
захисника Коваленко Є. В. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Коваленка Є. В. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030010001857, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 серпня 2016 року за ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 25 травня 2019 року близько 17:00 у стані алкогольного сп`яніння на першому поверсі занедбаного недобудованого трьохповерхового приміщення на АДРЕСА_2 завдав близько трьох ударів кулаками обох рук в обличчя ОСОБА_2, заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень. Унаслідок цього потерпілий упав на плиткове покриття, а ОСОБА_1 відкрито заволодів належними останньому грошима в сумі 600 грн та майном вартістю 100 грн, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 700 грн.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 16 червня 2020 року вирок місцевого суду залишив без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого та захисника - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Коваленко Є. В., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник зазначає, що винуватості ОСОБА_1 у відкритому викраденні грошових коштів у розмірі 600 грн, які нібито належали потерпілому ОСОБА_2, не доведено належними доказами. За її твердженням, показання потерпілого та свідків є суперечливими, однак суд усупереч вимогам ст. 94 КПК не дав їм належної оцінки і не мотивував, чому взяв до уваги одні докази, а інші відхилив. Зокрема, вважає, що показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у частині пояснень щодо викрадених грошей та їх суми є показаннями з чужих слів, і не можуть бути використані для доведення винуватості засудженого. Крім того, вказує на те, що суд не врахував та не проаналізував у сукупності з іншими доказами консультативний висновок спеціаліста № 1327 від 26 травня 2019 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 теж були наявні тілесні ушкодження. Стверджує, що апеляційний суд під час перегляду вироку не зважив на допущені місцевим судом порушення та не усунув їх, усупереч ч. 2 ст. 405 КПК Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не з`ясував наявності в учасників провадження клопотань, не навів переконливих аргументів на спростування доводів сторони захисту, викладених в апеляційних скаргах про наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, й постановив ухвалу, яка не відповідає статтям 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Коваленко Є. В. підтримала подану касаційну скаргу, просила скасувати вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без змін оскаржені судові рішення.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі - Суд) переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
Захисник у своїй касаційній скарзі, як вбачається з її змісту, посилаючись на суперечливість показань потерпілого та окремих свідків, фактично не погоджується з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою доказів і, відповідно, встановленими судами фактичними обставинами, що, виходячи з наведених вище вимог, до повноважень касаційного суду законом не віднесено. Натомість ці обставини були предметом перевірки при перегляді вироку судом апеляційної інстанції в межах доводів, викладених в апеляційних скаргах, який не встановив порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
За результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зазначені висновки про винуватість ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна (грабежу), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчиненого повторно, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Так, обґрунтовуючи свій висновок щодо винуватості ОСОБА_1, суд послався на:
- показання допитаних у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_2, який детально розповів про обставини заподіяння йому обвинуваченим 3 удари кулаком обох рук у обличчя, при цьому підтвердив факт викрадення у нього обвинуваченим з правої кишені брюк грошових коштів у сумі 600 грн та 2 ключі; свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (очевидців події, яка мала місце 25 травня 2019 року), які повідомили про те, що конфлікт між ОСОБА_2 та обвинуваченим, який надалі переріс у бійку, виник стосовно зникнення колонки потерпілого, при цьому свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 зазначили, що бачили на місці події у потерпілого гроші та зі слів останнього дізналися про викрадення у нього грошей обвинуваченим;
- фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 25 травня 2019 року, згідно з яким було оглянуто недобудоване трьохповерхове приміщення на АДРЕСА_2, де потерпілий деталізував власні показання щодо обставин вчинення відносно нього злочину; у протоколі проведення слідчого експерименту від 17 липня 2019 року (з доданими фототаблицями), відповідно до якого потерпілий розповів про обставини конфлікту, вказав на місце, розповів про механізм нанесення обвинуваченим ударів та відкрите викрадення належних йому коштів та ключів; у висновку судово-медичної експертизи № 395 від 18 червня 2019 року щодо характеру, тяжкості, локалізації наявних у потерпілого тілесних ушкоджень, які виникли в результаті травмуючої дії тупих предметів.
Разом із тим суд першої інстанції з`ясував також позицію обвинуваченого ОСОБА_1 щодо пред`явленого йому обвинувачення, котрий не визнав своєї вини в інкримінованому злочині та стверджував, що дійсно між ним та потерпілим був конфлікт із нанесенням тілесних ушкоджень, однак факт викрадення грошей у ОСОБА_2 заперечив. Спростовуючи ці твердження, суд вмотивовано зазначив, що ОСОБА_1, завдавши ряд ударів потерпілому, у його присутності, усвідомлюючи, що його дії помічені останнім, так як він просив припинити незаконні дії, після чого відкрито викрав належне йому майно -грошові кошти та ключі з правої кишені штанів, після цього мав реальну можливість ними розпоряджатись, оскільки протягом 30 хвилин він вільно пересувався по місту, виконавши діяння, що утворює об`єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК
Доводи сторони захисту у касаційній скарзі про недопустимість як доказів показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як таких, що надані із чужих слів, а саме зі слів потерпілого ОСОБА_2, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК показаннями з чужих слів є висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Таким чином, показанням із чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.
Для визначення того, чи є показання, в яких передаються висловлювання іншої особи, показаннями з чужих слів у значенні ст. 97 КПК, необхідно встановити, чи надаються або використовуються ці висловлювання іншої особи для доведення існування того факту, про який стверджується в цьому переданому висловлюванні. Показання, які містять висловлювання іншої особи, надані з іншою метою, наприклад, для доведення того, що інша особа висловилася саме так за певних обставин, не можуть вважатися показаннями з чужих слів відповідно до ст. 97 КПК, оскільки у такому разі вони є повідомленням про факт висловлювання, який свідок безпосередньо спостерігав (див. постанову Верховного Суду у справі №441/845/17 від 19 листопада 2019 року).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки районного суду про доведеність вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, ґрунтуються не лише на твердженнях, переказаних згаданими свідками щодо викрадення грошей у потерпілого. Ці свідки надали показання як щодо обставин, про які їм стало відомо від ОСОБА_2, так й щодо подій, про які вони були безпосередньо обізнані. Крім того, ці обставини суд установив на підставі інших досліджених під час судового розгляду доказів.
Таким чином, ці показання можуть бути визнані допустимими з урахуванням критеріїв, передбачених пунктами 3 та 4 ч. 2 та ч. 6 ст. 97 КПК
З огляду на це, Суд відхиляє доводи в касаційній скарзі захисника, що стосуються використання судом показань із чужих слів.
При цьому місцевий суд належним чином оцінив достовірність показань потерпілого ОСОБА_2 тасвідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, наданих у судовому засіданні, яку заперечувала сторона захисту, і сумнівів у їх правдивості у суду не виникало, оскільки ці показання були послідовними і повністю узгоджувались із дослідженими судом доказами. Тому доводи захисника у касаційній скарзі про суперечливість та неузгодженість показань вказаних свідків з іншими доказами є безпідставними.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит усіх свідків проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК, оскільки показання ці особи надавали під присягою, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Отже, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК.
Наведені у вироку фактичні дані було отримано в порядку, визначеному КПК, а законність їхнього формування та процесуального закріплення не викликає сумніву. Тому вони згідно зі ст. 84 вказаного Кодексу є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів на спростування вказаних висновків суду щодо оцінки доказів у касаційній скарзі захисника не міститься.
Апеляційний суд у межах, передбачених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглядаючи вирок місцевого суду, визнав висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
При цьому суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК (оскільки не доведено факт відкритого викрадення коштів у потерпілого), які аналогічні доводам викладеним у касаційній скарзі сторони захисту, і вмотивовано визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам.
З огляду на наведене вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні судових рішень, сторона захисту у своїй касаційній скарзі не навела.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування чи зміни оспорюваних вироку та ухвали, як про це зазначено в касаційній скарзі, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено.
З урахуванням наведеного, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд