ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2021року
м. Київ
Справа №181/666/19
Провадження № 51-293км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Вус С. М., Чистика А. О.,
за участю
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
захисника Мелешка І. В. в режимі відеоконференції
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_1 - адвоката Мелешка І. В. на вирок Межівського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12019040480000137 по обвинуваченню
ОСОБА_1, громадянки України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Зоряне Межівського району Дніпропетровської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 190 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Межівського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 190 КК України, та призначено покарання: за ч. 1 ст. 190 КК України - у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 510 грн.; за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 510 грн. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу підлягає самостійному виконанню. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язки, визначені ст. 76 КК України.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами ОСОБА_1 18 липня 2016 року перебуваючи у приміщенні Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації, що розташоване за адресою: 52900, Дніпропетровська область, смт. Межова, вул. Незалежності, б.7, маючи умисел на заволодіння бюджетними коштами державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, шляхом обману, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, будучи достовірно обізнаною про свій сімейний стан, під час заповнення декларації про доходи та майновий стан особи зазначила завідомо неправдиві відомості, а саме вказала лише себе та дітей - ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_3, приховавши при цьому, що заміжня та не внісши відповідний запис і дані свого чоловіка, його майновий стан. В наслідок чого їй було здійснено надмірну виплату державної соціальної допомоги сім`ям з дітьми за період з 01 липня по 31 грудня 2016 року на загальну суму 6369,52 грн.
Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України, а саме: заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Крім того за встановлених судом обставин через повторне умисне зазначення неправдивих відомостей у заявах та деклараціях 01.09.2016 р., 06.03.2017 р., 13.09.2017 р., 09.01.2018 р., 03.04.2018 р., 11.07.2018 р. та 08.01.2019 р. ОСОБА_1 шляхом обману отримала виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям на загальну суму 34104,69 грн. та державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям на загальну суму 11630,18 грн., чим вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 190 КК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року зазначений вирок залишений без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженої, вказуючи на порушення вимог матеріального та процесуального закону, зазначає про незаконність судових рішень, порушує питання про їх скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою, що у засудженої був відсутній умисел на заволодіння грошовими коштами внаслідок вчинення нею злочинних дій. Вказується про те, що саме на працівників органу соціального захисту покладається обов`язок перевірки правдивості поданих відомостей. Зазначається, що висновки судів про неправомірне отримання соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям не залежить від того, чи перебувала засуджена у шлюбі, а залежить від сукупного доходу засудженої та її чоловіка, який судами не встановлювався.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Мелешко І. В. підтримав касаційну скаргу, просив задовольнити її, навівши в обґрунтування певні доводи.
Прокурор підтримала доводи касаційної скарги в частині, яка стосується висновків судів щодо заволодіння засудженою шляхом обману грошовими коштами, а саме допомогою для малозабезпечених сімей, вважала, що апеляційний суд належним чином не перевірив ці висновки і просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Перевіряючи судові рішення у даному кримінальному провадженні, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, наведені у касаційній скарзі захисника, аналогічні доводам, викладеним в його апеляційній скарзі, які вже були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. За таких обставин Верховний Суд має, зокрема, перевірити повноту та обґрунтованість висновків апеляційного суду, наведених в ухвалі на спростування доводів апеляційної скарги.
Так, предметом перевірки апеляційного суду були твердження сторони захисту, відповідно до яких у ОСОБА_1 був відсутній умисел на заволодіння грошовими коштами шляхом вчинення злочинних дій.
Апеляційний суд на спростування вказаних доводів в ухвалі зазначив, що відповідно до матеріалів провадження 25 березня 2015 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ). Тобто, з 25 березня 2015 року у обвинуваченої змінився соціальний стан, відомості про який під час подачі чергової декларації на отримання соціальних виплат як одинока матір остання не подала. При цьому працівниками органу соціального захисту ОСОБА_1 був роз`яснений її обов`язок подати відомості про всі зміни обставин, які можуть впливати на виплату державної допомоги. Однак ОСОБА_1 про укладання шлюбу не повідомила, оскільки розуміла, що в такому випадку вона втратить статус одинокої матері і продовжила заповнювати декларацію без внесення інформації щодо чоловіка. Наведене, на думку апеляційного суду, свідчить про наявність у ОСОБА_1 умислу на отримання грошових коштів з державного бюджету в якості соціальної допомоги на утримання дітей.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та, у свою чергу, вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечувала, що вона особисто вносила дані до декларації та заяви, робила помітку, що вона "у шлюбі не перебуває", а в розділі, де зазначаються члени сім`ї, чоловік/дружина, діти, вказувала лише своїх дітей. Зазначене безсумнівно свідчить про те, що засуджена розуміла, що вона надає неправдиві відомості для отримання державної соціальної допомоги і умисно ці відомості надавала.
За таких обставин, доводи касаційної скарги захисника про відсутність умислу у засудженої на заволодіння грошовими коштами, а саме державною соціальною допомогою на дітей одиноким матерям, шляхом вчинення злочинних дій є безпідставними.
Верховний Суд відхиляє і доводи сторони захисту, за якими обов`язок перевірки поданих засудженою даних покладається на працівників органу соціального захисту. Вказані доводи ніяким чином не скасовують обов`язок ОСОБА_1 повідомляти про зміни в її соціальному стані, більше того, вказані доводи не заперечують той факт, що ОСОБА_1 умисно надала неправдиві дані з метою отримання соціальної допомоги.
Разом з тим, перевіряючи доводи касаційної скарги захисника в частині висновків судів про неправомірне отримання засудженою соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, Верховний Суд знаходить ці доводи частково слушними з таких підстав.
За змістом вимог ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали має бути зазначено, зокрема, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте вказаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції у повній мірі не дотримався, оскільки доводи захисника щодо неправильності висновку суду першої інстанції про неправомірне отримання ОСОБА_1 соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям апеляційним судом належним чином не перевірені та в ухвалі не наведено переконливих мотивів на їх спростування.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 16 листопада 2020 року (справа № 159/3357/18), під час здійснення судового та апеляційного провадження судами має з`ясовуватися питання, чи має право обвинувачена особа на соціальну допомогу на іншій, ніж зазначеній у її заяві, підставі, оскільки від цього, зважаючи на існуючий компенсаційний механізм, залежить правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Однак, визнаючи ОСОБА_1 винуватою у шахрайстві, яке полягало у заволодінні шляхом обману грошовими коштами у виді соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, суди послались, зокрема, на довідку про безпідставність призначеної та виплаченої соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї ОСОБА_1, а також на те, що засуджена не вказала, що перебуває в шлюбі, і не надала даних про дохід чоловіка. Проте судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що, на відміну від державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, сам по собі факт укладення ОСОБА_1 шлюбу не мав наслідком автоматичну втрату права на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.
Зокрема, положеннями ст. 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" визначено, що малозабезпеченою сім`єю є сім`я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий, ніж прожитковий мінімум для сім`ї , а державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї . Цим же законом встановлено, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї - обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім`ї , одержаний ними протягом шести місяців, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
В апеляційній скарзі захисник указував, що судом першої інстанції не встановлювався і, як наслідок, не підтверджувався належними та допустимими доказами той факт, що чоловік ОСОБА_1 отримав доходи у розмірах, які б давали підстави не визнавати сім`ю ОСОБА_1 малозабезпеченою.
Верховний Суд наголошує на тому, що неповідомлення ОСОБА_1 про перебування в шлюбі в даному випадку може бути достатньою підставою для застосування правових наслідків, передбачених п. 25 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 250 від 24 лютого 2003 року, але цієї обставини самої по собі недостатньо для встановлення ознак шахрайства, оскільки судами не встановлено, що чоловік, про якого не повідомила заявниця, отримував дохід, який не дозоляв визнати цю сім`ю малозабезпеченою та/або призначати державну соціальну допомогу у відповідному розмірі.
За наведених обставин Верховний Суд вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, висновки апеляційного суду про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції є передчасними, а тому вказана ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги захисника підлягають частковому задоволенню.