ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/2118/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Єфременко О.О., адвокат (довіреність від 15.01.2021 №14-13),
відповідача - комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 (суддя Безрук Т.М.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 (головуючий суддя: Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І., Гетьман Р.А.)
у справі № 917/2118/19
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
до комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" (далі - Підприємство)
про стягнення 4 053 904,01 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Компанія звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом до Підприємства про стягнення 4 053 904,01 грн. за договором постачання природного газу від 06.09.2017 № 8311/1718-ТЕ-24 з яких: 1 000 390,49 грн. - пені, 963 103,89 грн. - 3% річних, 2 090 409,63 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору від 06.09.2017 № 8311/1718-ТЕ-24 постачання природного газу в частині оплати природного газу, отриманого в період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 року у справі № 917/2118/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020, позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Компанії 669 449 грн.- пені, 249 956,50 грн. - 3% річних, 720 150,70 грн. - інфляційних втрат та 34 635,04 грн. - відшкодування витрат з оплати судового збору; в іншій частині - у позові відмовлено.
Відмовляючи частково у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, встановивши, що часткове погашення заборгованості відбулося на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання держаних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок № 256) та від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" (далі - Порядок № 217), дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суми коштів, перерахованих згідно названих Порядків. Суди зазначили, що держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання правовідносин, що склалася між сторонами на підставі укладеного між ними договору. Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Тобто на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належать, зокрема, Порядок від 04.03.2002 № 256 та Порядок від 11.01.2005 № 20. Суди зауважили, що визначений державою спеціальний режим проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядків № 217, № 20, № 256, усуває відповідача, як теплопостачальну організацію, від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, чи за рахунок відшкодування пільг та субсидій споживачам, і відповідач не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставку природного газу. Суди звернулися до правових висновків Верховного Суду у постановах від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 06.08.2019 року у справі № 922/3223/18, згідно з якими незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови. З огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб`єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, суди дійшли висновку, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, які здійснювалися за участі коштів державного бюджету та коштів населення як безпосередніх споживачів теплової енергії, виробленої відповідачем із поставленого позивачем природного газу. При розгляді даної справи судами також враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.02.2020 у справі № 917/530/19, від 09.07.2019 у справі № 924/297/18, від 24.07.2019 у справі № 918/553/18. При цьому суди вказали, що відповідачем кошти були перераховані постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання у відповідності до положень Порядку № 217, тому відповідач не міг самостійно впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно затвердженого поставами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача; доказів, які свідчали б про те, що перерахування коштів у вказаний період було здійснено з порушенням строків, встановлених зазначеним Порядком (№ 217), матеріали справи не містять, а отже строки виконання зобов`язання відповідачем за договором шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання не були порушені, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних. Разом з тим, суди попередніх судових інстанцій вказали, що нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строків оплати за отриманий природний газ має бути здійснено на суму боргу, яку відповідач сплатив власними коштами, з порушенням строків оплати, поза межами дії Порядків № 256 та № 217. Здійснивши власний розрахунок, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення на корить позивача 249 956,50 грн. - 3% річних, 720 150,70 грн. - інфляційних втрат та 1 338 896,07 грн. пені. Водночас судом розглянуто клопотання відповідача про зменшення пені на 90 % та з урахуванням фінансового стану відповідача, який є комунальним підприємством, а також виходячи із матеріальних інтересів обох сторін та їх фінансового стану, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і суми заборгованості та ступеня вини відповідача у виникненні спору, враховуючи, що основний борг за спірний період відповідачем погашено, остання частина якого сплачена відповідачем у добровільному порядку, а заборгованість виникла лише у певний період через відсутність обігових коштів та недоотримання коштів від споживачів, суд дійшов висновку про можливість зменшення на 50 % задоволеної до стягнення пені, стягнувши на користь позивача пеню у розмірі 669 449 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Компанія просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволені позову, в зазначеній частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення з Підприємства на користь Компанії 330 941,49 грн пені, 713 147,39 грн 3% річних та 1 370 258,93 грн інфляційних втрат задовольнити.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги Компанія зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19 (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).
Також скаржник вважає, що відмова у задоволенні позовних вимог з посиланням на Порядок № 217 та Порядок № 256 як нормативно-правову підставу неможливості виконання зобов`язання відповідачем з оплати природного газу позивачу за договором постачання природного газу є незаконною та необґрунтованою.
Вважає, що приписи Порядку № 217 самі по собі не змінюють строків розрахунків за договором, не позбавляють відповідача можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами договору, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати природнього газу та виникнення зобов`язань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з оплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції.
Крім того, зазначає, що Порядком № 256 визначено алгоритм зарахування отриманих відповідачем-споживачем бюджетних коштів на рахунки постачальника в якості оплати за спожитий природний ресурс (газ), однак Порядок № 256 не змінює порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами договору постачання, тому порушення державою обов`язку перед надавачами послуг щодо розрахунків не звільняє споживачів від відповідальності перед постачальниками енергоносіїв за прострочення виконання договірних зобов`язань у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 06.09.2017 Компанією (позивач, постачальник) та Підприємством (відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу № 8311/1718-ТЕ-24, за умовами якого позивач, як постачальник, зобов`язався поставити споживачеві (відповідачу) у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався прийняти і оплатити цей газ на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).
В Додаткових угодах від 06.04.2018 № 2 та № 1 до договору сторони встановлювали обсяг природного газу, що постачається.
У пункті 1.2 договору сторони погодили, що природний газ, який постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
За змістом пункту 6.3 договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості -за наявності заборгованості у споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором: оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
У Додатковій угоді від 11.01.2018 року № 1 до договору, сторони внесли такі зміни до договору:
- виклали абзац третій пункту 6.1 розділу 6 "Порядок та умови проведення розрахунків" в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів/ розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.";
- виклали пункт 8.2 та пункт 8.3 розділу 8 "Відповідальність сторін" договору в наступній редакції:
" 8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256.";
" 8.3 Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.";
- виклали підпункт 4 пункту 11.3 розділу 11 "Інші умови" договору в наступній редакції:
"будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору."
Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу за період жовтень 2017 року - вересень 2018 року природний газ на загальну суму 115 880 241,36 грн. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи двостороннє підписаними актами приймання-передачі природного газу.
Відповідач свої зобов`язання за договором щодо оплати природного газу виконував з простроченням платежів, що підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку сальдо по підприємству та випискою по операціях з 01.10.2017 року - 28.02.2019 року та розрахунком позивача.
Позивач вказував, що відповідач сплатив 115 880 241,36 грн. протягом 30.11.2017 - 22.02.2019.
Як свідчить надана позивачем виписка з операцій за договором від 06.09.2017 № 8311/1718-ТЕ-24 погашення заборгованості за договором відбувалось наступним чином:
- коштами, перерахованими позивачу у відповідності до "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256;
- коштами, які перераховувались на користь позивача виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання відповідно до пункту 6.3 договору та "Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217;
- власними коштами відповідача.
Загальна сума коштів, сплачених позивачу згідно з Порядком № 256 становить 23 566 108,06 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою з операцій за договором та наданого відповідачем реєстру оплати за природний газ для населення.
При цьому відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що він самостійно сплатив власними коштами заборгованість за отриманий від позивача природний газ у сумі 92 314 133,30 грн .
Пунктом 8.2 договору встановлено, що у разі прострочення споживачем згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У відповідності до пункту 10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилався на те, що відповідач порушив строки оплати, встановлені пунктом 6.1 договору постачання природного газу від 06.09.2017 року № 8311/1718-ТЕ-24, у зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача 4 053 904,01 грн. з яких: 1 000 390,49 грн. - пені, 963 103,89 грн. - 3% річних, 2 090 409,63 грн. - інфляційних втрат.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Спір у даній справі виник між Компанією (позивач, постачальник) та Підприємством (відповідач, споживач) щодо правомірності нарахування позивачем-постачальником пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з порушенням відповідачем-споживачем, як теплопостачальною організацією, умов договору постачання природного газу щодо розрахунків за природний газ.
З тексту касаційної скарги вбачається, що позивач оскаржує судові рішення в частині відмови у стягненні з відповідача 2 414 347,81 грн., з яких: 330 941,49 грн пені, 713 147,39 грн 3% річних та 1 370 258,93 грн інфляційних втрат .
Верховний Суд переглядає судові рішення у даній справі в частині відмови у стягненні з відповідача суми 2 414 347,81 грн.
З касаційної скарги вбачається, що вона подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. Компанія зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19.
Так, судами встановлено умови укладеного між сторонами спору договору, відповідно до пункту 1.1 якого Компанія, як постачальник, зобов`язався поставити споживачу - Підприємству у 2017-2018 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору), а відповідач-споживач зобов`язався оплатити переданий йому у власність позивачем-постачальником природний газ на умовах цього договору (Розділ 6 договору).
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами четвертою, п`ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки".
Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.
Отже, в силу частин 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок № 217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 № 217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку № 217).
Отже, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, на яку позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, в якій зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано стягнено з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних, нараховані на суму коштів, яка сплачена згідно з Порядком № 217. На думку суду касаційної інстанції, вказаним Порядком визначається виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання і він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
До того ж, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, на яку також позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначено, що аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2 договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Відтак, об`єднана палата у справі № 903/918/19 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 917/530/19 (який був врахований судами попередніх судових інстанцій при розгляді даної справи) про те, що відповідач не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку № 217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
У справі, що розглядається, відмовляючи в стягненні з відповідача 3% річних, інфляційних втрат і пені з огляду на те, що частина суми заборгованості була сплачена на виконання Порядку № 217, господарські суди не врахували висновку суду касаційної інстанції про те, що Порядок № 217 не змінює порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляє теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключає застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
З огляду на викладене, Суд вважає слушними доводи скаржника про те, що суди попередніх судових інстанцій при розгляді даної справи не врахували висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, а також постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, тому Суд погоджується з доводами касаційної скарги в цій частині.
При цьому слід зауважити, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду; (2) колегією суддів, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у даній справі враховані, в частині піднятих у касаційній скарзі питань, висновки саме Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про часткову відмову у задоволенні позову Компанії про стягнення з Підприємства пені, 3% річних та інфляційних втрат у даній справі, нарахованих на суми коштів, перерахованих згідно Порядку № 217.
Щодо застосування розрахунків відповідно до Порядку № 256, то Верховний Суд зазначає таке.
Статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Водночас, слід зауважити, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III).
Статтею 19 вказаного Закону № 2017-III встановлено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з положеннями частин 1 - 3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Таке регулювання визначено Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (далі - Порядок № 20), який діяв на час укладення договору від 06.09.2017 № 8311/1718-ТЕ-24 і втратив чинність з 01.01.2018.
За змістом Порядку № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, на оплату послуг тепло-, водопостачання та водовідведення.
Пунктом 6 Порядку № 20 визначено, що органи Державної казначейської служби України на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).
Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженим Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 (далі - Порядок № 493), визначено взаємовідносини, зокрема, між органами Казначейства, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, що проводяться відповідно до Порядку № 20.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку № 493, розрахунки, передбачені у пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі - СПР), форми яких наведені у додатках 1, 2, 3 до цього Порядку.
Тобто, розрахунки за вказаним Порядком проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків
За сталою практикою Верховного Суду підписання спільних протокольних рішень трактується як фактичне погодження сторонами іншого (не той, що був передбачений у договорі) порядку розрахунків, зміна порядку і строку проведення розрахунків. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18).
Отже, зазначеними нормативно-правовими актами держава безпосередньо регулює (змінює) строки проведення розрахунків та визначає механізм перерахування коштів за постачання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), певним категоріям населення, а підписання спільних протокольних рішень є елементом процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій із державного бюджету.
Правові висновки щодо імперативного регулювання державою розрахунків між суб`єктами паливно-енергетичного комплексу шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначаються порядок, строки та механізми виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19, які в силу імперативних приписів частини 4 статті 236, частини 1 статті 281 ГПК України є обов`язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За змістом пункту 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються із Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 97 цього Кодексу).
Згідно з підпунктом б) пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
При цьому постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 та від 21.02.2018 № 114, у Порядок № 256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.
Зокрема, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.
Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства.
Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.
Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов`язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення.
Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку № 256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.
Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов`язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормативно-правовими актами законодавства. (Аналогічні правові висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18).
Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за послуги з розподілу природного газу на підставі Порядку № 256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком №256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.
Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов`язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов`язання. (Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №904/2732/18, від 14.07.2020 у справі №923/1064/18, від 05.03.2020 у справі №926/19/19).
При розгляді даної справи суди попередніх судових інстанцій хоча і врахували зазначену вище практику Верховного Суду, проте обмежилися тільки посиланням на застосування до спірних правовідносин положень Порядку № 256, і не навели правового обґрунтування такого висновку із зазначенням відповідної норми та встановлених відповідних обставин справи.
Верховний Суд зазначає, що пунктом 6.3. договору постачання від 06.09.2017 № 8311/1718-ТЕ-24 сторони спору погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Пунктом 6.1 договору у редакції додаткової угоди від 11.01.2018 №1 сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (том 1, а.с. 40).
Отже, сторони спору у договорі визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов`язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої відповідачем із природного газу позивача.
Приймаючи рішення по суті спору, суди попередніх судових інстанцій встановили, що частину вартості отриманого природного газу відповідач оплатив за рахунок фінансування пільг і субсидій населенню згідно з Порядком № 256, а решту згідно Порядку №217 та власним коштами. При цьому судами не встановлено, зокрема: які суми відповідач сплатив на підставі зазначених Порядків, а також власними коштами; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період. Крім того, суди попередніх інстанцій не спростували доводів Компанії стосовно того, що положення Порядку №256 у наведеному випадку не застосовуються.
Оскільки зазначені вище обставини не можуть бути встановлені судом касаційної інстанції з огляду на межі розгляду справи, визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа для встановлення та оцінки, а також врахування правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 та від 16.10.2020 у справі №903/918/19, постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16, від 15.12.2020 у справі №906/1003/19, від 13.02.2020 у справі №917/536/19, слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 N 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п`ята). Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста).
Згідно положень частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Отже, під час нового розгляду справи судам слід установити й дослідити зібрані у справі докази, зокрема щодо оплати за договором згідно з Порядками №217 та № 256, а також власними коштами, які мають значення для її правильного вирішення, надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи Компанії про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень частково знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Компанії задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.