ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18721/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - не з`явилися,
відповідача - Уколов О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 (судді: Руденко М. А. - головуючий, Дідиченко М. А., Пономаренко Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 (суддя Бондарчук В. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Міцар",
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (далі - ТОВ "Дрім-Компані") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору поруки від 31.10.2016 № 4М1441И/П, укладеного між сторонами, з посиланням на положення статей 215, 229, 230 Цивільного кодексу України у зв`язку із введенням відповідачем в оману позивача.
1.2. АТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило на безпідставності доводів позивача та відсутності підстав для задоволення позову.
1.3. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Міцар" (далі - ТОВ "Міцар").
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021, відмовлено у задоволенні позову.
2.2. Судові рішення аргументовано недоведеністю позивачем вимог про визнання недійсним оспорюваного договору та наявності правових підстав для визнання його недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України у зв`язку із недоведенням позивачем обставин щодо введення відповідачем його в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні спірного договору поруки.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 та рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, ТОВ "Дрім-Компані" у касаційній скарзі просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 3 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 230 Цивільного кодексу України, а також неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обстави, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання позивача про витребування документів та інформації.
Заявник касаційної скарги також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" просить відмовити в її задоволенні, касаційне провадження у зв`язку із касаційним оскарженням судових рішень на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України просить закрити, а судові рішення - залишити без змін, наголошуючи на безпідставності доводів скаржника та правомірності висновків судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Дрім-Компані" в частині підстав, передбачених у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 зазначеної норми, - залишити без задоволення з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 20.10.2016 між Публічним акціонерним товариством КБ "ПриватБанк" (після зміни назви - АТ КБ "ПриватБанк", банк) і ТОВ "Дрім-Компані" (позичальник) укладено кредитний договір № 4Д16092Г, за умовами якого позичальнику встановлено ліміт кредитного договору у сумі 3 450 000 000,00 грн та надано кредит у сумі 3 394 633 143,15 грн.
20.10.2016 між АТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) і ТОВ "Дрім-Компані" (поручитель) було укладено низку договорів поруки, а саме договори поруки № 4Ф13811И/П, № 4Ф14122И/П, № 4С13384И/П, № 4Р13641И/П, № 4Р14012Д/П, № 4П13781Д/П, № 4О14016Д/П, № 4И13689И/П, № 4И13603Д/П, № 4Е14071И/П, № 4Э13666И/П, № 4В13607И/П, № 4В14033И/П, № 4А14101И/П, № 4А13578Д/П, предметом яких сторонами визначено надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариствами з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД", "Фаворе", "Солмбридж", "Руднекс", "Ріботто", "Профіт", "Ортіка", "Інком 2001", "Інкерія", "Емпіре", "Елсіс Тайм", "Віглон", "Веста-Копані", "Альфатрейдер", "АЕФ" зобов`язань за укладеними ними кредитними договорами.
4.4. Крім того, між АТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) і ТОВ "Дрім-Компані" (поручитель) було укладено також договір поруки від 31.10.2016 № 4М14411И/П (оспорюваний договір), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Міцар" своїх зобов`язань за кредитними договорами від 24.12.2014 № 4М14411И та № 4М14410И.
Суди установили, що сторони в оспорюваному договорі передбачили такі умови:
- поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором/кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів (пункти 1, 2 договору);
- у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (пункт 4 договору);
- у разі невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 договору);
- поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункт 6 договору);
- у разі порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку в АТ КБ "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7 договору);
- до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (пункту 8 договору);
- у разі невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка визначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором (пункт 9 договору).
- кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (пункт 10 договору);
- цей договір набуває чинності з дати укладання, підписання та скріплення печатками сторін і діє три роки від дати його укладання. Порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладання цього договору (пункт 11 договору);
- дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (пункт 14 договору).
4.5. ТОВ "Дрім-Компані", звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки від 31.10.2016 № 4М1441И/П з посиланням на положення статей 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України обґрунтовував свої вимоги тим, що банк як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним Банком України, ввів в оману ТОВ "Дрім-Компані" про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ "Міцар"у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору від 20.10.20126 № 4Д16092Г та договору поруки від 31.10.2016 № 4М1441И/П.
Відсутність документів має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позичальника, адже якби ТОВ "Дрім-Компані" на момент укладення кредитного договору та договорів поруки було обізнано про відсутність забезпечень, товариство не укладало би з банком договір кредиту та договори поруки.
Позивач зазначав, що його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 20.10.2016 № 4Д16092Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України, а обов`язковою умовою, на якій наполягало товариство, було набуття ТОВ "Дрім-Компані" права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком.
ТОВ "Дрім-Компані" також акцентував увагу на тому, що сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, що була погашена товариством за зобов`язаннями "старих" боржників, що також підтверджує факт виконання позивачем (поручителем) своїх зобов`язань перед банком.
Однак у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов пунктів 8 та 10 договорів поруки позивач звертав увагу на те, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.
4.6. Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
У частинах 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас за змістом частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
4.7. Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства та визнали недоведеними позивачем обставини, які би свідчили про введення його в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.
Господарські суди попередніх інстанцій установили, що:
- відповідно до протоколу від 13.10.2016 № 5 загальних зборів учасників ТОВ "Дрім-Компані" вирішено укласти з АТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір на суму 3 450 000 000,00 грн. Зазначені обставини підтверджуються техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявкою на отримання кредиту від 17.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, з визначенням мети кредитування - фінансування поточної діяльності;
- згідно з пунктом А.2 кредитного договору сторони погодили ціль кредитування - фінансування поточної діяльності позивача.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначений протокол загальних зборів учасників товариства та кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у виді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, так само як і не містять відомостей щодо такого майна. Умови оспорюваного кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфеля банку, про необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається на обґрунтування свого позову.
Суди дійшли висновку, що, як свідчать матеріали справи, позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності. При цьому матеріали справи не містять, а позивач не довів факту погодження умов його участі у трансформації кредитного портфеля банку, про яку ним зазначено у позові. Згідно із наявними у матеріалах справи доказами не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.
4.8. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, застосування судами положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України відбулося з таким розумінням цієї норми: "Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".
4.9. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Скаржник у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/18604/19 за позовом ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г. Звертаючись із позовом про визнання недійсним кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г, ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук" стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів за кредитним договором від 25.10.2016 № 4П16098Г були спрямовані на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфеля банку, ініційованого Національним банком України. Однак зобов`язання банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях, не були виконані, тож з огляду на тривале невиконання банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки позивач вважав, що банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації, чим ввів позивача в оману щодо істотних умов кредитного договору. Суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягало ТОВ "Прем`єр Бізнес Брук", було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед банком.
Під час розгляду справи № 910/18604/19 суди установили, що за змістом спірного кредитного договору від 25.10.2016 № 4П16098Г його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача; доказів про укладення цього договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля відповідача, на чому наполягав позивач, матеріали справи не містять. Суди також врахували ту обставину, що 18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку. Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову.
Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/18604/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення у справі № 910/18604/19 залишено без змін постановою Верховного Суду від 29.10.2020.
4.10. Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/18721/19, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/18604/19, колегія суддів зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.
Переглядаючи судові рішення у справі № 910/18604/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд наголосив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.
Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами у справі № 910/18721/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.
4.11. Пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дрім-Компані" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі № 910/18721/19, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.
4.12. Крім того, касаційне провадження у справі № 910/18721/19 було відкрито також на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Так, частиною 2 зазначеної норми передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, передбаченому, зокрема у пункті 4, а саме якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Доводи касаційної скарги щодо цієї підстави касаційного оскарження зводяться до того, що місцевим господарським судом було необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Дрім-Компані" подало до суду клопотання (надійшло до суду 18.05.2020 згідно із штампом суду) про витребування в АТ КБ "ПриватБанк" оригіналів документів, укладених між ТОВ "Міцар" та АТ КБ "ПриватБанк" та їх посвідчені копії, зокрема, кредитні договори з додатковими угодами, копії документів на переказ за вказаними кредитними договорами, інформацію про наявність/відсутність заборгованості за кредитними договорами. інформацію про бухгалтерський облік за кредитними договорами, копію рішення відповідного кредитного комітету АТ КБ "ПриватБанк", інформацію про звернення АТ КБ "ПриватБанк" з позовами про визнання недійсними кредитних договорів, укладених з ТОВ "Міцар" та результати розгляду таких справ, обґрунтовуючи клопотання необхідністю витребування зазначених документів для повного та всебічного розгляду справи та неможливістю самостійно подати відповідні докази.
Крім того, ТОВ "Дрім-Компані" просило поновити строки на подання клопотання про витребування доказів, вказуючи на пропуск такого строку з причин, що не залежали від позивача та неможливості самостійно отримати витребувану інформацію.
За змістом частин 1- 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, позовну заяву (датовану 21.12.2019) ТОВ "Дрім-Компані" подало до суду 26.12.2019, провадження у справі відкрито згідно з ухвалою від 17.01.2020, а відзив на позовну заяву надійшов до суду 13.02.2020 (позивачеві направлено 12.02.2020, що вбачається з поштової накладної, том 1, а. с. 137). При цьому ТОВ "Дрім-Компані" надавало до суду (надійшло 21.02.2020) відповідь на відзив АТ КБ "ПриватБанк" (том 1, а. с. 140- 144).
Отже, про обставини, зазначені відповідачем у відзиві (від 12.02.2020), позивачеві було відомо задовго до подання ним клопотання про витребування доказів, яке надійшло до суду 18.05.2020, в якому позивач посилався на те, що докази необхідно витребувати у зв`язку із наданими відповідачем у відзиві поясненнями.
Суд першої інстанції установив, що клопотання про витребування доказів позивачем подано з порушенням статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, без належного обґрунтування наявності причин, що не залежали від позивача, для подання відповідного клопотання, а також без обґрунтування того, які саме обставини будуть підтверджені у судовому розгляді по суті справи, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.