ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/11395/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокурора - Красножон О. М.,
позивача - Шилан Д. О.,
відповідачів - не з`явилися,
третіх осіб - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Інвест"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 (судді: Скрипка І. М. - головуючий, Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі
за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Інвест",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київський національний лінгвістичний університет, Державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" та Державне підприємство "Інфоресурс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України,
про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди та повернення нежитлових приміщень,
ВСТАНОВИВ:
1. Фабула справи
1.1. У липні 2017 року заступник Генерального прокурора України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по місту Києву) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Інвест" (далі - ТОВ "Гранд-Інвест") про:
- визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 12.05.2011 № 693 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А";
- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.05.2011 № 5848 (зі змінами від 29.07.2011, 07.10.2011, 27.06.2011, 11.02.2013, 16.05.2014), укладеного між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Гранд-Інвест";
- визнання незаконним та скасування з моменту видання наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 15.05.2014 № 555 "Про прийняття рішення щодо продовження строку дії договору оренди державного нерухомого майна від 12.05.2011 № 5848";
- зобов`язання ТОВ "Гранд-Інвест" повернути нежитлові приміщення загальною площею 471,1 м2, розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А державі в особі Міністерства освіти і науки України.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням норм чинного законодавства, оскільки предметом спірного договору оренди є об`єкт освіти і науки, на який згідно з положеннями статті 63 Закону України "Про освіту" поширюється правовий режим, встановлений для об`єктів освіти і науки, зокрема, майно державної установи системи освіти, що фінансується з бюджету, не може бути об`єктом оренди для цілей, не пов`язаних з освітньою та науковою діяльністю.
1.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2017 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 05.09.2017.
У подальшому згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 призначено у справі судову економічну експертизу та зупинено провадження у справі до повернення матеріалів справи із Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 відмовлено у прийнятті апеляційної скарги прокурора в частині оскарження ухвали місцевого суду від 03.10.2017 про призначення експертизи, а постановою від 05.12.2017 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 щодо зупинення провадження у справі - без змін.
Постановою Верховного Суду від 20.02.2018 залишено без змін ухвалу від 20.11.2017 та постанову від 05.12.2017 Київського апеляційного господарського суду у цій справі.
1.3. 28.11.2019 з експертної установи повернуто матеріали господарської справи з висновком експерта та ухвалою від 02.12.2019 поновлено провадження у справі.
1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Гранд-Інвест" про залишення позову прокурора без розгляду, зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18. Яке поновлено згідно з ухвалою від 30.07.2020.
1.5. 01.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання РВ ФДМУ по місту Києву про закриття провадження у справі з огляду на те, що 28.02.2020 між відповідачами у справі підписано акт приймання-передачі (повернення) орендованого майна.
ТОВ "Гранд-Інвест" подало до суду клопотання про залишення позову прокурора у цій справі без розгляду у зв`язку із недоведеністю підстав щодо необхідності захисту прокурором інтересів держави у цьому випадку.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 відмовлено у задоволені клопотання РВ ФДМУ по місту Києву про закриття провадження у справі. Позов прокурора у цій справі залишено без розгляду.
2.2. Суд першої інстанцій дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши, що повернення майна із користування не свідчить про припинення існування предмета спору щодо незаконності рішень про передачу такого майна в оренду та визнання недійсним договору в цілому, а зобов`язання повернути майно є лише однією із позовних вимог, заявленою як наслідок визнання незаконними розпорядчих актів та недійсності договору оренди.
Залишаючи без розгляду позов прокурора, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення прокурором у цьому випадку підстав для представництва інтересів держави, неможливості уповноваженого органу (Міністерства освіти і науки України) самостійного звернення до суду та про недоведення прокурором неналежного виконання уповноваженим органом повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 скасовано в частині залишення позову без розгляду.
В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 залишено без змін.
Матеріали справи направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу про залишення позову без розгляду, зазначив про передчасність висновків місцевого суду щодо недоведеності прокурором підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021, ТОВ "Гранд-Інвест" у касаційній скарзі просить її скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 - залишити в силі, обґрунтовуючи касаційну скаргу прийняттям судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 23 Закону України "Про прокуратуру") та порушенням норм процесуального права (статті 53, частини 8 статті 80, пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України).
Скаржник також зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції не узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що прокурором не було дотримано вимоги щодо розумного строку, який має минути з моменту направлення повідомлення компетентному органу в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; суд апеляційної інстанції прийняв докази з порушенням частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, не звернувши увагу на те, що лист від 16.06.2017, на який посилався суд апеляційної інстанції, прокурор направив позивачеві лише з позовною заявою, а зі змісту листа Міністерства освіти і науки України від 31.10.2016 не вбачається, що цей лист стосується спірного приміщення, на не інших, які було відчужено.
3.2. РВ ФДМУ по місту Києву просить задовольнити касаційну скаргу ТОВ "Гранд-Інвест" з підстав, аналогічних тим, що викладені у касаційній скарзі, акцентуючи увагу на ненаданні прокурором доказів про направлення листа від 16.06.2017 № 08/2-1990717 Міністерству освіти і науки України та отримання цього листа міністерством.
3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, наголошуючи на тому, що у позові прокурор згідно з вимогами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у цій справі, а суд першої інстанції відповідно до цієї норми та статті 64 Господарського процесуального кодексу України, визнавши їх наявність, порушив провадження у справі. Так, у межах кримінального провадження встановлено, що приміщення будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, на підставі наказів РВ ФДМУ по місту Києву та укладеного за їх наслідками договору оренди, незаконно було передано приватному суб`єкту господарювання, що стало підставою для звернення прокурора з позовом до суду з вимогою про визнання незаконними та скасування наказів РВ ФДМУ по місту Києву і повернення нежитлових приміщень державі в особі Міністерства освіти і науки України.
За результатами вивчення питання про наявність підстав для здійснення прокурором представництва відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" 16.06.2017 направлено Міністерству освіти і науки України повідомлення № 08/2-1990717 про встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді.
Про обізнаність Міністерства освіти і науки України з порушеннями свідчить також листування, а саме лист міністерства до Генеральної прокуратури України від 31.10.2016 № 1/12-5174 з проханням вжити заходів для повернення нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А до державної власності, а також листами Міністерства освіти і науки України до РВ ФДМУ по місту Києву від 30.11.2016 № 1/11-15318, від 15.02.2017 № 14.1-39, від 29.03.2017 № 14-120.
Зміст зазначених листів додатково доводить, що Міністерство освіти і науки України достовірно до 17.07.2017 (дати звернення прокурора до суду) знало про порушення при використанні спірного нерухомого майна, але не вживало заходів.
Прокурор зазначає про вибіркове посилання ТОВ "Гранд-Інвест" у касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, а також вказує про незазначення скаржником у касаційній скарзі, у чому саме суд апеляційної інстанції відійшов від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
3.4. Міністерство освіти і науки України у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на положення чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18), звертаючи увагу на доведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави та дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру".
За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у липні 2017 року) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
4.3. Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтував позовні вимоги тим, що у межах кримінального провадження № 42014100000000239 встановлено, що приміщення будівлі, розташованої на бульварі Тараса Шевченка, 27-А у місті Києві на підставі наказів РВ ФДМУ по місту Києву та укладеного за їх наслідками договору оренди незаконно передані приватному суб`єкту господарювання.
За наслідками вивчення відповідних матеріалів, у зв`язку із переданням спірного нерухомого майна державної власності, розпорядження яким здійснює Міністерство освіти і науки України, яке, у свою чергу, належним чином не здійснює захист інтересів держави у сфері передачі державного майна в оренду та не вживає заходів щодо повернення такого майна, з метою задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо передачі в оренду об`єкта освіти, прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору оренди, визнання незаконними та скасування наказів, та повернення нежитлових приміщень державі в особі Міністерства освіти і науки України.
4.4. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, надсилання прокурором повідомлення на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).
4.5. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилався як суд апеляційної інстанції, так і скаржник у касаційній скарзі, наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів щодо порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
4.6. Як свідчать матеріали справи, Міністерство освіти і науки України надіслало до Генеральної прокуратури України лист від 31.10.2016 № 1/12-5174, в якому зазначило, що протягом 2011- 2012 років відбулося відчуження державного майна, яке перебувало на балансі підприємства сфери управління Міністерства освіти і науки України за адресами: бульвар Тараса Шевченка, 27А та вул. Сагайдачного, 37 у місті Києві, що мало наслідком відкриття кримінальних проваджень.
У зазначеному листі Міністерство освіти і науки країни просило Генеральну прокуратуру України вжити заходів щодо повернення вказаних об`єктів нерухомого майна до державної власності для забезпечення потреб системи освіти (том 1, а. с. 189).
Суд апеляційної інстанції встановив, що за наслідками вивчення питання щодо наявності підстав для представництва прокурором відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" 16.06.2017 Генеральною прокуратурою України скеровано до Міністерства освіти і науки України повідомлення № 08/2-1990717 про встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді з визнання недійсним договору оренди, визнання незаконними та скасування наказів, повернення нежитлових приміщень площею 471,1 м2, розташованих за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 27-А у місті Києві (том 1, а. с. 220).
Таке саме повідомлення (від 16.06.2017 № 08/2-1990717) Генеральною прокуратурою України скеровано РВ ФДМУ по місту Києву (том 1, а. с. 221).
Крім того, суд апеляційної інстанції установив, що про обізнаність Міністерства освіти і науки України з порушеннями законодавства свідчать також листування міністерства з РВ ФДМУ (листи від 30.11.2016, від 15.02.2017 № 14.1-39, від 29.03.2017).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначене листування свідчить, що Міністерство освіти і науки України не тільки могло і повинно було знати відповідно до своїх повноважень про такі обставини, а достовірно знало про відповідні порушення починаючи з 2016 року. Проте до 10.07.2017 (часу звернення прокурора до суду) та відкриття 17.07.2017 провадження у справі Міністерство освіти і науки України до суду з відповідним позовом не звернулося, таким чином, на час звернення прокурора до суду позивач був обізнаний з порушеннями законодавства, однак, незважаючи на їх очевидний характер, жодних заходів до оскарження наказів та договору не вжив.
Суд першої інстанції установив, що відповіді на лист Генеральної прокуратури України від 16.06.2017 № 08/2-1990717 від Міністерства освіти і науки України прокурором отримано не було.
Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначено, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Отже, місцевий господарський суд у порушення вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 помилково визнав відсутність такої відповіді обставиною, яка свідчить про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва.
4.7. Суд апеляційної інстанції з огляду на встановлені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду установив, що зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з Міністерством освіти і науки України, а тому, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення позивачем упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд дійшов висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (у липні 2017 року) та помилковості висновків місцевого суду про залишення позову прокурора без розгляду (у вересні 2020 року) через недоведення прокурором підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку.
4.8. Ураховуючи викладене, беручи до уваги обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, а також те, що судом апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 та задоволення касаційної скарги.