Постанова
Іменем України
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 2-4237/12
Провадження № 14-21звц21
Велика Палата Верховного Суду у складі
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
за участю
секретаря судового засідання Штихна В. О.,
представника позивача - Міністерства юстиції України, за дорученням якого діють спеціалісти відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фартушна Віта Леонідівна та Самойлова Дар`я Михайлівна,
представника відповідачки - адвоката Заруцького Олександра Вадимовича
розглянула у судовому засіданні заяву ОСОБА_2 (далі - відповідачка) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року (далі - заява про перегляд судового рішення)
у зв`язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Сатановська та Роджерс проти України" (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) (далі також - рішення ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) при вирішенні судом справи
за позовом ОСОБА_3 (далі - позивач) до відповідачки за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідачки - Органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - третя особа) - про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (далі - Сполучене Королівство).
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Громадянин Сполученого Королівства звернувся до суду в Україні, бажаючи визнати незаконним утримування його неповнолітньої дитини її матір`ю на території України, а також повернути цю дитину у Сполучене Королівство до місця постійного проживання. Суди розглядали справу неодноразово. Згідно з останнім рішенням Верховний Суд позовні вимоги задовольнив. Проте матір і дитина звернулися до ЄСПЛ, який ухвалив рішення про порушення Україною під час розгляду справи зобов`язань за ЄКПЛ. Велика Палата Верховного Суду за заявою матері дитини має забезпечити виконання рішення ЄСПЛ у частині перегляду рішення Верховного Суду як такого, що не було належно мотивованим відповідно до вимог процесуального аспекту статті 8 ЄКПЛ.
(2) Короткий зміст позову
2. У грудні 2012 року Головне управління юстиції м. Києва в інтересах позивача звернулось до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень, просило:
2.1. Визнати незаконним утримування відповідачкою на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_4 (далі - дитина), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2.2. Повернути дитину до місця постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ( Manor Cottage, АДРЕСА_1 ; далі також - місце проживання позивача у Сполученому Королівстві);
2.3. Для забезпечення повернення дитини зобов`язати відповідачку, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, передати дитину позивачеві, ІНФОРМАЦІЯ_3, у місце його проживання у Сполученому Королівстві.
3. Головне управління юстиції м. Києва мотивувало позовну заяву так:
3.1. 10 квітня 2010 року позивач і відповідачка уклали шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві.
3.2. ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Шеффілді (Південний Йоркшир, Сполучене Королівство) у подружжя народилася дитина, яка з того часу постійно проживала з позивачем і відповідачкою за адресою: АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_3 ).
3.3. 11 квітня 2012 року дитина у супроводі позивача та відповідачки прибула в Україну з метою відвідування родичів відповідачки. Позивач і відповідачка планували повернення до Сполученого Королівства 22 квітня 2012 року, проте позивачеві довелося повернутися раніше - 14 квітня 2012 року.
3.4. Відповідачка з дитиною, які мали авіаквитки для повернення в обумовлену раніше дату, до Сполученого Королівства не повернулись. Відповідачка самостійно змінила місце проживання дитини з порушенням прав позивача, який ні усної, ні письмової згоди на зміну постійного місця проживання дитини не давав.
3.5. Відповідачка незаконно утримує дитину на території України, а тому на спірні правовідносини поширюються приписи Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Гаазька конвенція). Дії щодо утримування дитини в Україні порушують права піклування позивача.
3.6. 10 серпня 2012 року позивач через Центральний орган Англії та Уельсу подав до Міністерства юстиції України заяву про повернення дитини.
3.7. 12 вересня 2012 року на адресу Головного управління юстиції у м. Києві надійшли пояснення відповідачки, у яких вона повідомила, що відмовляється добровільно повертати дитину до Сполученого Королівства.
3.8. Головне управління юстиції у м. Києві уповноважене діяти від імені позивача на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей", статті 7 Гаазької конвенції, пунктів 2 і 12 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952.
(3) Короткий зміст судових рішень, ухвалених під час первинного розгляду справи
4. 5 червня 2013 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив.
5. 3 вересня 2013 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 червня 2013 року й ухвалив нове, за яким позов задовольнив частково: визнав незаконним утримання дитини на території України, зобов`язав відповідачку повернути дитину до Сполученого Королівства за адресою: АДРЕСА_3, або передати дитину позивачеві, який приїде в Україну, щоби забрати дитину в присутності представника служби дітей; в іншій частині у задоволенні позову відмовив.
6. 23 жовтня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою залишив рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 вересня 2013 року без змін.
7. 2 липня 2014 року Верховний Суд України прийняв постанову, згідно з якою скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, справу передав на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Вказав, що, вирішуючи питання про повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Гаазькою конвенцією, суд, ураховуючи найвищі інтереси дитини, повинен дослідити, чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (статті 3 та 12 Гаазької конвенції). Суд має переконатись у наявності (відсутності) виключень, передбачених статтями 13 і 20 Гаазької конвенції, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також, чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави.
(4) Короткий зміст судових рішень, ухвалених під час нового розгляду справи
8. 10 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою скасував рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 вересня 2013 року та передав справу до цього суду на новий розгляд. Скасовуючи рішення апеляційної інстанції, колегія суддів звернула увагу на необхідність дослідження доказів і встановлення фактів, як зазначив Верховний Суд України у постанові від 2 липня 2014 року.
9. 3 грудня 2014 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 червня 2013 року.
10. 1 квітня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 червня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2014 року, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Вважав, що суди не виконали вказівки Верховного Суду України, викладені у його постанові від 2 липня 2014 року, та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 10 вересня 2014 року.
(5) Короткий зміст рішення суду першої інстанції (повторний новий розгляд справи)
11. 27 травня 2016 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував так:
11.1. 10 квітня 2010 року позивач і відповідачка зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві.
11.2. Після відкриття відповідачці візи як дружині позивача подружжя переїхало до Сполученого Королівства.
11.3. ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Шеффілді (Південний Йоркшир, Сполучене Королівство) у подружжя народилася дитина, яку того ж дня Посольство України у Сполученому Королівстві зареєструвало громадянином України та вписало у закордонний паспорт матері.
11.4. 9 грудня 2011 року дитині видано паспорт громадянина Сполученого Королівства.
11.5. Дитина разом із батьками проживала у Сполученому Королівстві за адресою:
АДРЕСА_4 . Позивач виставив на продаж будинок, в якому проживала сім`я з дитиною, й особисті речі останньої.
11.7. За результатами психологічних досліджень дитина сприймає своє місце проживання в Україні постійним і комфортним; знаходиться у житлі, у якому створені необхідні для цього умови; відвідує дитячий садок; пройшла обряд хрещення у православній церкві. Тому існує ризик того, що повернення до Сполученого Королівства завдасть шкоди психіці дитини.
11.8. Спеціаліст - психолог Центру психологічної експертизи та психодіагностики Міжнародного інституту глибинної психології ОСОБА_6 (далі - психолог) - пояснила, що у дитини немає проблем із адаптацією за місцем проживання та у дитячому садочку; дитина сприймає таке місце в Україні постійним і комфортним для себе та своєї сім`ї; існує серйозний ризик того, що повернення до Сполученого Королівства створить для дитини загрозу заподіяння психічної та фізичної шкоди. Вказане підтверджують висновки за результатами психологічних досліджень від 12 лютого 2013 року, 30 грудня 2013 року та 28 липня 2015 року.
(6) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (повторний новий розгляд справи)
12. 21 вересня 2016 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, згідно з якою залишив рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року без змін. Мотивував ухвалу так:
12.1. 11 квітня 2012 року дитина у супроводі обох батьків прибула в Україну до родичів відповідачки, які проживають у м. Києві.
12.2. 14 квітня 2012 року позивач повернувся до Сполученого Королівства, а дитина з відповідачкою залишились в Україні, де мали перебувати до 22 квітня 2012 року.
12.3. 29 жовтня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва ухвалив рішення про розірвання шлюбу позивача та відповідачки.
12.4. Звернення до суду з позовом є реалізацією прав позивача, проте наявні у справі матеріали доводять надання ним мовчазної згоди на утримування дитини матір`ю, оскільки "відсутні вимоги про повернення дитини до звернення до суду із такою заявою" відповідно до Гаазької конвенції.
12.5. Позивач не здійснював права піклування щодо дитини до моменту її переміщення, що підтверджує листування з Шеффілдським центром захисту від домашнього насильства; позивач не надав належних і допустимих доказів того, що він здійснював би такі права, якби не утримування дитини в Україні.
12.6. Суд першої інстанції на підставі показань спеціаліста та складених ним висновків зробив законний і обґрунтований висновок про існування серйозного ризику того, що повернення дитини батькові загрожуватиме завданням їй психічної шкоди.
(7) Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції (повторний новий розгляд справи)
13. 29 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року скасував. Ухвалив нове рішення, за яким позовні вимоги задовольнив: визнав незаконним утримання на території України дитини та зобов`язав повернути останню до Сполученого Королівства за адресою місця проживання позивача. Мотивував постанову так:
13.1. Суди першої й апеляційної інстанцій вдалися до з`ясування обставин, які не є предметом доказування у спорах про повернення дитини у контексті цілей Гаазької конвенції, зокрема: наявності чи відсутності у матері та батька житла у власності; можливості забезпечення належних умов для проживання малолітньої дитини; її ставлення до кожного з батьків; реалізації матір`ю батьківських обов`язків з догляду, утримання та виховання дитини в Україні.
13.2. У справі не надано переконливих доказів того, що повернення дитини до держави її постійного місця проживання, спілкування з родичами, вивчення культури та мови країни походження загрожуватиме заподіянням дитині фізичної або психічної шкоди. Висновки судів попередніх інстанцій щодо існування серйозного ризику створення нетерпимої обстановки для дитини з боку позивача у Сполученому Королівстві ґрунтуються на припущеннях.
13.3. Після неповернення дитини у квітні 2012 року до Сполученого Королівства позивач вже у липні 2012 року звернувся до Центрального органу Англії та Уельсу за місцем постійного проживання дитини та до органів медіації, з якими відповідач відмовилась контактувати. З моменту незаконного переміщення дитини до моменту звернення батька до суду минуло менше року, а тому суди першої й апеляційної інстанцій невиправдано застосували абзац другий статті 12 Гаазької конвенції, положення якого є виключними обставинами лише в разі, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення дитини. Тому неповернення дитини протягом шести тижнів із дати початку процедур, передбачених Гаазькою конвенцією, не є підставою для відмови у поверненні дитини.
13.4. Відповідачка на законних підставах вивезла сина з держави його постійного місця проживання. Проте подальше утримання дитини на території України без отримання згоди батька є підставою для застосування передбаченого Гаазькою конвенцією механізму, згідно з яким дитину треба повернути до Сполученого Королівства.
13.5. Визнавши фактично, що дитина з 2012 року утримується на території України незаконно, суди попередніх інстанцій безпідставно застосували одночасно декілька передбачених статтями 12 і 13 Гаазької конвенції виняткових підстав для відмови у поверненні дитини до держави її постійного місця проживання. Вони неправильно витлумачили положення Гаазької конвенції стосовно винятків, передбачених у статтях 12, 13 (a) і 13 (b), вдалися до з`ясування обставин, які не входять до предмета доказування у такій категорії справ, і відмовили у поверненні дитини без законних та достатніх на те підстав.
13.6. Позивач не мав ефективного засобу юридичного захисту відповідно до статті 13 ЄКПЛ, оскільки суди допустили надмірно тривале провадження у справі та не розглянули питання повернення дитини "протягом шести тижнів, як то рекомендує Гаазька конвенція".
(8) Короткий зміст рішення ЄСПЛ
14. 28 січня 2021 року за зверненням відповідачки та дитини ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Сатановська та Роджерс проти України" (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) щодо порушення Україною зобов`язань за статтею 8 ЄКПЛ у її процесуальному аспекті. ЄСПЛ зробив такі висновки:
14.1. Верховний Суд вирішив повернути дитину за результатами розгляду касаційної скарги, хоча такий розгляд був обмеженим за обсягом і ґрунтувався на тих самих матеріалах справи. Відхиливши заперечення за пунктом "b" першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції, Верховний Суд офіційно не виключив із доказової бази у справі висновки психолога, що відрізняє справу відповідачки від справи "Х. проти Латвії", в якій суди прямо відмовилися визнати допустимим доказом висновок психологічного обстеження (§ 34 рішення ЄСПЛ).
14.2. У стислому обґрунтуванні Верховний Суд не розглянув питання, чи були висновки психологічного обстеження й усні показання психолога відповідними та достовірними, та не навів жодних причин, чому не взяв їх до уваги (§ 35 рішення ЄСПЛ).
14.3. Верховний Суд не проаналізував тверджень відповідачки про відсутність у неї можливості поїхати зі своїм сином до Сполученого Королівства через проблеми зі здоров`ям, коштами та візою, хоча питання про можливе заподіяння шкоди дитині у випадку її повернення було пов`язане саме з розлученням відповідачки з її дитиною. Обґрунтування Верховного Суду стосовно наявності підстав для задоволення позову було настільки загальним і шаблонним, що за обставин справи не могло бути результатом ефективного розгляду заперечень відповідачки проти задоволення заяви про повернення (§ 35 рішення ЄСПЛ).
14.4. Заявники зазнали непропорційного втручання у їхнє право на повагу до сімейного життя через те, що процес прийняття рішень відповідно до національного законодавства не відповідав процесуальним вимогам, передбаченим статтею 8 ЄКПЛ. Верховний Суд не здійснив ефективний розгляд заперечень відповідачки, які ґрунтувалися на пункті "b" першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції (§ 36 Рішення).
14.5. Згідно зі статтею 41 ЄКПЛ слід зобов`язати Україну впродовж трьох місяців сплатити заявникам спільно: 1 200 (одну тисячу двісті) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; 1 500 (одну тисячу п`ятсот) євро і додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації витрат на правову допомогу; 30 (тридцять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявникам, в якості компенсації поштових витрат, понесених під час провадження у ЄСПЛ.
(9) Рух заяви про перегляд судового рішення
15. 23 лютого 2021 рокудо Великої Палати Верховного Суду від відповідачки, в інтересах якої діє адвокат Заруцький О. В., надійшла заява від 20 лютого 2021 року про перегляд судового рішення. У цій заяві відповідачка просить скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року й ухвалити нове рішення, згідно з яким відмовити у задоволенні касаційної скарги, поданої в інтересах позивача, та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року.
16. 26 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою відкрила провадження за виключними обставинами про перегляд судового рішення на підставі рішення ЄСПЛ тапризначила справу до розгляду.
17. 15 березня 2021 року з Міністерства юстиції України надійшла копія рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.
18. 6 квітня 2021 року на адресу Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання третьої особи з проханням розглядати справу за відсутності її представника.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення
19. Відповідачка мотивувала заяву тим, що постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року було прийнято на тих самих фактичних і доказових підґрунтях (обставинах), що і рішення судів першої й апеляційної інстанцій. Тому адекватним способом досягнення restitutio in integrum буде скасування вказаної постанови та залишення в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року й ухвали Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року.
20. На судовому засіданні представник відповідачки підтримав доводи, викладені у заяві про перегляд судового рішення.
(2) Доводи інших учасників справи
21. Позивач і третя особа письмово позицію щодо заяви про перегляд судового рішення не висловили.
22. Представник позивача на судовому засіданні вказав, що рішення касаційного суду, про перегляд якого просить відповідачка, є законним, і дитину потрібно повернути до Сполученого Королівства. Відповідаючи на запитання суду, зазначив, що позивач вчасно звернувся до суду, і на час розгляду справи у суді першої інстанції зв`язок дитини з матір`ю був домірним зв`язку із батьком; висновки психолога були складені лише під час нового розгляду справи у суді першої інстанції. Тому за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення Велика Палата Верховного Суду має касаційну скаргу позивача задовольнити, але з інших підстав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи
23. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представників відповідачки та позивача, оцінила їхні доводи, зміст встановлених у рішенні ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань, а також судові рішення, ухвалені національними судами на підставі зібранихі досліджених доказів. Враховуючи передбачені законодавством межі перегляду судових рішень за виключними обставинами, відповідно до підстав такого перегляду, а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що заяву про перегляд судового рішення слід задовольнити.
(1.1) Загальні принципи перегляду судового рішення у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні справи судом
24. Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною (стаття 46 ЄКПЛ, стаття 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV)). Для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною ЄКПЛ, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру (глава 3 Закону № 3477-IV).
25. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення ЄКПЛ або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 ЄКПЛ). Виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, передбачений у цьому рішенні (частина перша статті 8 Закону № 3477-IV).
26. Додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 Закону № 3477-IV) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення ЄКПЛ (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).
27. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення ЄКПЛ, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі (частина третя статті 10 Закону № 3477-IV). Для цього слід враховувати Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 2, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:
27.1. Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
27.2. Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить ЄКПЛ, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
28. Якщо інше не вказав ЄСПЛ у рішенні, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, коли ЄСПЛ у рішенні, ухваленому на користь заявника, визнав порушення Україною зобов`язань за ЄКПЛ саме під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
29. Підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом (пункт 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
30. З огляду на те, які порушення статті 8 ЄКПЛ констатував у рішенні ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відповідачка і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні у суді касаційної інстанції, - наслідків, щодо яких присуджена ЄСПЛ справедлива сатисфакція не є адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через скасування рішення національного суду, про перегляд якого просить відповідачка.