УХВАЛА
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа №739/476/19
провадження № 13-44зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаГригор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвал Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 7 травня 2019 року та Чернігівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Сумської області від 15 грудня 2004 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі. Зазначений вирок Верховний Суд України своєю ухвалою від 22 березня 2005 року залишив без зміни.
У подальшому Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області ухвалою від 7 травня 2019 року, залишеною 31 жовтня 2019 рокубез змін Чернігівським апеляційним судом, відмовив у задоволенні клопотання засудженого про приведення вироку у відповідність до міжнародних норм та вимог.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 11 березня 2021 року в справі "Дембо та інші проти України" (заява № 2778/18 та 46 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), виходячи зі своєї усталеної практики, вкотре констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення через відсутність перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами постановлених 7 травня та 31 жовтня 2019 року ухвал суду першої та апеляційної інстанцій відповідно. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскаржених рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення. ОСОБА_1 вважає, що для відновлення порушеного права необхідно скасувати оспорювані ухвали й постановити нове рішення, яким обрати засудженому покарання, не пов`язане з довічним позбавленням волі.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні "Дембо та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув`язненого, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб,засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі "Дембо та інші проти України" не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд оскаржених ухвал за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, а твердження заявника про протилежне є необґрунтованими.
Ураховуючи наведене, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду