УХВАЛА
13 квітня 2021 року
м. Київ
Провадження № 13-50зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Британчука В.В.,
суддів: Анцупової Т.О., Власова Ю.Л., Григорʼєвої І.В., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Катеринчук Л.Й., Князєва В.С., Крет Г.Р., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Сімоненко В.М., Ткача І.В., Штелик С.П.,
перевірила заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Чернігівського обласного суду від 01 червня 2001 року, ухвали Верховного Суду України від 09 жовтня 2001 року, ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 червня 2019 року та ухвали Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року за виключними обставинами і
встановила:
Вироком Чернігівського обласного суду від 01 червня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 09 жовтня 2001 року, ОСОБА_1 засуджено за пунктами б, г, е, і ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 червня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про приведення вироку Чернігівського обласного суду від 01 червня 2001 року у відповідність із законодавством України відмовлено.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Чернігівського обласного суду від 01 червня 2001 року та ухвали Верховного Суду України від 09 жовтня 2001 року за виключними обставинами повернуто на підставі п. 2 ч. 3 ст. 429, ч. 3 ст. 464 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
11 березня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "Дембо та інші проти України", яким констатував порушення щодо ОСОБА_1 (заява 14392/20) ст. 3 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) стосовно покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення.
У зв`язку з встановленими порушеннями прав заявника ЄСПЛ було постановлено, що визнання порушень становить достатню справедливу сатисфакцію.
12 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 від 09 квітня 2021 року (зареєстрована у цей день Державною установою "Чернігівський слідчий ізолятор"), у якій він просить переглянути вищевказані судові рішення щодо нього за виключними обставинами у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення щодо нього, скасувати судові рішення, та ухвалити рішення, яким змінити призначене покарання з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, який не може перевищувати п`ятнадцяти років.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата вважає, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами, однією з яких є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
11 березня 2021 року рішенням ЄСПЛ у справі "Дембо та інші проти України" встановлено порушення Україною ст. 3 Конвенції щодо деяких осіб, зокрема і ОСОБА_1 (заява 14392/20), стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення.
Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при ухваленні цього рішення, а саме: оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований зміст порушення Конвенції та визнання порушення достатньо справедливою сатисфакцією свідчать про допущення щодо ОСОБА_1 таких порушень Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення порушень.
У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року, встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Щодо ОСОБА_1 таке повне відновлення попереднього юридичного стану, зокрема шляхом перегляду судових рішень та заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, який не може перевищувати п`ятнадцяти років, не є можливим, оскільки ЄСПЛ констатував порушення Конвенції лише щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення та не зробив висновку про порушення конвенційних прав заявника під час розгляду в судах справи щодо нього.
Констатоване порушення Конвенції щодо заявника може бути усунуто лише шляхом вжиття заходів загального характеру з боку держави (внесення змін у відповідне законодавство).
Отже, підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом відсутні.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду