УХВАЛА
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 739/1313/17
провадження № 13-45зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Єленіної Ж. М.,
суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 27 листопада 2017 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2011 року ОСОБА_1 було засуджено за п. 4,12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК, за сукупністю вироків призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 квітня 2012 року вирок залишив без зміни.
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року, залишеною 18 серпня 2017 року без змін Апеляційним судом Чернігівської області, відмовлено у задоволенні клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну його невідбутої частини більш м`яким.
11 березня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення в справі "Дембо та інші проти України" (заява № 2778/18 та 46 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), у якому констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1, звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд зазначених ухвал суду першої та апеляційної інстанцій відповідно за виключними обставинами. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність цих судових рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого на визначення дати, починаючи з якої можливо переглянути покарання у виді довічного позбавлення волі, з огляду на відсутність реалістичної перспективи звільнення. ОСОБА_1 вважав, що для відновлення його порушеного права необхідно скасувати оспорювані ухвали й водночас постановити нову ухвалу, якою обрати йому вид покарання не пов`язаний з довічним позбавленням волі.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Дембо та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб,засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі "Дембо та інші проти України", не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи. а твердження заявника про протилежне є необґрунтованими.
З огляду на викладене правові підстави для відкриття провадження за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом відсутні, а твердження заявника про протилежне є необґрунтованими.
Ураховуючи наведене, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, та п. 15 розд. ХІ "Перехідні положення" КПК Велика Палата Верховного Суду