У Х В А Л А
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 739/1313/17
Провадження № 13-45зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Єленіної Ж. М.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянула заяву про самовідвід суддів Великої Палати Верховного Суду суддів Британчука В. В. й Григор`євої І. В. у провадженні за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 27 листопада 2017 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2011 року ОСОБА_1 було засуджено за п. 4,12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК, за сукупністю вироків призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 квітня 2012 року вирок залишив без зміни.
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року, залишеною 18 серпня 2017 рокубез змін Апеляційним судом Чернігівської області, відмовлено у задоволенні клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну його невідбутої частини більш м`яким.
11 березня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення в справі "Дембо та інші проти України" (заява № 2778/18 та 46 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), у якому констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1, звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд зазначених ухвал суду першої та апеляційної інстанцій відповідно за виключними обставинами. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність цих судових рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого на визначення дати, починаючи з якої можливо переглянути покарання у виді довічного позбавлення волі, з огляду на відсутність реалістичної перспективи звільнення. ОСОБА_1 вважав, що для відновлення його порушеного права необхідно скасувати оспорювані ухвали й водночас постановити нову ухвалу, якою обрати йому вид покарання не пов`язаний з довічним позбавленням волі.
13 квітня 2021 року судді Великої Палати Верховного Суду Британчук В. В. та Григор`єваІ.В. заявили самовідвід від участі у розгляді заяви ОСОБА_1 мотивувавши її тим, що вони брали участь у касаційному перегляді вироку щодо заявника.
Зокрема, у постанові Київського міського суду від 21 серпня 2000 року суддею вже висловлено думку про те, яке покарання має відбувати засуджений, з чим останній не погоджується.
Згідно з частинами 3, 4 ст. 55 Кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК 1960 року) суддя, який брав участь у розгляді справи, зокрема, в касаційному порядку, не може брати участь у перегляді справи Верховним Судом .
Розглянувши заяву судді Британчука В. В. та Григор`євої І. В. про самовідвід, з метою недопущення повторної участі судді у розгляді справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заява про самовідвід відповідно до вимог ст. 57 КПК 1960 року є мотивованою та підлягає задоволенню.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 55, 57 КПК 1960 року, Велика Палата Верховного Суду