Постанова
Іменем України
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 639/1879/19
провадження № 51-6111км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Матюшевої О. В.,
захисника Шепетухи В. В. (у режимі відеоконференції),
представника потерпілого Поліканова А. М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220500002365, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дергачи Харківської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 27 грудня 2018 року близько 15:30, знаходячись біля приміщення відділення ПАТ "Приватбанк", розташованого на вул. Полтавський шлях, 123, що в м. Харкові у ході сварки зі своїм знайомим ОСОБА_2 на ґрунті неприязних відносин до нього, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, здійснив постріл із пневматичного пістолета у ліву ногу потерпілого. Своїми умисними діями ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я потерпілого.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 червня 2020 року в цьому провадженні було задоволено клопотання представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Поліканова А. М. та стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого 30 000 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу.
Харківський апеляційний суд своєю ухвалою від 26 листопада 2020 року зазначені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 залишив без змін. Одночасно апеляційний суд цією ухвалою задовольнив клопотання представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Поліканова А. М. та стягнув з ОСОБА_1 на користь потерпілого 7 000 грн у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги у суді апеляційної інстанції.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суть доводів, наведених у касаційній скарзі засудженого зводиться до того, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 23, 370, 419 КПК України, не перевірив доводи, які були зазначенні в апеляційній скарзі сторони захисту про його непричетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення. Засуджений стверджує, що досліджені в судовому засіданні місцевого суду докази не доводять його винуватості у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. При цьому зазначає, що апеляційний суд повторно не дослідив докази у цьому кримінальному провадженні, у зв`язку із чим його ухвала також не відповідає вимогам ст. 404 КПК України. Крім того, засуджений не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про стягнення з нього процесуальних витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги потерпілому у суді першої інстанції.
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. Зазначає, що ухвала апеляційного суду всупереч вимогам ст. 419 КПК України є немотивованою, оскільки апеляційний суд не звернув належної уваги на доводи сторони обвинувачення про м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання у виді арешту на строк 6 місяців, з огляду на його особу та конкретні обставини провадження. Також прокурор вказує про неправильне вирішення судами першої та апеляційної інстанцій питання щодо стягнення з ОСОБА_1 процесуальних витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги потерпілому у суді першої інстанції.
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та засудженого представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Поліканов А. М., посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просив залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без змін.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник Шепетуха В. В., висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги засудженого, просив суд касаційної інстанції ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, одночасно заперечував проти касаційної скарги прокурора в частині невідповідності призначеного покарання.
Представник потерпілого Поліканов А. М. та прокурор Матюшева О. В., висловивши свої доводи, кожен окремо, вважали касаційні скарги необґрунтованими та просили залишити їх без задоволення, а постановлену у кримінальному провадженні ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
За статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 вбачається, що він по суті порушує питання про перегляд судових рішень у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог статей 433, 438 КПК України не підлягають, а отже, під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин провадження, встановлених судом.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що місцевий суд, установивши обставини кримінального провадження та проаналізувавши зібрані органом досудового слідства докази, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення кваліфіковані правильно.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, не визнав.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілого ОСОБА_2 щодо подій, під час яких було заподіяно йому легких тілесних ушкоджень, показання свідка ОСОБА_3 та експерта ОСОБА_4 .
Показання вказаних осіб місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться у протоколі про прийняття заяви від ОСОБА_2 щодо вчинене відносно нього кримінального правопорушення від 27 грудня 2018 року, виписці з медичної картки хворого ОСОБА_2 (про виявлення у ОСОБА_2 вогнепального кульового поранення лівої гомілки), протоколі проведення слідчого експерименту від 11 січня 2019 року та у фототаблиці до нього ( ОСОБА_2 у присутності понятих, експерта показав та розказав про обставини скоєного відносно нього кримінального правопорушення, розкрив механізм нанесення йому тілесного ушкодження), висновку судово-медичної експертизи № 09-29/2019 р. від 24 січня 2019 року, протоколі огляду предмета від 11 січня 2019 року та у фототаблиці до нього (слідчий у присутності потерпілого провів огляд диску "Axent CD-R 700 MB 80 min 52x" із двома відеозаписами з камер відеоспостереження з місця подій, які відбулися 27 грудня 2018 року о 15:30 у приміщенні відділення ПАТ "Приватбанк"), висновку додаткової судово-медичної експертизи № 09-13/2020 р. від 03 лютого 2020 року (відповідно до рентгенологічних даних, у м`яких тканинах лівої гомілки ОСОБА_2 на рівні середньої третини є чужорідне тіло металевої щільності, округлої форми, діаметром до 0,5 см).
Досліджені в судовому засіданні докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та об`єктивно підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Шепетухи В. В., апеляційний суд навів належні і достатні мотиви та підстави ухвалення свого рішення.
Оскаржувані судові рішення свідчать про те, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 . Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів касаційного суду знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Крім того, апеляційний суд, перевіряючи апеляційну скаргу сторони захисту, врахував, що місцевим судом під час судового розгляду належним чином було перевірено версію про непричетність ОСОБА_1 у спричиненні ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, шляхом здійснення ним пострілу із пневматичного пістолета у ліву ногу потерпілого, яка надалі не була підтверджена з огляду на сукупність усіх доказів у цьому провадженні.
Таким чином, твердження засудженого про його непричетність до вчинення кримінального правопорушення, яке зазначене у вироку місцевого суду, колегія суддів касаційного суду вважає такими, що не відповідають дійсності.
Безпідставними виявились і доводи засудженого про порушення апеляційним судом вимог процесуального закону, зокрема статей 23, 370, 404, 419 КПК України.
За правилами частин 1, 3 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази.
Під час перевірки доводів апеляційних скарг захисника Шепетухи В. В., представника потерпілого - Поліканова А. М., прокурора на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 апеляційний суд дійшов висновку, що вони є необґрунтованими. При цьому, з огляду на зміст цих апеляційних скарг, жоден із їх доводів не залишився поза увагою апеляційного суду та на кожен із них суд в оскаржуваній ухвалі дав належну відповідь, навівши докладні мотиви свого рішення щодо залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуваного вироку - без зміни.
Разом із цим, дійшовши вказаних вище висновків, апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження й докази, досліджені й перевірені місцевим судом під час судового розгляду, яким місцевий суд надав відповідну правову оцінку, дійшов безспірного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, не давав іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі засудженого.
Частиною 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Як вбачається із технічного запису судового засідання апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, цей суд, розглядаючи клопотання захисника Шепетухи В. В. у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження доказів у провадженні, обґрунтовано відмовив у його задоволенні, оскільки стороною захисту не було наведено обставин, передбачених вказаною частиною статті КПК України, щодо неповноти чи порушення при дослідженні доказів, зазначених у клопотанні захисника та в його апеляційній скарзі.
Враховуючи наведене, апеляційний розгляд здійснено з дотримання вимог статей 405, 404 КПК України, а постановлена ухвала щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Колегія суддів касаційного суду вважає неспроможними й доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання через м`якість.
Так, мотивуючи своє рішення щодо справедливого виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, місцевий суд урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, офіційно працює, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не перебуває на обліку у лікарів нарколога чи психіатра, має постійне місце реєстрації та проживання, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання засудженому.
Крім того, місцевий суд врахував ставлення ОСОБА_1 до вчиненого, який критично не оцінював та не засуджував своєї поведінки, не вибачився за вчинене, не цікавився станом здоров`я потерпілого і не надавав йому матеріальної допомоги. Також було враховано думку потерпілого про призначення ОСОБА_1 максимально суворого покарання.
Оцінивши наведені обставини у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення винній особі покарання у виді арешту у межах санкції частини інкримінованої йому статті закону України про кримінальну відповідальність.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_1 покарання, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами сторони захисту, представника потерпілого та прокурора, урахував зазначені обставини, на підставі чого погодився з видом та розміром призначеного покарання, вважаючи його законним та справедливим.
З урахуванням наведених обставин, які мають значення для визначення справедливого виду та розміру покарання винній особі, колегія суддів касаційного суду вважає, що покарання, визначене місцевим судом, є справедливим і відповідає вимогам ст. 65 КК України щодо мети покарання.
Перевіряючи доводи касаційних скарг засудженого та прокурора про незаконність рішень попередніх інстанцій у частині стягнення з ОСОБА_1 процесуальних витрат на правову допомогу, колегія суддів касаційного суду враховуючи висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17 (провадження № 13-47кс20), дійшла до наступного.
Статтею 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються із:
1) витрат на правову допомогу;
2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Тобто положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК України. Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 цього Кодексу. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.
Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження. Натомість шкода у кримінальному провадженні пов`язана не з процесуальними відносинами, а з матеріально-правовими - вчиненням кримінального правопорушення чи іншого суспільнонебезпечного діяння.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні дійшла до висновку, що потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому компенсовані. Таке право залишається у потерпілого незалежно від того, чи розгляд кримінального провадження завершено винесенням обвинувального вироку або ж ухвали про закриття кримінального провадження.
Частиною 1 ст. 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Статтею 126 КПК України визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком. Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК України та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання.
Враховуючи вищенаведене рішення Жовтневого районного суду м. Харкова у формі ухвали від 22 червня 2020 року про задоволення клопотання представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Поліканова А. М. та стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого 30 000 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу колегія суддів касаційного суду вважає обґрунтованим.
При цьому, перевіряючи матеріали провадження було встановлено, що місцевий суд, задовольняючи вищевказане клопотання адвоката Поліканова А. М., врахував надані ним документи, зокрема: додаток № 1 від 11 червня 2019 року до договору про надання правової допомоги; акт виконаних робіт № 2 від 26 травня 2019 року до договору про надання правової допомоги; квитанції № 13871 та № 255954 (а. к. п. 46-50, 192-193, т. 1), а тому обґрунтовано стягнув вказану суму в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
Таким чином, доводи засудженого та прокурора, викладені у їх касаційних скаргах, не знайшли свого підтвердження.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та прокурора відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд