Постанова
Іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 345/3299/16-к
Провадження № 51 - 6351 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Матієк Т.В., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Круценко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 12016090170000347, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1, громадянки України, раніше не судимої,
за ст. 122 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано - Франківської області від 17 січня 2020 року та ухвалу Івано - Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Калуського міськрайонного суду Івано - Франківської області від 17 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 122 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 1 п. "ґ" Закону України "Про амністію у 2016 році" засуджену ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.
Цивільний позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5584,48 гривень матеріальних збитків та 2000,00 гривень моральної шкоди.
В решті позову відмовлено.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
Так, 07 березня 2016 року близько 13.00 год. ОСОБА_1, перебуваючи в с. Перекоси Калуського району Івано-Франківської області, на ґрунті давніх неприязних відносин вчинила сварку з ОСОБА_3, який намагався знести огорожу, що розділяє їхні подвір?я. ОСОБА_1 зайшла на територію господарства ОСОБА_3, де в цей час знаходилася його сестра ОСОБА_2 . Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник конфлікт, в ході якого на ґрунті неприязних відносин ОСОБА_1 умисно нанесла потерпілій ОСОБА_2 удар рукою по правій руці, після цього між ними зав`язалася фізична боротьба, в ході якої ОСОБА_1 умисно наносила потерпілій удари по голові, лівому плечі та передній нижній частині тіла.
Внаслідок умисних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого субкапітального перелому головки V п`ясткової кістки з незначним зміщенням кісткових уламків, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як таких, що викликали тривалий розлад здоров?я і не є небезпечними для життя в момент спричинення, закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, що відноситься до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров?я, та синці і садна в ділянці голови, синці в ділянці правого передпліччя, лівого плеча, правого пахового згину, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Івано - Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок Калуського міськрайонного суду від 17 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що судами обох інстанцій неправильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження та зроблено помилковий висновок про те, що ОСОБА_1 вчинила злочин одноосібно. На думку потерпілої суд також мав притягнути до відповідальності ОСОБА_4, який теж наносив їй удари, на що вона неодноразово звертала увагу та у зв`язку із чим суд мав прийняти рішення про повернення обвинувального акту на доопрацювання, проте в порушення вимог ст. 314 ч. 3 п. 3 КПК України суд цього не зробив. Також вказує на порушення вимог ст. 290 КПК України, оскільки їй не було запропоновано відкрити наявні у неї докази, внаслідок чого було ухвалено сумнівні судові рішення. Вказує на те, що судом першої інстанції у вироку зазначено її показання та показання свідка ОСОБА_3 з перекрученням фактів, вказаних ними у суді. Крім того, вказує про те, що пояснення свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 не мали враховуватися судом, оскільки не узгоджуються із наданим нею відеозаписом. Також потерпіла вказує на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутній технічний засіб фіксування судового засідання від 04 березня 2019 року, під час якого в суді першої інстанції свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 давали доповнення, що відповідно до ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення. Вважає, що розбіжності у показаннях свідків мали бути усунені судом шляхом їх додаткового допиту, проте судом в порушення вимог ст. 352 ч. 15 КПК України цього зроблено не було. Внаслідок таких порушень закону, на думку потерпілої, судом безпідставно не враховано обставину, що обтяжує ОСОБА_1 покарання, - вчинення злочину групою осіб (ст.ст. 28, 67 КК України).
Заперечень на касаційну скаргу потерпілої від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі потерпілої, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного заподіяння потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя, що спричинило тривалий розлад здоров?я, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України, обґрунтовано послався: на показання самої ОСОБА_2, яка в судовому засіданні повідомила обставини конфлікту, що виник 07 березня 2016 року між нею, її братом ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 з іншої; на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які були свідками цієї події та підтвердили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стався конфлікт, у ході якого вони шарпали одна одну та ОСОБА_1 наносила удари ОСОБА_2 . Об`єктивних даних про те, що син ОСОБА_1 - ОСОБА_4 наносив удари потерпілій ОСОБА_2, як про це зазначає потерпіла в касаційній скарзі, судом встановлено не було. Крім того, судом були досліджені та враховані інші докази кримінального провадження, в тому числі висновки судових експертиз щодо виявлених у потерпілої ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, а також оглянутий в судовому засіданні відеофайл, на якому частково зафіксовано конфлікт, що мав місце між обвинуваченою ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_2 .
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував її дії за ст. 122 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Доводи касаційної скарги потерпілої про невиконання судом вимог ст. 314 ч. 3 п. 3 КПК України, ст. 352 ч. 15 КПК України, а також щодо спотворення судом її показань та свідків є необґрунтованими, оскільки обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а показання свідків узгоджуються між собою і надали суду можливість встановити об`єктивну картину події, що сталася 07 березня 2016 року, в сукупності з іншими доказами, а тому підстав для ухвалення відповідних рішень у суду не було.
Власне сприйняття та оцінка потерпілою ОСОБА_2 показань осіб, наданих в судовому засіданні, та встановлені з таких показань судом обставини можуть не співпадати, проте така суб`єктивна оцінка потерпілою показань цих осіб, які на її думку, не відповідають тим, що мали місце в суді, не свідчить про помилковість оцінки судом таких показань та не є підставою для скасування судового рішення.
При цьому не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_2 про допущене, на її думку, порушення вимог ст. 290 КПК України, оскільки про таке порушення вимог процесуального закону вона не вказувала в судах обох інстанцій та суди не перевіряли цю обставину на предмет її відповідності процесуальному закону в частині відкриття матеріалів кримінального провадження потерпілій ОСОБА_2 . Дані про те, що відкриття матеріалів кримінального провадження потерпілій ОСОБА_2 здійснено з порушенням вимог ст. 290 КПК України в матеріалах кримінального провадження відсутні. Крім того, потерпіла ОСОБА_2 у касаційній скарзі не зазначає які саме докази вона хотіла надати та яким чином ці докази істотно впливали б на прийняті судами рішення. Також вона брала безпосередню участь під час розгляду кримінального провадження в судах обох інстанцій, де їй було надано можливість користуватися усіма наданими їй правами, передбаченими ст. 56 КПК України, та висловлювати свою позицію щодо обвинувачення в суді.
Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачення у ньому пред`явлено лише ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ст. 122 ч. 1 КК України, у зв`язку із чим суд не міг вирішувати питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи, як про це вказує потерпіла у касаційній скарзі. Зміни обвинувачення або висунення додаткового обвинувачення у вказаному кримінальному провадженні не було.
Отже, слідчий Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Сербін М.М. під процесуальним керівництвом прокурора Калуської місцевої прокуратури Площанської Н.А. як уповноважені державою особи не встановили, що зібрані під час досудового розслідування докази за заявою потерпілої ОСОБА_2 про вчинення відносно неї злочину достатні для складання обвинувального акта і відносно ОСОБА_4 .
З цих же підстав не було у суду і підстав визнавати вчинення злочину групою осіб обставиною, що відповідно до ст.ст. 28, 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_1, оскільки така відсутня в обвинувальному акті.
Не підтверджуються матеріалами кримінального провадження і доводи касаційної скарги потерпілої про відсутність технічного запису фіксування судового засідання від 04 березня 2019 року, під час якого в суді першої інстанції допитувались свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки запис вказаного судового засідання наявний в матеріалах кримінального провадження та в цьому судовому засіданні такі особи не допитувались. 04 березня 2019 року судовий розгляд відбувся за участю прокурора та потерпілої, прокурором було заявлено клопотання про привід обвинуваченої ОСОБА_1, яке ухвалою суду було задоволено. Отже, доводи касаційної скарги про наявність відповідно до ст. 412 ч. 2 п. 7 КПК України безумовної підстави для скасування вироку суду є необґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_2, належним чином перевірив викладені у ній доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації її дій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 вирішено відповідно до ст. 128 ч. 5 КПК України, ст.ст. 23, 1177 ЦК України з врахуванням глибини та характеру душевних страждань потерпілої, тривалого часу лікування та вимушеної зміни способу її життя.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_2, скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд