Постанова
Іменем України
16 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 396/1666/17
провадження № 61-1361св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне підприємство "Шевченкове",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Лінчевський Денис Юрійович, на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року у складі судді Шепетька В. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства "Шевченкове" (далі - ПП "Шевченкове") про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, стягнення грошових коштів, скасування державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власницею земельної ділянки, загальною площею 6,52 га, яка знаходиться на території Кропивницької сільської ради Ноовоукраїнського району Кіровоградської області.
З 2010 року ПП "Шевченкове" без відповідного договору та без її згоди використовує земельну ділянку для власних потреб. На її вимогу звільнити земельну ділянку відповідач не реагує, кошти за користування землею їй не виплачує.
У 2017 році позивач одержала у Новоукраїнському відділі Держгеокадастру копію договору оренди земельної ділянки без дати, укладеного між нею і відповідачем на строк до 2059 року. Проте вказаний договір оренди вона не підписувала. Договір зареєстрований 15 листопада 2010 року, тому починаючи з указаної дати відповідач повинен був виплачувати їй орендну плату в розмірі три відсотки річних від дійсної вартості землі.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір оренди земельної ділянки, укладений між нею та ПП "Шевченкове", зареєстрований 15 листопада 2010 року, недійсним, стягнути з відповідача на її користь орендну плату по 2016 рік включно в сумі 69 431,11 грн (т. 1, а. с. 1-3).
В ході розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, зазначила, що спірний договір оренди землі не підписувала особисто та нікого на його підписання не уповноважувала. Відповідач без правових підстав користувався належною їй земельною ділянкою, за користування кошти не платив, чим заподіяв їй збитки (упущена вигода).
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди землі на підставі статті 215 ЦК України, стягнути з відповідача на її користь 39 498,12 грн на відшкодування збитків, завданих користуванням земельною ділянкою, скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки Кіровоградською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" від 15 листопада 2010 року № 041037800073, та зобов`язати відповідача повернути ї земельну ділянку (т. 1, а. с. 138-143).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги є безпідставними, спростовуються наданими сторонами доказами, зокрема, висновком експерта Кіровоградського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 11 грудня 2017 року № 276, висновком додаткової комісійної судової почеркознавчої експертизи Кропивницького відділення Київського НДІСЕ від 18 липня 2018 року
№ 963-966/18-27, видатковими касовими ордерами за 2014-2017 роки про виплату ОСОБА_1 орендної плати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Лінчевський Д. Ю., на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на недотримання під час проведення повторної судової почеркознавчої експертизи вимог пунктів 3.3, 3.4 розділу ІІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 квітня 2017 року № 1420/5.
На переконання заявника, суд першої інстанції не виконав також дії з належного оформлення вільних зразків підписів, передбачені пунктом 1.4 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5.
Суди попередніх інстанцій необґрунтовано не взяли до уваги висновок спеціаліста Науково-дослідної лабораторії експертних досліджень ПП "Агенція 007" від 29 січня 2018 року № 2 щодо почеркознавчого дослідження документів, зазначивши про його недопустимість як доказу у справі.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 396/1666/17 із суду першої інстанції, відмовлено ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Лінчевський Д. Ю., у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому у березні 2019 року, представник ПП "Шевченкове" адвокат Дмитрух Д. М. заперечував проти доводів ОСОБА_1, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду вважав законними і обґрунтованими.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 6,5158 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кропивницької сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (т. 1, а. с. 4, 5, 7).
Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земель, переданих в оренду.
Орендар має право в односторонньому порядку збільшувати розмір орендної плати (пункт 10 договору оренди).
15 листопада 2010 року у Кіровоградській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" зареєстровано за № 041037800073 договір оренди земельної ділянки за 2009 рік, укладений між ОСОБА_1 як орендодавцем та ПП "Шевченкове" як орендарем.
Договір оренди укладено на термін, тривалістю з дати його державної реєстрації до 15 листопада 2059 року (т. 1, а. с. 6).
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, наданих Новоукраїнською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Кіровоградській області за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2017 року, ПП "Шевченкове" виплатило ОСОБА_1 орендну плату за оренду землі за 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 та 2016 роки (т. 1, а. с. 16).
Відповідно до видаткового касового ордера від 16 листопада 2014 року ПП "Шевченкове" виплатило ОСОБА_1 орендну плату за 2014 рік у сумі 3 905 грн (з відрахуванням від належної до сплати суми 4 710,27 грн податків).
Згідно з видатковим касовим ордером від 09 жовтня 2015 року ПП "Шевченкове" виплатило ОСОБА_1 орендну плату за 2015 рік у сумі 10 000 грн.
Згідно з квитанцією про отримання поштового переказу від 17 грудня 2016 року № 2/536 ПП "Шевченкове" виплатило ОСОБА_1 орендну плату за 2016 рік у сумі 6 930,69 грн ( з утриманням податків від орендної плати 7 059,54 грн).
Відповідно до фіскального чеку про електронний переказ від 29 грудня 2016 року про виплату орендної плати за 2016 рік ПП "Шевченкове" виплатило ОСОБА_1 7 920,79 грн (т. 1, а. с. 21, 22, 23, 24).
Згідно з висновком експерта Кіровоградського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 11 грудня 2017 року № 276 підпис, розташований у графі "орендодавець підпис" у договорі оренди земельної ділянки, укладеному між ОСОБА_1 та ПП "Шевченкове", зареєстрованому 15 листопада 2010 року за № 041037800073, виконаний ймовірно ОСОБА_1 (т.1, а. с. 49-57).
Відповідно до почеркознавчого дослідження документів від 29 січня 2018 року № 2, проведеного спеціалістом Науково-досліджної лабораторії експертних досліджень ПП "Агенція 007" за заявою ОСОБА_1 на підставі відомостей про обставини справи, викладені заявником ОСОБА_1 у заяві, та копії договору оренди земельної ділянки, наданої позивачем, підпис у договорі оренди земельної ділянки, без номера, без дати, укладеному між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ПП "Шевченкове", зареєстрованому 15 листопада 2010 року, в графі "орендодавець" виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (особами) з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 78-89).
Згідно з додатковою комісійною судовою почеркознавчою експертизою від 18 липня 2018 року № 963-966/18-27, проведеною Кропивницьким відділенням Київського НДІСЕ, підписи від імені ОСОБА_1 у досліджуваних документах виконані рукописним способом, пастою кулькової ручки, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів. Підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки за 2009 рік, укладеному між ОСОБА_1 та ПП "Шевченкове", зареєстрованому 15 листопада 2010 року у Кіровоградській регіональній філії ДП "ЦДЗК при Держкомземі України, виконані ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 165-170).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до статті 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.
Звертаючись до суду з указаним позовом ОСОБА_1 зазначала те, що не підписувала оспорюваний договір оренди з відповідачем та нікого не уповноважувала на його підписання.
З метою перевірки указаних доводів позовної заяви за клопотанням ОСОБА_1 ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 27 жовтня 2017 року у справі було призначено проведення судової почеркознавчої експертизи.
Згідно з висновком експерта Кіровоградського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 11 грудня 2017 року № 276 підпис, розташований у графі "орендодавець підпис" у договорі оренди земельної ділянки, укладеному між ОСОБА_1 та ПП "Шевченкове", зареєстрованому 15 листопада 2010 року за № 041037800073, виконаний ймовірно ОСОБА_1 (т.1, а. с. 49-57).
Відповідно до висновку спеціаліста Науково-дослідної лабораторії експертних досліджень ПП "Агенція 007" від 29 січня 2018 року № 2 щодо почеркознавчого дослідження документів, проведеного на підставі заяви позивача, підпис у договорі оренди земельної ділянки, без номера, без дати, укладеному між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ПП "Шевченкове", зареєстрованому 15 листопада 2010 року, в графі "Орендодавець" виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (особами) з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 78-89).
Згідно з висновком експертів Кропивницького відділення Київського НДІСЕ за результатами додаткової комісійної судової почеркознавчої експертизи від 18 липня 2018 року № 963-966/18-27, призначеної ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 лютого 2018 року, підписи від імені ОСОБА_1 у досліджуваних документах виконані рукописним способом, пастою кулькової ручки, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів. Підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки за 2009 рік, укладеному між ОСОБА_1 та ПП "Шевченкове", зареєстрованому 15 листопада 2010 року у Кіровоградській регіональній філії ДП "ЦДЗК при Держкомземі України, виконані ОСОБА_1 (т. 1, а. с.165-170).
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позовних вимог, оскільки судом не встановлено підстав вважати, що оспорюваний договір оренди підписаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною), у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України).
При цьому, за приписами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідив докази у справі й надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановив, що оспорюваний договір, укладений від імені позивача, підписаний саме ОСОБА_1 .
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 вересня 2018 року, суд апеляційної інстанції врахував аргументи позивача щодо переваг та недоліків кожного з наявних у справі висновків, належним чином мотивував у своїй постанові відхилення висновку спеціаліста Науково-дослідної лабораторії експертних досліджень ПП "Агенція 007" від 29 січня 2018 року № 2 та необхідність врахування висновку експертів Кропивницького відділення Київського НДІСЕ, зробленого за результатами додаткової комісійної судової почеркознавчої експертизи від 18 липня 2018 року № 963-966/18-27.
Крім того, суди встановили, що фактично позивач не заперечувала отримання грошових коштів від ПП "Шевченкове" за користування її земельною ділянкою, не погоджуючись лише з розміром отриманої плати, що з урахуванням обґрунтувань позовних вимог спростовує доводи про неукладення нею договору оренди.
Необґрунтованими також є доводи ОСОБА_1 щодо наявності у ПП "Шевченкове" перед нею будь-яких зобов`язань фінансового характеру.
ОСОБА_1 не спростувала надані відповідачем докази на підтвердження виплати орендної плати за період 2010-2017 роки в загальній сумі 43 756,48 грн, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення коштів.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду