Постанова
Іменем України
16 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 461/709/19
провадження № 61-1855св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: кредитна спілка "Перше кредитне товариство", обласна філія кредитної спілки "Перше кредитне товариство" у м. Львові,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до кредитної спілки "Перше кредитне товариство" (далі - КС "Перше кредитне товариство"), обласної філії кредитної спілки "Перше кредитне товариство" у м. Львові про стягнення пені.
Позов мотивовано тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, задоволено його позов та стягнуто з КС "Перше кредитне товариство" суму внеску та відсотки за депозитними договорами, укладеними між сторонами 19 вересня 2008 року та від 21 вересня 2009 року, у розмірі 9 507,57 грн.
Посилаючись на те, що на час звернення його до суду із цим позовом кредитна спілка не виконала рішення суду, не сплатила стягнуті на його підставі кошти, просив на підставі статей 509, 551, 599, 600, 601, 609 ЦК України, а також Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 85 187, 82 грн та компенсацію за відрив від звичайних занять.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2019 року у складі судді Городецької Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із КС "Перше кредитне товариство" на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами
від 19 вересня 2008 року, 21 вересня 2009 року про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок за період з 01 лютого
2018 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 85 187,82 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не виконане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року, що є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді стягнення пені у заявленому позивачем розмірі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу КС "Перше кредитне товариство" задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 березня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що укладеними між сторонами депозитними договорами не передбачено відповідальність кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов`язань з виплати вкладникові коштів у вигляді виплати пені. Крім того, відповідач не є банківською установою, а тому з нього неможливо стягнути пеню з урахуванням облікової ставки НБУ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення пені, не звернувши уваги на положення статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", якими передбачено сплату пені за прострочення платежу. Крім того, суд не застосував до спірних правовідносин частину другу статті 625 ЦК України.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
17 лютого 2020 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та КС "Перше кредитне товариство" укладено договір про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) у розмірі 100 грн на 12 місяців, строком повернення - 19 вересня 2009 року, зі сплатою 21% річних за користування коштами.
21 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та КС "Перше кредитне товариство" укладено договір про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) у розмірі 5 555 грн на 13 місяців, строком повернення - 21 жовтня 2010 року, зі сплатою 24% річних за користування коштами.
Також, 21 липня 2009 року між ОСОБА_1 та КС "Перше кредитне товариство" був укладений додатковий договір №1 до договору про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) від 19 вересня 2008 року у зв`язку з поповненням внеску членом
КС ОСОБА_1 на суму 6 900 грн, тобто дію договору було продовжено на тих же умовах до 19 вересня 2009 року.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, стягнуто з КС "Перше кредитне товариство" на користь ОСОБА_1 суму внеску та відсотки по ньому за депозитними договорами від 19 вересня 2008 року та від 21 вересня
2009 року, з урахуванням додаткового договору від 21 липня 2009 року, у сумі 9 507,57 грн.
21 червня 2012 року було видано виконавчий лист № 1522/6783/12 та скеровано на виконання до відділу ДВС Приморського районного управління юстиції у м. Одесі.
На час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій, за вищевказаним виконавчим листом тривають виконавчі дії.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 549 та частини другої статті 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Установивши, що умовами укладених між сторонами депозитних договорів від 19 вересня 2008 року та 21 вересня 2009 року, не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді сплати пені, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Посилання ОСОБА_1 на положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", як на підставу для стягнення пені, є помилковими.
Згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", визначення в Законі певного переліку суб`єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб`єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 Законупотрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності, то до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України
є необґрунтованими, оскільки позов на цій підставі позивачем не заявлявся, ОСОБА_1 не просив стягнути 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання, а просив лише стягнути пеню у розмірі 85 187, 82 грн на підставі статей 509, 551, 599, 600, 601, 609 ЦК України, а також Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
а постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року -без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.