Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 357/9237/18
провадження № 61-19605св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2019 року в складі судді Цукурова В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписала заяву № б/н від 09 липня 2010 року, згідно з якою отримала кредитну картку "Універсальну". 24 березня 2014 року відповідачу переоформлено цю картку на кредитну карту "Gold" та відкрито картковий рахунок. Відповідач отримала кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6 % на рік на суму залишку за кредитом.
Проте свої зобов`язання за договором відповідач не виконує, внаслідок чого станом на 12 червня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 115 766,55 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 14 478,22 грн, заборгованості по процентам за користуванням кредитом за період з 09 липня 2010 року по 03 березня 2018 року в сумі 101 288,33 грн, яку позивач просив суд стягнути із відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2019 року в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що останнє погашення ОСОБА_1 кредитної заборгованості в сумі 15 200 грн відбулось 16 липня 2014 року, а тому звернувшись до суду із цим позовом у серпні 2018 року, банк пропустив встановлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, про наслідки застосування спливу якої заявлено відповідачем.
Разом з тим, суд першої інстанції відмовив банку у позові і з підстав недоведеності позовних вимог, констатувавши неможливість встановлення розміру фактично виплачених відповідачу коштів, правових підстав для збільшення кредитного ліміту та факту ознайомлення останньої з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк".
Змінено рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2019 року шляхом виключення із мотивувальної частини цього рішення посилання на відмову у позові за спливом позовної давності.
В решті рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано доказів укладення сторонами кредитного договору не доведено. Доказів того, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, передбачених вищезазначеним кредитним договором та, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил, не надано. Тобто, позовні вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком, є недоведеними. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд помилково застосував наслідки пропуску позовної давності, оскільки такі застосовуються лише до обґрунтованого позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ "Приватбанк" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на обставини користування відповідачем кредитом після 2014 року та дійшов помилкового висновку щодо погашення позичальником суми заборгованості. Крім того, суди не врахували, що позичальник була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг, про що свідчить реєстрація останньої у системі Приват24 та підписана нею анкета-заява від 09 жовтня 2010 року. Про факт користування відповідачем кредитними коштами свідчить наданий банком розрахунок заборгованості та виписка по картковому рахунку відповідача. З огляду на те, що строк дії виданої відповідачу картки встановлено до 31 серпня 2017 року, тому банк звернувся до суду із цим позовом у серпні 2018 року в межах трирічного строку позовної давності.
Разом з тим, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в судових рішеннях убачається неоднозначність судової практики, зокрема судові рішення суперечать висновкам викладеним в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 755/2720/16-ц (№ 61-1411св18), від 28 березня 2019 року по справі № 428/2873/17 (№ 61-1056св17), а також справа має для банку виняткове значення, оскільки невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором перешкоджає стабільній роботі банку, обмежує права та порушує його майнові інтереси.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 підписала заяву № б/н від 09 липня 2010 року, згідно з якою отримала кредитну картку "Універсальну". 24 березня 2014 року відповідачу переоформлено цю картку на кредитну карту "Gold" та відкрито картковий рахунок.
Відповідач отримала кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,6 % на рік на суму залишку за кредитом.
Свої зобов`язання за договором відповідач не виконує, внаслідок чого станом на 12 червня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 115 766,55 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 14 478,22 грн, заборгованості по процентам за користуванням кредитом за період з 09 липня 2010 року по 03 березня 2018 року в сумі 101 288,33 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судові рішення попередніх інстанцій не відповідають з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною Перейти до повного тексту