Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 127/26104/18
провадження № 61-23331св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчий комітет Вінницької міської ради, товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне об`єднання",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2019 року в складі судді Короля О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Марчук В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Вінницької міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне об`єднання" (далі - ТОВ "ЖЕО") про встановлення факту спільного проживання, визнання права користування житловим приміщенням і визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, визнання частково незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, визнання недійсним договору найму житла і зобов`язання укласти договір найму жилого приміщення.
В обґрунтування позову вказала, що ОСОБА_4 був квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 загальною площею 29,7 кв. м, житловою площею 15,5 кв. м (далі - спірна квартира) з 12 травня 1970 року на підставі договору найму жилого приміщення. На його ім`я був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на вказану квартиру у ТОВ "ЖЕО".
З 1970 року в цій квартирі проживала і була прописана його перша дружина ОСОБА_5, яка після розірвання шлюбу у листопаді 1990 року виїхала із вказаної квартири, а їх неповнолітня, на той час, дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилася проживати з батьком.
12 березня 1991 року вона (позивач) уклала шлюб із ОСОБА_4, після чого за бажанням чоловіка переїхала у вказану квартиру.
У 1999 році ОСОБА_6 переїхала жити до свого чоловіка, з яким проживала у незареєстрованому шлюбі, і ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина ОСОБА_2 . У спірну квартиру ОСОБА_6 більше не поверталася, але зареєструвала місце проживання дитини і внесла сина у особовий рахунок квартири, оскільки була у ній зареєстрована. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 від іншого чоловіка народила сина ОСОБА_3, місце проживання якого також зареєструвала в квартирі та внесла його в особовий рахунок. Діти ОСОБА_6 ніколи не вселялися і не проживали у спірній квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла і 19 грудня 2016 року була знята з реєстрації у спірній квартирі у зв`язку зі смертю. Її діти - відповідачі по справі: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на теперішній час вписані в особовий рахунок квартири, хоча місце їх перебування невідоме.
Вона разом із чоловіком ОСОБА_4 продовжувала проживати в спірній квартирі і користуватися нею. Вони утримували квартиру в належному стані, оплачували квартплату і інші комунальні послуги із спільних коштів подружжя. Так як вона постійно проживала у спірній квартирі з 12 березня 1991 року, то мала право на реєстрацію у ній свого місця проживання, однак не змогла його реалізувати у звʼязку із реєстрацією колишньої дружини чоловіка - ОСОБА_5 у вказаному житлі.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року по справі № 127/12931/17 задоволено позов ОСОБА_4 . Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер, не встигнувши зареєструвати її місце проживання в цій квартирі. На даний час вона одна проживає у спірній квартирі, самостійно забезпечує її утримання і ремонт. За наявною у неї інформацією відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 після смерті матері проживають по АДРЕСА_2 .
Оскільки вона вселилася у спірну квартиру як член сім`ї квартиронаймача ОСОБА_4 і постійно та безперервно проживала там з часу укладення шлюбу - 12 березня 1991 року (понад 27 років), тому вона має право на визнання за нею права користування житловим приміщенням квартири і реєстрацію у ній свого місця проживання, однак позбавлена можливості зробити це у позасудовому порядку.
З урахуванням таких обставин позивач просила встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_4 однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 з 12 березня 1991 року по 11 грудня 2017 року; визнати за нею право користування цією квартирою; визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням; визнати незаконним і скасувати пункт 1.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 квітня 2018 року № 755 "Про зміну договору найму жилих приміщень", яким було надано дозвіл на укладення договору найму на спірну квартиру із ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір найму житла № 352 від 13 квітня 2018 року, укладений між ТОВ "ЖЕО" і ОСОБА_2, та зобов`язати виконавчий комітет Вінницької міської ради укласти із нею договір найму вказаної квартири.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довела факту свого вселення у спірну квартиру в якості члена сім`ї квартиронаймача ОСОБА_4 за письмовою згодою усіх членів сім`ї, що проживали з ним, а надані акти сусідів про непроживання у квартирі ОСОБА_2 і ОСОБА_3, чотири квитанції про сплату комунальних послуг від імені ОСОБА_4 та показання свідків не є достатніми доказами на підтвердження факту спільного проживання позивача ОСОБА_1 і ОСОБА_4 однією сім`єю у вказаній квартирі.
Позивачем не надано доказів реєстрації свого місця проживання у спірній квартирі, дотримання визначеного законом порядку при вселенні у спірну квартиру та наявність згоди на час свого вселення (як зазначила позивач - березень 1991 року) у квартиру всіх повнолітніх членів сім`ї квартиронаймача ОСОБА_4, а також наявності обумовленого наймачем і членами його сім`ї певного порядку користування вказаним жилим приміщенням. При цьому позивач була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 . Та обставина, що позивач фактично спільно проживала у спірній квартирі разом із її наймачем, не свідчить про дотримання нею передбачених законом правил про вселення в спірну квартиру та про набуття права користування даною квартирою.
Спірне житлове приміщення зберігається за відсутніми членами сім`ї квартиронаймача ОСОБА_4 : ОСОБА_2 і ОСОБА_3 понад шість місяців, оскільки ці неповнолітні члени сім`ї - діти, у послідуючому із визначеним для них статусом дитини-сироти, були влаштовані на виховання у прийомну сім`ю і таке їх право на житло зберігається за ними протягом усього часу перебування їх у прийомній сім`ї.
Оскільки позивач не була членом сім`ї квартиронаймача і не набула права користування спірним житловим приміщенням, її вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування вказаним житлом, не може бути задоволена, у зв`язку з тим, що її право користування спірним житлом не порушується.
З цих же підстав не підлягають до задоволення і інші вимоги позивача, зокрема щодо визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким було надано дозвіл на укладення договору найму на спірну квартиру із ОСОБА_2, визнання недійсним договору найму житла, укладеного між ТОВ "ЖЕО" і ОСОБА_2, та зобов`язання виконавчого комітету Вінницької міської ради укласти із нею договір найму вказаної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що вселення позивача до спірної квартири відбулось зі згоди квартиронаймача ОСОБА_4 . Понад 27 років позивач проживала у вказаній квартирі із останнім та вела спільне із ним господарство, що підтверджується належними доказами, зокрема поясненнями позивача, її представників та складеним сусідами актом. Відповідачі не надали доказів відсутності згоди квартиронаймача ОСОБА_4 на вселення позивача. Реєстрації місця проживання позивача у спірній квартирі перешкоджала реєстрація у вказаному житлі місця проживання колишньої дружини квартиронаймача. Довідка про призначення
квартиронаймачу ОСОБА_4 субсидії з оплати житлово-комунальних послуг на одну особу є неналежним доказом непроживання позивача у спірній квартирі. Відповідачі втратили право користування спірним житлом до того як були влаштовані до прийомної сімʼї, а тому суди неправильно застосували норму статті 71 ЖК УРСР. Оскільки відповідачі не проживали із квартиронаймачем та не вели спільне господарство, тому вони не можуть вважатися членами його сімʼї в розумінні норм ЖК УРСР.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 27 грудня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 був квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 з 12 травня 1970 року на підставі договору найму жилого приміщення. На його ім`я був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на квартиру у ТОВ "ЖЕО". Квартира однокімнатна, має загальну площу 29,7 кв. м, житлову площу 15,5 кв. м.
З 1970 року в цій квартирі проживала і була прописана його перша дружина ОСОБА_5
27 листопада 1990 року у Ленінському райвідділі РАГСу м. Вінниці шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірваний. Після розлучення ОСОБА_5 виїхала із квартири, а їх неповнолітня, на той час, дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилася проживати з батьком.
12 березня 1991 року ОСОБА_4 уклав шлюб із ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 народила сина ОСОБА_2 і вони продовжили проживати у спірній квартирі. Коли дитині виповнилося 8 місяців ОСОБА_6 разом із сином залишила квартиру і стала мешкати в іншому житловому приміщенні.
У квартиру батька ОСОБА_6 не поверталася, але зареєструвала місце проживання сина ОСОБА_2 і внесла його в особовий рахунок на квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 народила сина ОСОБА_3, місце проживання якого також зареєструвала у спірній квартирі та внесла його в особовий рахунок на квартиру.
Місце проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на час розгляду справи зареєстровано у спірній квартирі.
Відповідно до наданих відповідей про доходи з Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби України ОСОБА_4 було призначено житлову субсидію із розрахунку на 1 особу (а.с. 155-179, т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла і 19 грудня 2016 року та була знята з реєстрації в спірній квартирі у зв`язку зі смертю.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2017 року по справі № 127/12931/17, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_4 . Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер (а.с. 13).
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12 квітня 2018 року № 755 "Про зміну договору найму жилих приміщень" надано дозвіл житлово-експлуатаційним конторам на укладення договору найму в державних житлових приміщеннях з членом сім`ї квартиронаймача на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 15,5 кв. м. із ОСОБА_2, у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_4 (пункт 1.8.).
13 квітня 2018 року на підставі цього рішення ТОВ "ЖЕО" уклало із ОСОБА_2 договір № 352 найму житла, яке перебуває у комунальній власності м. Вінниці, за яким наймачу ОСОБА_2 надано у безстрокове користування спірне житлове приміщення.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1)якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Установивши, що ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, тобто зберігала постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, з реєстраційного обліку у якому не знялася, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не може бути визнана такою, що відповідно до встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК УРСР порядку набула право користування спірною квартирою.
При цьому, позивач не отримала згоди усіх членів сім`ї наймача на вселення та реєстрацію у спірній квартирі, а також не довела відсутність у неї іншого житла, з урахуванням того, що вона зберігає постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела факту дотримання встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК УРСР порядку вселення у спірну квартиру, зокрема відсутність у неї права користування іншим житлом за життя наймача, отримання згоди на вселення від інших членів сім`ї наймача.
Оскільки позивач не довела факту набуття нею відповідно до норм ЖК УРСР права на користування спірною квартирою, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявленого нею позову.
Установивши, що позивач не набула права користування спірним житловим приміщенням як член сімʼї квартиронаймача, суди дійшли правильного висновку про те, що її вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування вказаним житлом, не може бути задоволена, у зв`язку з тим, що її право користування спірним житлом не порушується, а тому підставно відмовили у задоволенні цих та інших похідних позовних вимог.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач тривалий період проживала у вказаній квартирі із квартиронаймачем та вела спільне із ним господарство, що, на її переконання, підтверджується належними доказами, не свідчать про
дотримання ОСОБА_1 передбачених законом правил вселення у спірну квартиру та набуття права користування нею. Отже, ці доводи не спростовують висновків судів та зводяться до переоцінки вказаних доказів, яким судами попередніх інстанцій була дана належна правова оцінка.
Разом із тим суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Крім того, безпідставними є також аргументи касаційної скарги про те, що відповідачі не надали доказів відсутності згоди квартиронаймача ОСОБА_4 на вселення позивача, оскільки саме остання в порядку статті 81 ЦПК України має довести цей факт, а відповідачі, у разі його доведення, мають право такі обставини спростувати.
Не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи також доводи касаційної скарги про те, що реєстрації місця проживання позивача у спірній квартирі перешкоджала реєстрація у вказаному житлі місця проживання колишньої дружини квартиронаймача, оскільки позивачем не обґрунтовано чим саме реєстрація місця проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі перешкоджала їй у дотриманні встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК УРСР порядку вселення у спірну квартиру.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.