Постанова
Іменем України
16 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 180/1519/17
провадження № 61-10786св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 19 квітня 2010 року сторони уклали кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердила підписом у заяві свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір. Підписання вказаного договору є згодою ОСОБА_1 прийняти будь-який розмір кредитного ліміту, встановленого банком, та повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлені кредитним договором.
Станом на 31 липня 2017 року загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складала 39 289,71 грн. На момент звернення до суду з цим позовом відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає.
Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 289,71 грн та судові витрати у розмірі 1600,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ППАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2010 року в розмірі 36 942,58 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 504,32 грн.
Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 червня 2018 року заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року скасовано. Призначено справу до нового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2018 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2010 року в розмірі 33 442,58 грн, яка виникла станом на 31 липня 2017 року і складається з: 2 438,63 грн - заборгованість за кредитом, 31 003,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала та станом на 31 липня 2017 року суму грошових коштів не повернула. Доведеною банком є заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2010 року у розмірі 33 442,58 грн, до складу якої входить основна сума заборгованості та проценти за користування кредитом. Строк позовної давності за вказаними складовими заборгованості не пропущено.
У задоволенні вимог про стягнення заборгованості за пенею та штрафами слід відмовити з огляду на пропуск строку спеціального строку позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з пропуском визначеного законом трирічним строком, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, а рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Такий висновок суперечить вимогам статей 253, 257 ЦК України. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що дата останнього погашення заборгованості не є датою, що зумовлює початок перебігу позовної давності, оскільки вона не погоджена сторонами як дата виконання зобов`язання позичальника у повному обсязі. Натомість, дата виконання зобов`язання за кредитним договором відповідає строку дії кредитної картки, що узгоджується зі змістом підпункту 2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг ЗАТ КБ "ПриватБанк". Строк дії кредитної картки відповідача - до липня 2017 року.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, витребувано із Марганецького міського суду Дніпропетровської області цивільну справу № 180/1519/17.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не подала.
Фактичні обставини, встановлені судами
19 квітня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", із якої слідує, що вона ознайомилась і погоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, що були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підставі указаної заяви від 19 квітня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, згідно з умовами яких ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Згідно з розрахунком, наданим ПАТ КБ "ПриватБанк" суду першої інстанції, ОСОБА_1 станом на 31 липня 2017 року має заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2010 року в загальній сумі 39 289,71 грн, з яких: 2 438,63 грн - заборгованість за кредитом; 31 003,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 500,00 грн - пеня, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1 847,13 грн - штраф (процентна складова).
Встановлено, що востаннє ОСОБА_1 погашала заборгованості за кредитним договором 25 червня 2014 року на суму 140 грн (а. с. 6, зворот).
31 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності (а. с. 158).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).
У анкеті-заяві строк дії кредитної договору не зазначено.
У позовній заяві ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначило, що кредитний договір між сторонами діє протягом 12 місяців з моменту підписання, та якщо протягом цього строку жодна зі сторін не поінформує іншу сторону про припинення дії договору, договір пролонгується на той самий строк.
При цьому умови щодо пролонгації кредитного договору з банком передбачені підпунктом 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг ЗАТ КБ "ПриватБанк". Проте примірник цих Умов та правил надання банківських послуг ЗАТ КБ "ПриватБанк", який би містив підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з ними, у матеріалах справи відсутній.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в цьому випадку ПАТ КБ "ПриватБанк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За таких обставин, позивачем має бути подано суду докази про конкретні умови кредитування, запропоновані банком та погоджені позичальником, які повинні містити підпис останнього про ознайомлення з ними.
Таким чином, враховуючи, що за твердженням банку строк дії кредитного договору за замовчуванням становить 12 місяців з моменту його укладення, і матеріали не справи не містять інших погоджених сторонами умов щодо строку кредитування, термін дії договору мав сплинути 19 квітня 2011 року.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2010 року заборгованість в сумі 2 438,63 грн виникла у ОСОБА_1 з 28 червня 2014 року (а. с. 6, зворот).
Натомість, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з указаним позовом лише 12 вересня 2017 року, тобто поза межами загального строку позовної давності.
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз`яснено, що установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Під час розгляду справи знайшли підтвердження доводи позивача про те, що відповідач неналежно виконувала свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, у результаті чого у неї утворилась заборгованість за кредитним договором.
Водночас, позивач звернувся до суду з указаним позовом з пропуском строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, що є самостійною підставною для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк".
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права.
Посилання банку на те, що термін дії кредитного договору має відповідати строку дії кредитної картки № НОМЕР_1, тобто до липня 2017 року, колегія суддів відхиляє, оскільки таких умов анкета-заява від 19 квітня 2010 року не містить. У вказаній заяві зазначено про видачу відповідачу картки 19 квітня 2010 року, проте не конкретизовано тип картки та її реквізити, зокрема строк дії.
Натомість кредитна картка № НОМЕР_1 відкрита 04 липня 2013 року на підставі зміни умов кредитування та обслуговування кредитної картки, про що зазначено у наданих банком довідках (а. с. 55, 58). Докази на підтвердження зміни умов кредитування з продовженням строку дії кредитного договору від 19 квітня 2010 року у матеріалах справи відсутні.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду