ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/25076/15
касаційне провадження № К/9901/38313/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 березня 2017 року (головуючий суддя - Літвінова А.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чаку Є.В.; судді - Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.)
у справі № 826/25076/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Логістик"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пан Логістик" (далі - ТОВ "Пан Логістик"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року № 0004242207.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 24 березня 2017 року адміністративний позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 березня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Пан Логістик" з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків і зборів при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Успіх ЮА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бекар-М" за період з 01 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року, за результатами якої складено акт від 22 травня 2015 року № 297/1-26-50-22-07-36958491.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 176366,00 грн на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Успіх ЮА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бекар-М" за наслідками постачання диспетчерських, вантажно-розвантажувальних, транспортно-експедиторських послуг, а також послуг з організації відправлень вантажів та контролю митного оформлення товарів і транспортних засобів на підставі договорів від 01 липня 2014 року № 01/07/14-2 та від 01 вересня 2014 року № БМ010914 відповідно, з огляду на фіктивний характер проведених поставок.
Обґрунтовуючи свою позицію, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві посилалася на неперебування контрагентів позивача за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, відсутність у них у достатній кількості основних засобів, технологічних можливостей та трудових ресурсів, а також маніпулювання показниками податкової звітності з податку на додану вартість за охоплений перевіркою період.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року № 0004242207, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 176366,00 грн за основним платежем та 88183,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ТОВ "Пан Логістик" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: актів надання послуг з детальними маршрутами проведених транспортно-експедиційних робіт; податкових накладних; товарно-транспортних накладних; карток водіїв; актів прийняття-передачі вантажів; маршрутних листів; листів руху та опломбування автомобілів; актів пошкодження вантажу; актів звіряння.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагентів, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних юридичних осіб, судових рішень, вироків тощо, не наведено об`єктивних доводів щодо здійснення ТОВ "Пан Логістик" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Щодо твердження контролюючого органу про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх ЮА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бекар-М" необхідних основних засобів, технологічних можливостей та трудових ресурсів для виконання договірних зобов`язань, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Також, слід врахувати, що податкове законодавство, за умови доведеності реального характеру здійснених господарських операцій, як у розглядуваній ситуації, не ставить у залежність право платника податку-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від перебування постачальників за юридичною адресою або від дотримання ними вимог податкового законодавства.
За таких обставин висновок судових інстанцій про необ`єктивність доводів відповідача щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю "Успіх ЮА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бекар-М" господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -