ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 820/4403/16
касаційне провадження № К/9901/32058/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року (головуючий суддя - Нуруллаєв І.С.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лях О.П.; судді - Старосуд М.І., Яковенко М.М.)
у справі № 820/4403/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Плюс"
до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Плюс" (далі - ТОВ "Ресурс Плюс"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Київська ОДПІ м. Харкова; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року № 0000581400.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 25 січня 2017 року адміністративний позов задовольнив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Київська ОДПІ м. Харкова звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Київської ОДПІ м. Харкова.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
02 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ресурс Плюс" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОЛІАС-П" за березень - квітень 2015 року та іншого законодавства за зовнішньоекономічним контрактом від 02 лютого 2015 року № 202 за період з 02 лютого 2015 року по 21 серпня 2015 року, за результатами якої складено акт від 27 квітня 2016 року № 582/20-34-14-01/35288365.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 61781,00 грн на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОЛІАС-П" за наслідками постачання навантажувально-розвантажувальних послуг на підставі договору від 23 лютого 2015 року № 23022015, з огляду на фіктивний характер проведених поставок.
Обґрунтовуючи свою позицію, Київська ОДПІ м. Харкова посилалася на пояснення директора контрагента позивача ОСОБА_1 щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваної юридичної особи.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року № 0000581400, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 61781,00 грн за основним платежем та 30890,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ТОВ "Ресурс Плюс" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: рахунків-фактур; актів здачі-прийняття робіт (виконання послуг); податкових накладних; документів, що свідчать про господарський характер понесених платником витрат. Розрахунки між сторонами здійснено шляхом відступлення права вимоги, на підтвердження чого представлено копію договору від 26 січня 2016 року №126уст про уступку права вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОЛІАС-П" (первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Алфорд" (новий кредитор) та платником (боржник), а також платіжного доручення від 05 квітня 2016 року № 686 про перерахування позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алфорд" коштів за послуги з навантаження-розвантаження у сумі 370294,00 грн.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення ТОВ "Ресурс Плюс" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість.
Посилання контролюючого органу на пояснення посадової особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛІАС-П" щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваної юридичної особи об`єктивно не прийнято до уваги судами, оскільки відповідно до положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях) вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), такого доказу як вирок надано не було.
Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Сам факт отримання свідчень (пояснень) посадової особи суб`єкта господарської діяльності не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника і реально отримати від нього роботи/послуги (товари), незважаючи на те, що контрагент можливо і має наміри щодо порушення податкового законодавства.
Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.
За таких обставин висновок судових інстанцій про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОЛІАС-П" господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Київської ОДПІ м. Харкова без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -