ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 725/4421/18
адміністративне провадження № К/9901/67455/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року (головуючий суддя Моніч Б.С., судді: Охрімчук І.Г., Капустинський М.М.) у справі №725/4421/18 за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернівецької митниці Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач, митний орган, митниця) про визнання протиправною та скасування постанови від 10 серпня 2018 року у справі про порушення митних правил №1496/40800/18.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 6 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу безпосередньо до Вінницького апеляційного адміністративного суду, яку ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року повернуто позивачу без розгляду з підстав того, що апеляційна скарга до адміністративного суду апеляційної інстанції подається через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.
Позивач на виконання вимог зазначеної ухвали, повторно подав апеляційну скаргу 19 вересня 2018 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав пропущення строку у зв`язку із помилковим поданням апеляційної скарги до неналежного суду.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано апелянту протягом трьох днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, вказати інші підстави для поновлення строку, визнано неповажними причини пропуску строку, наведені в клопотанні про поновлення строку.
На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного суду позивачем подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначено, що йому про оскаржуване судове рішення не було відомо, оскільки він постійно проживає та працює за межами території України. За місцем реєстрації позивача в Україні проживають його батьки, які отримали направлену судами поштову кореспонденцію на ім`я ОСОБА_1, однак про отриману кореспонденцію повідомили скаржника несвоєчасно. Позивачу фактично не було відомо про день постановлення рішення суду першої інстанції та передбачений законом десятиденний строк для оскарження, що, на думку скаржника, є поважними причинами пропуску строку.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, що діяла на час подання апеляційної скарги) у зв`язку з неповажністю причин пропуску строку, наведених у клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 6 вересня 2018 року. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у позивача було достатньо часу для подачі скарги у визначений законом строк та у встановленому порядку.
Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року та направити справу на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає у безпідставному та необґрунтованому визнанні неповажними причини пропуску строку, наведені в клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження та залишення клопотання про поновлення цього строку без задоволення, і як наслідок відмова у відкритті апеляційного провадження. Зазначає, що строк для оскарження рішення суду першої інстанції пропущений на три дні з вини представника скаржника, із-за помилкової відправки апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції і в цьому немає безпосередньої вини скаржника. Вказує на те, що ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року, якою апеляційну скаргу позивача повернуто останньому без розгляду з підстав порушення порядку подачі апеляційної скарги, ним не отримано, оскільки він постійно працює та проживає у Румунії, а ухвалу отримано його батьками. Вважає наведені підстави поважними для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.
Верховний Суд, переглянувши ухвалу апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Спірним питанням є правомірність відмови скаржнику у відкритті апеляційного провадження з підстав визнання неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду, що регулюється положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України визначені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Пунктом четвертим частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Як вже зазначалось, позивач звернувся з апеляційною скаргою повторно, оскільки вперше її було повернуто з підстав порушення порядку її подання, а саме подання її безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а не до суду першої інстанції.
Позивач керувався приписами ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких - апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Натомість суд апеляційної інстанції визнав такий порядок не належним, керуючись приписами підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких: до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
З аналізу наведених норми ст. 297 та п.п.15.5 КАС України вбачається, що допускається неоднозначне їх тлумачення, та чітко не визначено термін "відповідні суди".
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться.
Особа, яка подає скаргу, вправі очікувати такого застосування норм процесуального законодавства, зокрема, статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України та підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, яке надає їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Правова ситуація, коли порядок звернення до суду обумовлено не залежними від волі особи обставинами, відомостями про які вона об`єктивно може не володіти, зокрема, початок функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, створює правову невизначеність щодо процедури судового захисту.
Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без мети захисту певного суспільного інтересу.
Натомість, при поверненні апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист.
З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії.
Як вбачається з матеріалів справи, вперше відповідач оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в межах строку, визначеного процесуальним законом, проте внаслідок повернення апеляційної скарги без розгляду, позивачем вдруге апеляційну скаргу було подано з порушенням строку на апеляційне оскарження на два дні та одночасно з поданням апеляційної скарги заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
На думку колегії суддів, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, однак, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.
У даному випадку суд апеляційної інстанції не надав оцінку тому факту, що апелянт не допустив необ`єктивного зволікання з поданням повторно апеляційної скарги та при цьому пропуск строку на апеляційне оскарження був незначним.
Вищенаведені факти суд апеляційної інстанції не враховував при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, та не зазначив обґрунтованих мотивів прийняття або відхилення доводів, викладених у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Враховуючи викладене та зміст положень статті 129 Конституції України, яка гарантує, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про неповажність причин пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження, оскільки судом не враховано, що в приписами норм статті 297 та підпункту 15.5 пункту 15 Кодексу адміністративного судочинства України не визначено чіткого порядку подання апеляційної скарги.
Пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд