ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа №620/939/19
адміністративне провадження №К/9901/24575/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Желєзного І.В., Тацій Л.В.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (головуючий суддя Беспалов О.О., судді Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)
у справі № 620/939/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просив:
- визнати неправомірними дії (бездіяльність) відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії за вислугу років;
- зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 08 серпня 2018 року.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року скасовано, позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оформлену листом від 04 січня 2019 року № 129/03, у призначенні пенсії за вислугу років; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) з 08 серпня 2018 року.
4. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з постановою суду апеляційної інстанції не погодилося, тому звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року.
5. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посаді начальника медичної частини державної установи "Чернігівський слідчий ізолятор", що підтверджується записом у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
7. Наказом начальника державної установи "Чернігівський слідчий ізолятор" від 06 серпня 2018 року № 96/ос-18 позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із скороченням штату) з 07 серпня 2018 року.
8. Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України сформовано та надіслано до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, з додатками. Згідно із зазначеною інформацією, вислуга років позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні - 20 років 02 місяці 22 дні, у пільговому обчисленні - 27 років 08 місяців 10 днів.
9. Листом від 04 січня 2019 року за № 129/03 відповідач повідомив Центральне міжрегіональне управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України, що підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відсутні, оскільки станом на дату звільнення позивач не мав визначеної необхідної вислуги років для призначення пенсії (23 календарних роки та 6 місяців і більше). У зв`язку з наведеним, відповідач повернув без виконання надіслані документи для призначення пенсії ОСОБА_1 .
10. Незгода позивача з відмовою у призначенні пенсії за п. "а" ст. 12 Закону № 2262-ХІІ стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що в Законі №2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 років вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається саме за наявності 23 календарних років, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. Законодавцем розмежовано такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років". До вислуги років можливо зарахувати стаж роботи у пільговому обчисленні і цей стаж також враховується при призначенні пенсії. Однак, для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, до якої не передбачено зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні. З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, діяв у межах повноважень та згідно з вимогами чинного законодавства України, оскільки ОСОБА_1 не має встановленої п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону №2262 календарної вислуги років.
12. Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився і виходив з того, що наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії за вислугу років і зобов`язав відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 08 серпня 2018 року.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
13. У касаційній скарзі заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги судову практику, викладену, зокрема, в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17.
14. Скаржник стверджує, що Законом №2262-ХІІ чітко визначено умови призначення пенсії за вислугу років - у ст. 12, а в ст. 17 вказано види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії. Статтею 17-1 визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України. Ця стаття є відсильною - законодавець відсилає до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - постанова №393), яка своєю чергою розкриває, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах. З аналізу вищевказаних норм скаржник робить висновок про те, що колізії в нормативно-правових актах відсутні: законодавець чітко описав умови для призначення пенсії за вислугу років, інакше розуміння та трактування цих нормативно-правових актів виключається.
15. Позивач вважає, що право на пенсію за вислугою років не ставиться в залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги, а відповідач помилково не враховує положення ч. 4 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".
16. ОСОБА_1 на підтвердження своєї позиції та правомірності позовних вимог посилається на постанову Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 листопада 2015 року К/800/46432/14, від 21 березня 2017 року К/800/8083/17, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/16-а. При цьому, позивач зазначає, що Верховний Суд не відступав від вказаних позицій у встановленому законом порядку.