Постанова
Іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 570/648/19
провадження № 61-7308св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2019 року під головуванням судді Красовського О. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") про визнання зобов`язання за кредитним договором від 14 травня 2008 року №1701/0508/77-006 припиненим з 17 березня 2014 року.
Позов мотивує тим, що нею на виконання рішення Березнівського районного суду від 05 вересня 2014 року про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором на користь банку, зобов`язання виконані належним чином.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим задоволено.
Визнано зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 1701/0508/77-006 припиненими з 20 червня 2014 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2019 року без змін.
Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, після перегляду справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги виходив з того, що позичальник ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 1701/0508/77/-006 фактичним повним виконанням судового рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за цим договором, у зв`язку із чим таке зобов`язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року представник ПАТ "Дельта Банк" - адвокат Ковалик В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що наявні підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду у тому випадку, якщо суд вважає необхідним відступити від правового висновку Верховного Суду України викладеного у постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 161/18958/15-ц та у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 305/1293/16-ц де вказано, що у випадку наявності судового рішення про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором, яке не виконане боржником належним чином чи виконано з простроченням, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не припиняє зобов`язання в цілому і не позбавляє кредитора права на отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредитору, а тому кредитор має право нарахування процентів та інших платежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦК України за період невиконання рішення суду.
Представник заявника вказує, що ПАТ "Дельта Банк" має право на стягнення з позивача 3 % річних та інфляційних за весь час затримки виконання судового рішення, які, на думку представника заявника, входять до основного зобов`язання та мають компенсаційний характер, а тому визнати зобов`язання за кредитним договором таким, що припинене у судів попередніх інстанцій підстав не було.
За час невиконання судового рішення у відповідача були підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних за користування коштами, а тому позивач помилково вважає, що основне зобов`язання за кредитним договором виконане в повному обсязі та є припиненим.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Рівненського районного суду Рівненської області.
10 грудня 2021 року цивільна справа № 570/648/19 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 грудня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 14 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк" був укладений кредитний договір № 1701/0508/77-006, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 12 750 доларів США на строк до 13 травня 2028 року зі сплатою відсотків відповідно до умов договору.
На забезпечення виконання кредитного договору від 14 травня 2008 року № 1701/0508/77-006 між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 14 травня 2008 року було укладено іпотечний договір № 1701/0508/77-006-Z-1 земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 5623483903:03:002:0167, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована: АДРЕСА_1 .
25 травня 2012 між ВАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ "Сведбанк" відступило ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.
31 березня 2014 року ПАТ "Дельта Банк" звернувся до Березнівського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В суді першої інстанції представником позивача повідомлено, що 17 березня 2014 року банк направив на адресу відповідачів вимогу (вих. № 31.4-08/2627/14) про дострокове повернення кредитних коштів за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 1701/0508/77-006.
Заочним рішенням Березнівського районного суду від 05 вересня 2014 року, яке набрало законної сили 18 жовтня 2014 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк", заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 1701/0508/77/-006 в розмірі 144 935,92 грн, яка складається із заборгованості за кредитом, в сумі 133 780, 97 грн, заборгованості за відсотками в сумі 11 154,95 грн, вирішено питання стягнення судового збору.
27 березня 2017 року Костопільським районним відділом ДВС головного територіального управління юстиції в Рівненській області було відкрито виконавче провадження № 53651085 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до протоколу від 26 червня 2017 року № 266234 про проведення електронних торгів предмет іпотеки був реалізований за ціною 69 757 грн про що 07 липня 2017 року було складено Акт про реалізацію предмета іпотеки.
Оскільки вказаної суми було недостатньо для належного виконання рішення суду, решта кошті в сумі 76 287,22 грн боржником було сплачено на рахунок державної виконавчої служби.
30 червня 2017 року головним державним виконавцем Костопільського райвідділу ДВС Петровою В. О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним погашенням боргу (пункт 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження").
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 1049 ЦК України закріплено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).
Під час розгляду справи судами було встановлено, що 17 березня 2014 року банк направив на адресу відповідачів вимогу (вих. № 31.4-08/2627/14) про дострокове повернення кредитних коштів за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 1701/0508/77-006.
Заочним рішенням Березнівського районного суду від 05 вересня 2014 року, яке набрало законної сили 18 жовтня 2014 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк", заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 1701/0508/77/-006 в розмірі 144 935,92 грн, яка складається із заборгованості за кредитом, в сумі 133 780, 97 грн, заборгованості за відсотками в сумі 11 154,95 грн, вирішено питання стягнення судового збору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) зазначено, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до чистин першої, другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) викладено висновок, що стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). При цьому, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі від 04 липня 2018 року у справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18).
Встановивши, що ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за кредитним договором від 14 травня 2008 року № 1701/0508/77/-006 фактичним повним виконанням судового рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за цим договором колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що таке зобов`язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України.
Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, який відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що протягом всього часу примусового виконання рішення суду відповідачем правомірно нараховувалися три відсотки річних та інфляційні втрати за користування належними банку коштами, а тому позивач помилково вважає, що основне зобов?ʼязання за кредитним договором виконане в повному обсязі та є припиненим, не заслуговують на увагу, оскільки у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення заборгованості у ОСОБА_1 не виникає будь-яких інших зобов`язань за договором щодо якого суд вирішив спір.
Апеляційний суд правильно вказував, що ПАТ "Дельта Банк" має право порушувати питання про відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання на підставі положень статті 625 ЦК України. Разом з тим таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору, у зв`язку із чим Верховний Суд відхиляє аналогічні за змістом доводи касаційної скарги.
Підстави, зазначені банком для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, відсутні, правовий висновок щодо припинення кредитних зобов`язань викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), підстави для відступу від якого відсутні.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").