Постанова
Іменем України
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 127/26597/19
провадження № 61-16805св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, Орган опіки та піклування Вінницької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2020 року у складі судді Венгрин О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.
у справі за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Орган опіки та піклування Вінницької міської ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Вінницької міської ради, в якому просив визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку від 15 грудня 2017 року, реєстраційний № 1464, та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 грудня 2017 року, реєстраційний № 1465, укладені між ОСОБА_3 і ОСОБА_6, посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 30 жовтня 1998 року перебував із ОСОБА_3 у зареєстрованому, який було розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2018 року.
У них із ОСОБА_3 у шлюбі народилися діти, а саме: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з матір`ю ОСОБА_3 в будинку на АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 1 000 кв. м,
Зазначене нерухоме майно було придбано 09 червня 2009 року, тобто під час перебування його з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
Згодом, після здійснення добудов до будинку на ім`я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності від 19 листопада 2009 року та державний акт на земельну ділянку від 08 листопада 2011 року. Вказане майно було спільним сумісним майном подружжя.
15 грудня 2017 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 були укладені договори купівлі-продажу вищевказаного житлового будинку і земельної ділянки, проте відчуження зазначеного майна відбулось не в інтересах сім`ї, без його згоди, без погодження з ним умов договорів та з порушенням прав неповнолітньої дочки ОСОБА_2, яка на час укладення договорів мала право користування будинком.
Твердження про те, що неповнолітня ОСОБА_2 має право на проживання в житловому будинку на АДРЕСА_2 не відповідає дійсності.
З укладенням договору купівлі-продажу будинку відповідач ОСОБА_3 не врахувала житлові права неповнолітньої дочки і позбавила її права користування будинком. Також ОСОБА_3 не отримала дозволу Органу опіки і піклування на продаж будинку, право користування яким мала неповнолітня дитина, тому оспорюваний договір є нікчемним.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2019 року залучено до участі у справі як третю особа ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що дитина ОСОБА_2 власником будинку на АДРЕСА_1 не була. На час укладення договору купівлі-продажу зазначеного будинку дитина проживала з матір`ю - відповідачем ОСОБА_3, яка володіла двома квартирами (на АДРЕСА_3 і на АДРЕСА_2, які успадкувала після смерті своєї матері), в одній з яких мешкала разом з дочкою. З 06 лютого 2020 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_4, в якій будуть проживати разом з дитиною. На теперішній час мати ОСОБА_3 разом з дочкою ОСОБА_2 мешкають в орендованому будинку. Скарг від дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, або будь-кого іншого щодо порушення житлових прав дитини до органу опіки і піклування не надходило. На відчуження майна (житлового будинку і земельної ділянки) позивач ОСОБА_1 надав письмову згоду.
Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що позивач на обґрунтування позову помилково посилався на положення статті 224 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування) і статті 71 ЦК України (правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки і піклування), оскільки вони регулюють укладення правочинів опікунами і піклувальниками. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, не відноситься до дітей, позбавлених батьківського піклування відповідно до статті 2 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей"), має обох батьків ОСОБА_3 і ОСОБА_1, які є законними представниками відповідно до частини першої статті 242 ЦК України, тому дозвіл на укладення правочину (відчуження будинку) при наявності іншого житла, користування яким забезпечено дитині, не був потрібен.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки районного суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що право на житло та факт проживання у будинку не пов`язані з фактом реєстрації місця проживання, що слідує з правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12.
Висновок апеляційного суду про те, що дозвіл на укладення правочину (відчуження будинку) при наявності іншого житла, користування яким забезпечено дитині, не був потрібен, є помилковим. Суд не наділений функціями, які притаманні Органу опіки та піклування, оскільки на останнього покладені функції щодо вирішення питання необхідності надання дозволу на продаж нерухомого майна. Продавець взагалі не зверталася для отримання відповідного дозволу.
Не відповідає дійсним обставинам висновок суду про те, що продаж нерухомого майна було здійснено за його згодою, оскільки як повідомив його представник під час судового розгляду даний дозвіл надався ним при продажу іншого спільного нерухомого майна і яким чином він потрапив до нотаріуса при продажу будинку йому не відомо.
Оспорюваний договір безпосередньо впливає на житлові та соціальні права ОСОБА_2, відповідно їх звужує і зменшує, оскільки дитина після продажу будинку станом на 2020 рік ніде не зареєстрована.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що права та інтереси неповнолітньої дочки оспорюваними правочинами порушені не були, оскільки рішення про продаж цих об`єктів нерухомого майна приймалося нею та позивачем спільно, обговорювалися умови договорів купівлі-продажу, що підтверджується письмовою заявою ОСОБА_1 від 10 жовтня 2017 року, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В. та зареєстрованою в реєстрі за № 1404.
Місце проживання неповнолітньої дочки ніколи не було зареєстроване у будинку АДРЕСА_1 .
Суди попередніх інстанцій у повному обсязі з`ясували обставини, що мають значення для справи, а судові рішення ухвалені з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Вінницького міськрайонного суду Вінницької області.
11 грудня 2020 року справа № 127/26597/19 надійшла до Верховного Суду.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2020 року визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 30 жовтня 1998 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2018 року.
У сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з матір`ю ОСОБА_3 .
Будинок і земельна ділянка на АДРЕСА_1 були спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_3
10 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 24 500 доларів США, про що свідчить його розписка.
Судами встановлено, що отримані ОСОБА_1 грошові кошти є грошовою компенсацією вартості 1/2 частки будинку і земельної ділянки на АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_1 .
10 жовтня 2017 року ОСОБА_1 своєю заявою надав згоду на укладення договорів купівлі-продажу будь-якого нерухомого майна його дружиною ОСОБА_3 на умовах та за ціною, які будуть визначені нею самостійно. У заяві зазначено, що укладення цих договорів відповідає їх спільному волевиявленню і договори укладаються в інтересах сім`ї. Заява посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павліченко Г. В.
Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 15 грудня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. за реєстраційним № 1464, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_6 (тепер ОСОБА_6 ) придбала житловий будинок на АДРЕСА_1 за 271 000 грн. Продаж житлового будинку було здійснено за письмовою згодою чоловіка продавця ОСОБА_1 (пункт 8 договору).
Згідно з пунктом 7 зазначеного договору, продавець свідчить, що її дитина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає та має право користування житлом на АДРЕСА_2 .
Судами також встановлено, що ОСОБА_3 отримала у спадщину дві квартири після смерті матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5, а саме: на АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_2 . Тобто, на час укладення зазначеного договору купівлі-продажу будинку відповідач ОСОБА_3 мала у користуванні дві квартири, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 квітня 2018 року.
Згідно з повідомленням Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 28 жовтня 2019 року інформація про реєстрацію ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у місті Вінниці відсутня.
З витягу домової книги для прописки (реєстрації) громадян, які проживають в будинку на АДРЕСА_1, судами встановлено те, що під № 9 в книзі записаний ОСОБА_1, який зареєстрований 13 серпня 2010 року, а під №№ 1, 2, 3 - ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_2, дата реєстрації - 12 січня 2011 року.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 15 грудня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. за реєстраційним № 1465, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_6 купила земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510136600:02:070:0010, що на АДРЕСА_1, за 1 013 000 грн. Продаж земельної ділянки було здійснено за письмовою згодою чоловіка продавця - ОСОБА_1 .
Відповідно до копії договору іпотеки від 19 грудня 2017 року ОСОБА_6 передала в іпотеку ОСОБА_5 в забезпечення виконання договору позики від 18 грудня 2017 року житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510136600:02:070:0010, за вказаною адресою.
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 06 лютого 2020 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_4, в якій зареєстрована з 2020 року.
Дочка ОСОБА_2 у квартирі не зареєстрована.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.