ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 925/1550/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Гребеник І.А.,
Черкаської міської ради - Кирмана В.О.,
Державного реєстратора виконавчого комітету
Рацівської сільської ради Чигиринського району
Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича -не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Оранжгаз" - Константина В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оранжгаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 (у складі колегії суддів: Мартюк А.І. (головуючий), Алданова С.О., Попікова О.В.)
та рішення Господарського суду Черкаської області від 01.07.2020 (суддя Спаських Н.М.)
у справі № 925/1550/19
за позовом Першого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради
до Державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Оранжгаз"
про визнання незаконним і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу незаконно встановленої будівлі,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2019 року Перший заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до Державного реєстратора виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича (далі - державний реєстратор), Товариства з обмеженою відповідальністю "Оранжгаз" (далі - ТОВ "Оранжгаз"), у якому просив:
- визнати незаконним і скасувати запис державного реєстратора від 05.04.2017 № 19829000 про державну реєстрацію за ТОВ "Оранжгаз" права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 10,1 кв. м, за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 145/2;
- зобов`язати ТОВ "Оранжгаз" демонтувати нежитлову будівлю площею 10,1 кв. м, за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 145/2, та привести під нею земельну ділянку у попередній придатний для використання стан.
У подальшому прокурор подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, викладених у пункті 2 прохальної частини позовної заяви, і просив визнати незаконним і скасувати запис державного реєстратора від 05.04.2017 № 19829000 про державну реєстрацію за ТОВ "Оранжгаз" права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 10,1 кв. м, за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 145/2, та припинити за товариством набуте право приватної власності на цей об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18.02.2020 заяву прокурора про уточнення позовних вимог від 14.02.2020 прийнято до розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним реєстратором у порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за відсутності відповідних правових підстав було зареєстровано за ТОВ "Оранжгаз" право приватної власності на будівлю площею 10,1 кв. м, за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 145/2, яка використовується відповідачем як автономний газозаправний пункт, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, речове право на яку за товариством не зареєстровано.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, позов прокурора задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано запис державного реєстратора від 05.04.2017 № 19829000 про державну реєстрацію за ТОВ "Оранжгаз" права приватної власності на будівлю площею 10,1 кв. м, за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 145/2. У решті позову відмолено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2020 року ТОВ "Оранжгаз" подало касаційну скаргу, у якій (з урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 925/1550/19 за касаційною скаргою ТОВ "Оранжгаз" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31.03.2021.
Виконувач обов`язків заступника керівника Черкаської окружної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу зазначив про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просив залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Державний реєстратор у судове засідання свого представника не направив, хоча був повідомлений про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не звертався.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 18.08.2016 між ТОВ "Оранжгаз" (замовник) і Черкаською міською радою (виконавець) укладено договір щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, за умовами якого замовник зобов`язався оплатити пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою: по вул. Олени Теліги та вул. Оборонній, площею 48,0 кв. м і 37,25 кв. м, на території якого розташовано два торгівельних павільйони площею 18,0 кв. м і 11,25 кв. м, на розі вул. Симиренківської та вул. Гетьмана Сагайдачного, площею 48.0 кв. м і 40,5 кв. м, на території якого розташовано два торгових павільйони площею 18,0 кв. м і 10,5 кв. м; на розі вул. Сумгаїтської та вул. Віталія Вергая, площею 48,0 кв. м і 45,0 кв. м, на території якого розташовано два торгових павільйони площею 18,0 кв. м і 14,0 кв. м; по вул. Смілянській, 145, площею 48,0 кв. м і 38,25 кв. м, на території якого розташовано два торгових павільйони площею 18,0 і 10 кв. м, власником яких є замовник, а виконавець зобов`язався забезпечити належне утримання прилеглої до зазначеної споруди території (пункт 1.1). Сторони погодили, що замовник сплачує пайову участь в утриманні об`єктів благоустрою у розмірі, відповідно до проведеного розрахунку (пункт 1.2). За змістом пункту 1.4 договору, замовник підтвердив, що він дійсно є власником тимчасових споруд, права третіх осіб на ці споруди відсутні.
Судами встановлено, що положення цього договору не містять умов, за яким ТОВ "Оранжгаз" набуває права користування земельними ділянками, на яких розміщені перелічені в пункті 1.1 договору об`єкти благоустрою (тимчасові споруди). Цей договір за своєю правовою природою не є договором оренди землі.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом у справі, яка розглядається, зазначив, що з метою захисту інтересів територіальної громади міста, обумовлених недотриманням будівельних норм та безпеки експлуатації встановлених газозаправних пунктів в адміністративних межах м. Черкаси, за наслідками опрацювання відповідної інформації прокуратурою установлено, що відповідні послуги у м. Черкаси пропонуються автовласникам, зокрема, по вул. Піонерській, 18, вул. Дахнівській, 32, вул. Смілянській, 145, вул. Корольова, 2, просп. Хіміків, 82, вул. Енергетиків, 130, вул. Крупської, 58 та вул. Чигиринській, 66/2. При цьому можливим суб`єктом господарювання, який міг надавати відповідні послуги та у власності якого могли перебувати зазначені газозаправні пункти, є ТОВ "Оранжгаз", у зв`язку із чим прокуратурою скеровано відповідні запити до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради, якими було надано відповіді, зокрема, що відповідно до даних земельно-облікових документів та відомостей державної статистичної звітності щодо обліку земель, правовстановлюючі документи під розміщені споруди щодо ТОВ "Оранжгаз" не надходили; жодних документів, які надають право на виконання будівельних робіт по об`єктах за наведеними адресами не подавалися.
У подальшому прокуратурою було виявлено факт реєстрації автономного газозаправного пункту як об`єкта нежитлової нерухомості, розташованого по вул. Смілянській, 145/2 у м. Черкаси.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.10.2018 (номер інформаційної довідки 142925452) державним реєстратором виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопою Богданом Анатолійовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2017, індексний номер 34638113, до реєстру внесено запис під номером 19829000 про реєстрацію за ТОВ "Оранжгаз" (ЄДРПОУ 40158676) права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 10,1 кв. м, за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 145/2; підставою виникнення права власності державним реєстратором зазначено статут ТОВ "Оранжгаз", серія та номер: 10261020000016101 від 04.12.2015, договір серія та номер: 27286-ТСЗ від 18.08.2016 та технічний паспорт серія та номер: АЕ002300 від 30.03.2017, виданий ФОП Гугля С.В.
Станом на 19.12.2019 відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно статус спірного об`єкта нерухомого майна по вул. Смілянській, 145/2 у м. Черкаси не змінено, інших речових прав, у тому числі на земельну ділянку, за цією адресою не зареєстровано.
Судами встановлено, що цей запис державним реєстратором внесено на підставі договору пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою від 18.08.2016, укладеного між ТОВ "Оранжгаз" і Черкаською міською радою, на торгові павільйони, зокрема й по вул. Смілянській, 145 у м. Черкаси.
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що державну реєстрацію права власності ТОВ "Оранжгаз" на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 10,1 кв. м, за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 145/2, проведено за відсутності правових підстав, без належного підтвердження законності його будівництва, введення в експлуатацію або його набуття на підставі цивільно-правової угоди чи рішення суду. Таких документів державному реєстратору не надано і наявність відповідних документів державним реєстратором не перевірено.
Оскільки державним реєстратором у порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за відсутності відповідних правових підстав було зареєстровано за ТОВ "Оранжгаз" право приватної власності на будівлю площею 10,1 кв. м, за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 145/2, яка використовується відповідачем як автономний газозаправний пункт, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, речове право на яку за товариством не зареєстровано, прокурор, з урахуванням уточнення позовних, просив визнати незаконним і скасувати запис державного реєстратора від 05.04.2017 № 19829000 про державну реєстрацію за ТОВ "Оранжгаз" права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, припинити за товариством набуте право приватної власності на цей об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язати ТОВ "Оранжгаз" демонтувати цю нежитлову будівлю.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову щодо вимог про визнання незаконним і скасування запису державного реєстратора від 05.04.2017 № 19829000, виходив із доведеності позовних вимог у цій частині. При цьому суд дійшов висновку про обрання прокурором належного способу захисту порушених прав у задоволеній частині позовних вимог.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Оранжгаз" послалося на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень" у частині, що стосується способу захисту порушених прав, оскільки з набранням 16.01.2020 чинності змін до цієї норми, такого способу захисту як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав Законом не передбачено. При цьому скаржник послався на те, що висновки суду у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, №905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час внесення оскарженого запису державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1-3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судами рішень), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржених судових рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
Крім того, Верховний Суд враховує, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункт 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", за змістом якого судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, наведено у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, №905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, висновками у яких ТОВ "Оранжгаз" обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Зважаючи на те, що з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржених судових рішень матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернули уваги суди першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту порушених прав держави в особі Черкаської міської ради у спосіб, зазначений в оскаржуваних судових рішеннях, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що з огляду на викладене у судів першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору щодо скасування запису державного реєстратора були відсутні підстави для врахування висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 і від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц) щодо застосування норми частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, яка вже втратила свою чинність, оскільки через наведену зміну законодавства має місце неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26 зазначеного Закону), що виключає подібність правовідносин у наведених справах з правовідносинами у справі, яка розглядається.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, а також належним чином не досліджено аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК), дійшов висновку, що наведені обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд