ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 910/23595/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
Офісу Генерального прокурора - Гребеник І.А.,
Київської міської ради - Сімак Я.К.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" - Туніка А.В.,
Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу
Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Заграничного Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора", Київської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Дикунська С.Я., Агрикова О.В.)
у справі № 910/23595/17
за позовом Заступника прокурора міста Києва
до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі та визнання відсутності права,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2017 року Заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" (далі - ТОВ "ВТП Лангора") про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю ТОВ "ВТП Лангора" земельної ділянки для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, в межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі м. Києва"; визнання недійсним договору оренди від 13.09.2017 № 920 земельної ділянки площею 0,1540 га по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "ВТП Лангора"; визнання відсутнім у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 було прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки передача спірної земельної ділянки в оренду відбулася без проведення земельних торгів та з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки. Оскільки на підставі зазначеного рішення між відповідачами було укладено договір оренди спірної земельної від 13.09.2017, тому такий договір суперечить законодавству та підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Також підлягає визнанню відсутнім у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019, позов задоволено в повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380, визнано недійсним договір оренди від 13.09.2017 № 920 та визнано відсутність у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у січні 2021 року ТОВ "ВТП Лангора" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/23595/17 за касаційною скаргою ТОВ "ВТП Лангора" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.02.2021.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у лютому 2021 року Київська міська рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просила скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.02.2021 поновлено Київській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/23595/17; відкрито касаційне провадження у справі № 910/23595/17 за касаційною скаргою Київської міської ради з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31.03.2021.
Прокурор у відзивах на касаційні скарги зазначив про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просив залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційні скарги без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021 розгляд касаційної скарги ТОВ "ВТП Лангора" відкладено на 31.03.2021.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 06.09.2012 між ТОВ "Промислово-комерційна фірма "Барс" і ТОВ "ВТП Лангора" укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач набув право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 68,4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 33. Цей об`єкт складається з будівлі прохідної, позначеної на плані земельної ділянки літ. И, загальною площею 7,1 кв. м; будівлі диспетчерської, позначеної на плані земельної ділянки літ. Б, загальною площею 20,1 кв. м; будівлі вагової, позначеної на плані земельної ділянки літ. О, загальною площею 41,2 кв. м, та розташований на земельній ділянці площею 1 478,00 кв. м, кадастровий номер 85:242:073, за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 33, яка не перебуває у власності або користуванні ТОВ "Промислово-комерційна фірма "Барс" (пункт 1.1 договору).
Рішенням Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ВТП Лангора" для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, у межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському р-ні м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, справа Д-7802, заява ДЦ № 01062-000227443-014 від 29.11.2016); передано ТОВ "ВТП Лангора", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000385472016) для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, у межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському р-ні м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва у зв`язку з переходом права власності на майно (договір купівлі-продажу від 06.09.2012 № 1861, акт приймання-передачі майна від 06.09.2012). Також у рішенні наведено ряд вимог до ТОВ "ВТП Лангора", пов`язаних з реалізацією товариством прав землекористувача.
13.09.2017 між Київською міською радою (орендодавець) і ТОВ "ВТП Лангора" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 0,1540 га, кадастровий номер 8000000000:85:242:0073, за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 33; цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, у межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Києва. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 4 106 506,87 грн (пункти 1.1, 2.1). Договір укладено на 10 років (пункт 3.1).
Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. (реєстровий № 920) і зареєстровано Департаментом земельних ресурсів 20.09.2017 № МЗК-1-01366.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 13.09.2017, укладеного між відповідачами у справі, а також визнання відсутнім у ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, обґрунтована тим, що площа земельної ділянки, яка надана товариству в оренду, значно перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване; передача в оренду зазначеної земельної ділянки у відповідному розмірі відбулася без проведення земельних торгів; при прийнятті рішення від 06.04.2017 № 158/2380 Київською міською радою у порушення норм чинного законодавства земельну ділянку віднесено до земель житлової та громадської забудови, що суперечить її функціональному призначенню, передбаченому Генеральним планом м. Києва, без внесення відповідних змін до нього, чим порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки.
Суди розглядали справу неодноразово.
При новому розгляді справи, суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та обґрунтував таке рішення положеннями статей 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК) і обставинами знаходження на земельній ділянці, наданій в оренду ТОВ "ВТП Лангора", належного останньому на праві власності нерухомого майна, що виключає необхідність проведення земельних торгів. Ураховуючи загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташовано, ТОВ "ВТП Лангора" стало користувачем спірної земельної ділянки на підставі закону та отримало право на оформлення права користування такою земельною ділянкою в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника майна. Належний ТОВ "ВТП Лангора" на праві власності об`єкт нерухомого майна площею 68,4 кв. м складається із трьох окремих будівель, які розташовані на спірній земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) окремо один від одного на певних відстанях, і таке розміщення будівель потребує наявності до них під`їздів (підходів), а оскільки частина зазначеної земельної ділянки перебуває у межах червоних ліній, а частина - в захисній смузі комунікацій, то ця ділянка має використовуватися також і як проїзд (прохід) до належних товариству об`єктів нерухомості та з метою проведення комунікацій до цих об`єктів, що у сукупності пояснює її конфігурацію та загальну площу 0,1540 га. Земельна ділянка площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) була сформована, як новий об`єкт, а тому первісне встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки із категорією - землі житлової та громадської забудови, відбулось саме при прийнятті Київською міською радою оспорюваного рішення від 06.04.2017 № 158/2380, отже цим органом не було порушено положень законодавства щодо визначення цільового призначення земельної ділянки у своєму рішенні.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов прокурора, дійшовши висновку, що оскільки на момент прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради право власності чи право користування земельною ділянкою площею 0,1540 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права до ТОВ "ВТП Лангора"; земельна ділянка, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно з приписами частини 2 статті 134 ЗК не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, не може передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону; розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, водночас у проекті землеустрою відсутнє обґрунтування надання товариству земельної ділянки площею 0,1540 га; надання в оренду земельної ділянки комунальної власності у розмірах, що значно перевищують площу належного товариству нерухомого майна та за відсутності належно оформленого права власності чи права користування попереднього власника нерухомого майна, надання земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу, без проведення аукціону свідчить про порушення відповідачами положень статей 122, 124, 134 ЗК. Оскільки суд дійшов висновку про визнання незаконним рішення Київської міської ради № 158/2380, то відповідно договір оренди земельної ділянки від 13.09.2017, укладений на підставі цього рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним. Разом із тим, за висновками суду спосіб захисту цивільних прав як відсутність у ТОВ "ВТП Лангора" права користування на земельну ділянку площею 0,1540 га (кадастровий номер 8000000000:85:242:0073) по вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі міста Києва, є ефективним способом захисту прав та інтересів.
ТОВ "ВТП Лангора" у поданій касаційній скарзі послалося, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору застосовано положення статті 120 ЗК без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, зокрема стосовно того, що особа, яка законно набула у власність об`єкт нерухомого майна, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким об`єктом після його набуття, тому відповідно до статті 120 ЗК, статті 377 ЦК власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не було враховано вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 06.11.2019, якою справу направлено на новий розгляд.
Київська міська рада у поданій касаційній скарзі послалася на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 134 ЗК і не враховано правових висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, від 10.10.2018 у справі № 910/8844/17. Зокрема, поза увагою суду залишилося те, що наявність на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, належних на праві власності товариству, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування на конкурентних засадах. При цьому суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив і в рішенні не зазначив, який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування нерухомого майна товариства, а також не навів обставин наявності загалом можливості продажу права оренди земельної ділянки на торгах з огляду на положення частини 2 статті 134 ЗК і фактичного розташування на спірній земельній ділянці належного відповідачу нерухомого майна; судом не враховано, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі, мав бути визначений прокурором при зверненні до суду з відповідним позовом або визначено шляхом проведення у справі експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил. Суд апеляційної інстанції безпідставно послався на обставини надання земельної ділянки товариству під будівництво об`єктів дорожнього сервісу без проведення торгів, оскільки за оспорюваним у справі рішенням Київської міської ради товариству надано земельну ділянку для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, а не під будівництво. Київською міською радою при прийнятті рішення не було змінено цільового призначення спірної земельної ділянки, оскільки її було сформовано як новий об`єкт, тому первісне встановлення цільового призначення цієї земельної ділянки відбулося саме при прийнятті рішення від 06.04.2017.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційних скарг, виходить із такого.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Право особи на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній, передбачено положеннями статті 120 ЗК і статті 377 ЦК.
Так, за змістом статті 120 ЗК (у редакції, чинній як на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, так і на час прийняття оскарженого рішення органу місцевого самоврядування та укладення договору оренди) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2).
Аналогічні положення закріплено у статті 377 ЦК (у відповідній редакції).
У частині 2 статті 134 ЗК визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, висновками у якій ТОВ "ВТП Лангора" обґрунтовано підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, зазначено, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 120 ЗК, так і у статті 377 ЦК) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.
У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, на яку скаржником також здійснено посилання у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду навела правовий висновок, за змістом якого перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.
Аналогічні за змістом висновки наведено і у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, у тому числі висновками у якій Київською міською радою обґрунтовано підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Разом із тим з огляду на матеріали справи, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у справі, яка розглядається, та направляючи її на новий розгляд, у постанові від 06.11.2019 зазначив про таке:
- судами не надано оцінки доводам відповідачів та наданим ними доказам щодо наявності підстав для набуття ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою саме у розмірі 0,1540 га, включаючи ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єктів нерухомості з урахуванням їх місцерозташування та встановлених обмежень у використанні спірної земельної ділянки, не дослідили зібрані у справі докази, зокрема проектну документацію із землеустрою;
- суди не дослідили та в судових рішеннях не зазначили, який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування придбаного позивачем нерухомого майна, а також не навели обставин наявності загалом можливості продажу права оренди земельної ділянки за наведеною адресою на земельних торгах з огляду на положення частини 2 статті 134 ЗК та фактичне розташування на спірній земельній ділянці належного відповідачу нерухомого майна;
- судами не надано правової оцінки тому, якими належними і допустимими доказами прокурор як позивач у справі підтвердив свої доводи про безпідставне, значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ТОВ "ВТП Лангора", порівняно з площею об`єктів нерухомості відповідача і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів, з огляду на те, що нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі (споруди), мало бути визначено прокурором при зверненні до суду з відповідним позовом або визначено шляхом проведення у справі експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил;
- суди, не встановивши, який розмір земельної ділянки є необхідним ТОВ "ВТП Лангора" для розміщення та обслуговування належних йому на праві власності об`єктів нерухомості з урахуванням їх фактичного розміщення на спірній земельній ділянці та знаходження поряд з ними об`єктів енергетичної системи та інженерних комунікацій (каналізація, тепломережа) з існуючими обмеженнями у використанні, взагалі не встановили, чи порушено права територіальної громади м. Києва внаслідок прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення та укладення договору оренди саме на розмір земельної ділянки 0,1540 га та чи залишається після визначення розміру земельної ділянки, необхідної для розміщення та обслуговування належних товариству об`єктів нерухомості, площа земельної ділянки, яку рада може використовувати для власних потреб або розпоряджатися нею;
- суди, не встановивши дійсне цільове призначення спірної земельної ділянки на підставі належних і допустимих доказів, передчасно визнали обґрунтованими доводи прокурора щодо порушення Київською міською радою порядку зміни цільового призначення земельної ділянки із земель промисловості на землі житлової та громадської забудови, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що цільове призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку було визначено як землі промисловості;
- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася та обставин, що прокурор, заявивши позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 в повному обсязі, не навів будь-яких підстав для визнання цього рішення незаконним у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ВТП Лангора" для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, у межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському р-ні м. Києва (пункт 1 рішення);
- суди попередніх інстанцій не врахували того, що право особи на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлю або споруду, що розміщені на ній, передбачено положеннями чинного законодавства (статті 120 ЗК і статті 377 ЦК), тому висновок судів про відсутність у товариства відповідного права взагалі, не ґрунтується на вимогах закону;
- прокурором не визначено та не обґрунтовано, чим саме порушено інтереси держави, на захист яких було спрямовано позов у цій справі, і такі обставини залишилися без належної оцінки судів попередніх інстанцій при вирішенні справи;
- судами попередніх інстанцій при задоволенні позову прокурора не було встановлено відповідність втручання у право ТОВ "ВТП Лангора" на мирне володіння майном трьом критеріям правомірності такого втручання відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та не враховано відповідні аргументи відповідача щодо порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини 1 статті 316 ГПК вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про законність відведення ТОВ "ВТП Лангора" поза конкурсом земельної ділянки в розмірі 0,1540 га, що необхідна для експлуатації та обслуговування належних товариству на праві власності об`єктів нерухомого майна, зазначивши, що такий розмір у 22 рази, як зазначено прокурором у позовній заяві, перевищує площу нерухомого майна.
Так, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, проте вкотре наголошує, що відповідно до вимог процесуального законодавства, закріплених у статтях 74, 74, 76-79 ГПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема шляхом подання доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами, висновками експертів. При цьому обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд касаційної інстанції у постанові від 06.11.2019 однією із обставин, яка стала підставою для передачі справи на новий розгляд, зазначив про не з`ясування судами того, якими належними і допустимими доказами прокурор як позивач у справі підтвердив свої доводи про безпідставне, значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ТОВ "ВТП Лангора", порівняно з площею об`єктів нерухомості відповідача і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів, а відтак - який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування придбаного позивачем нерухомого майна. При цьому судом касаційної інстанції було зауважено, що нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна, тому відповідний розмір мало бути визначено та підтверджено прокурором при зверненні до суду з цим позовом або визначено шляхом проведення у справі експертизи.
Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не виконав цих вказівок суду касаційної інстанції, обмежившись посиланням на необхідність з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, а також на державні будівельні норми, санітарні правила планування та забудови населених пунктів, знову ж таки на підставі належних і допустимих доказів не встановив і в судовому рішенні не зазначив, який же саме розмір земельної ділянки необхідний для обслуговування належних товариству об`єктів нерухомого майна, а також не зазначив площу земельної ділянки для обслуговування будівель, яку з огляду на положення статті 120, частини 2 статті 134 ЗК може бути передано в оренду без проведення земельних торгів, та якими доказами прокурором підтверджено відповідні обставини, що покладено в основу підстав позову.
Водночас суд апеляційної інстанції на спростування висновків суду першої інстанції щодо розташування належних товариству об`єктів нерухомого майна на всій території спірної земельної ділянки, зазначив, що всі три об`єкти згруповано в одному кутку земельної ділянки та знаходяться в межах червоних ліній, при цьому належним чином не обґрунтував, якими саме графічними матеріалами з проекту землеустрою, такі обставини підтверджено. Разом із тим взагалі поза увагою суду залишилися обставини знаходження поряд з цими будівлями об`єктів енергетичної системи та інженерних комунікацій (каналізація, тепломережа) з існуючими обмеженнями у використанні, а відтак судом не з`ясовано обставини стосовно того, чи залишається після визначення розміру земельної ділянки, необхідної для розміщення та обслуговування належних товариству об`єктів нерухомості, площа земельної ділянки, яку рада може використовувати для власних потреб або розпоряджатися нею, у тому числі шляхом реалізації відповідного права на цю частину земельної ділянки на конкурентних засадах за процедурою земельних торгів.
Крім того, відповідно до частин 1, 5 статті 269 ГПК, якою визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції як на підставу визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 послався на положення Закону України "Про автомобільні дороги", абз. 13 частини 2 статті 134 ЗК та зазначив, що надання земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу без проведення аукціону свідчить про порушення відповідачами статей 122, 124, 134 ЗК.
Проте з огляду на матеріали справи як під час подання позову, так і в процесі нового розгляду справи в суді першої інстанції прокурором як підставу позову взагалі не було заявлено обставини, на які послався суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи, і які було покладено в основу судового рішення про задоволення позовних вимог, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції положень статті 269 ГПК щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Натомість при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції взагалі не було досліджено певні обставин, якими прокурором було обґрунтовано підстави позову, та на необхідності з`ясування яких було зазначено у постанові Верховного Суду від 06.11.2019, а саме: щодо порушення Київською міською радою порядку зміни цільового призначення земельної ділянки із земель промисловості на землі житлової та громадської забудови; щодо наявності/відсутності порушення інтересів держави, на захист яких було спрямовано позов у цій справі; щодо наявності/відсутності порушення права територіальної громади м. Києва внаслідок прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення та укладення договору оренди саме на розмір земельної ділянки 0,1540 га.
Також судом апеляційної інстанції було проігноровано висновок суду касаційної інстанції стосовно того, що право особи на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлю або споруду, що розміщені на ній, передбачено положеннями законодавства (статті 120 ЗК і статті 377 ЦК), тому посилання суду апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішення про відсутність у товариства відповідного права взагалі не ґрунтується на вимогах закону.
Судом апеляційної інстанції при задоволенні позову прокурора не було встановлено відповідність втручання у право ТОВ "ВТП Лангора" на мирне володіння майном трьом критеріям правомірності такого втручання відповідно до практики ЄСПЛ та не надано оцінки відповідним аргументам відповідача щодо порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому стосовно решти доводів прокурора, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заперечень відповідачів та встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи та про необхідність з`ясування яких було надано вказівку у постанові Верховного Суду від 06.11.2019, суд апеляційної інстанції, пославшись на практику ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Проте судом апеляційної інстанції по-перше не було виконано вказівки, що міститься у постанові суду касаційної інстанції, які відповідно до частини 1 статті 316 ГПК є обов`язковими для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, а по-друге не враховано висновки ЄСПЛ, висловлені у справі "Хаджинастасиу проти Греції", за змістом рішення якого національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні цього ж суду у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позицію є усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, не виконав вказівки, викладені у постанові суду касаційної інстанції, при новому розгляді справи, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.
З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскарженого судового рішення та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд