П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/230/20
Провадження № 11-22заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
позивачки ОСОБА_1,
представників позивачки- Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,
представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі -ВРП) про визнання незаконним та скасування рішення
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року (у складі колегії суддів Калашнікової О.В., Загороднюка А. Г., Єресько Л. О. Мацедонської В. Е., Смоковича М. І.),
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 14 липня 2020 року № 2118/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України" (далі - рішення № 2118/0/15-20, спірне рішення), вирішити питання про розподіл судових витрат.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ВРП 14 липня 2020 року повторно розглянула подання Другої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва та повторно з тих же самих підстав прийняла рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статі 126 Конституції України.
Зазначила про відсутність правових підстав у відповідача для прийняття спірного рішення. Великою Палатою Верховного Суду 31 січня 2019 року прийнято постанову у справі № 800/556/17, якою скасовано перше рішення про звільнення позивачки від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17. У свою чергу норми Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII"Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) не містять положень щодо можливості ВРП у разі скасування одного рішення про звільнення судді з посади повторно розглянути питання звільнення судді з посади з тих самих самих підстав.
На думку ОСОБА_1, повторне вирішення питання про звільнення судді як вид санкції, що застосовується до неї, суперечить принципу заборони повторного притягнення особи до відповідальності.
Позивачка наголошувала, що в цьому випадку держава в особі ВРП не може виправляти помилки та грубе порушення норм законодавства, що було допущено відповідачем при винесенні першого рішення, за рахунок особи, а саме за рахунок втручання в нове право ОСОБА_1 бути поновленою на посаді після незаконного звільнення.
Вважає, що в рішенні № 2118/0/15-20 не наведено мотивів, не відображено обставин, що мали місце під час вирішення питання про звільнення судді. Також спірне рішення винесено з порушенням форми викладення та процесуальних норм, визначених Законом № 1798-VIII, тобто профільним законом, на підставі якого відповідач здійснює свою діяльність.
Позивачка також зазначила про порушення ВРП строку застосування дисциплінарного стягнення до неї у формі звільнення: з моменту вчинення проступку (2014 рік) до моменту повторного застосування стягнення минуло більше 6 років, що, на її думку, свідчить про грубе порушення її права на працю та права на приватне життя в аспекті забезпечення формування та розвитку стосунків з іншими людьми, зокрема й стосунків професійного або ділового характеру.
У позовній заяві зазначено також про порушення ВРП права на розгляд питання про звільнення неупередженим складом, оскільки члени ВРП, які брали участь у засіданні при першому звільненні позивачки ( ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ), вже висловили свою позицію, тому обґрунтовано виникають сумніви щодо їх неупередженості під час повторного розгляду цього ж питання з тих самих підстав.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 грудня 2020 рокуу задоволенні позову відмовив.
Перевіряючи правомірність спірного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 2118/0/15-20 ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь у його ухваленні; це рішення містить підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Суд наголосив, що ОСОБА_1 рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 та рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 до суду не оскаржувала, на момент прийняття спірного рішення вони були чинними та нереалізованими.
Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Отже, суд дійшов висновку, що рішення № 2118/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування цього рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.
Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1, окрім наведених вище доводів щодо протиправності спірного рішення, послалася на те, що суд першої інстанції допустив неправильне тлумачення закону, застосував закон, який не підлягає застосуванню, та не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме:
- не застосував положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), які стосуються строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення через 6,5 року після буцім-то вчинення нею дисциплінарного проступку у 2014 році;
- узаконив повторне її звільнення, проте вона вже була один раз звільнена з тих же підстав на основі одного і того ж подання, що не передбачено відповідним законодавством;
- не врахував, що внаслідок низької якості законодавства на час виникнення права на оскарження до суду дисциплінарних рішень ВРП по суті, такі рішення оскаржені нею не були;
- вказавши на кадровий характер спірного рішення ВРП, суд належним чином не перевірив це рішення на предмет відповідності вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чим допустив порушення норм процесуального права;
- суд належним чином не відреагував на порушення засади неупередженості складу ВРП, особливо з урахуванням існування попереднього прецеденту - рішення ВРП про звільнення судді з посади, яке було скасоване саме з підстав неповноважного складу ВРП.
ВРП у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
У судовому засіданні позивачка та її представники,ВРП підтримали, відповідно, апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши позивачку та її представників, представника відповідача, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі міркування.
У ході розгляду справи суд установив такі фактичні обставини справи.
Указом Президента України від 13 листопада 2010 року № 767/2010 ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. П`ятирічний строк повноважень судді ОСОБА_1 закінчився 13 липня 2015 року.
6 березня 2017 року Друга Дисциплінарна палата ВРП, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1, відкриту за заявою заступника прокурора Шевченківського району міста Києва Гавриша Р. В., ухвалила рішення № 417/2дп/15-17 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата ВРП встановила, що суддею було прийнято постанови про накладення адміністративного стягнення (від 14 січня 2014 року у справі № 761/361/14-п, від 31 січня 2014 року у справі №761/2797/14-п, від 6 лютого 2014 року у справі № 761/3212/14-п, від 14 лютого 2014 року у справі № 761/3220/14-п) на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року, та дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не виконала вимог статей 33, 245, 251-252, 278, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ухвалюючи рішення, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що характер допущених суддею порушень свідчить про вчинення нею дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Рішенням ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17. Вказані рішення в судовому порядку не оскаржувались.
Рішенням ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Не погодившись із рішенням про звільнення, позивачка оскаржила його в судовому порядку.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 800/556/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 січня 2019 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила. Скасувала рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Скасовуючи рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недотримання відповідачем регламентованої процедури розгляду подання Другої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, тому рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, прийнято з порушенням пункту 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII.
Оскільки рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності залишилось нереалізованим, ВРП 14 липня 2020 року прийняла рішення № 2118/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Не погодившись із рішенням № 2118/0/15-20, позивачка оскаржила його в судовому порядку.
Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Основного Закону України встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності визначено Конституцією України, законами № 1402-VIII та № 1798-VIII.
Статтею 108 Закону № 1402-VIII установлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.
Зокрема, відповідно до пункту 6 частини першої та пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII одним із видів дисциплінарного стягнення стосовно судді є подання про звільнення судді з посади, який застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ).
Статтею 112 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
Згідно із частиною другою статті 115 Закону № 1402-VIII факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
Так, держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов`язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів.
Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).
Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Статтею 33 Закону № 1798-VIII передбачено, що член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.
За наявності таких обставин член ВРП повинен заявити самовідвід.
За наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену ВРП може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу.
Головуючий на засіданні зобов`язаний ознайомити із заявою про відвід члена ВРП, якому заявлено відвід.
Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим до початку розгляду відповідного питання, справи. Заявляти відвід (самовідвід) після початку розгляду питання, справи дозволяється лише у виключних випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) не могло бути відомо до початку розгляду.
Рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП чи її органу, шляхом голосування в нарадчій кімнаті, за відсутності члена ВРП, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується.
У розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Член Дисциплінарної палати, який був доповідачем у дисциплінарній справі при її розгляді Дисциплінарною палатою, має право виступити на засіданні ВРП, в якому розглядається скарга на рішення Дисциплінарної палати, із доповіддю щодо рішення Дисциплінарної палати (частина восьма статті 51 Закону № 1798-VIII).
На підставі частин першої та третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 14 липня 2020 року № 56 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 16 членами, які брали участь у його ухваленні.
Рішення № 2118/0/15-20 містить посилання на підстави та мотиви його прийняття, зокрема обґрунтоване наявністю рішення ВРП від 6 червня 2017 року
№ 1411/0/15-17 та рішення її Другої Дисциплінарної палати від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а також тим, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснено згідно з передбаченою чинним законодавством України процедурою та у межах визначених законом повноважень.
Тобто ВРП, реалізуючи рішення дисциплінарного органу, ухвалила в пленарному складі рішення про звільнення судді ОСОБА_1 з посади у межах своїх повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Доводи ОСОБА_1 про порушення засад неупередженості складу ВРП при ухваленні оскаржуваного рішення ВРП, оскільки деякі члени ВРП брали участь як в ухваленні рішення від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17, так і при ухваленні спірного рішення, не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.
Обмеження щодо участі членів ВРП при ухваленні рішення про звільнення судді з посади встановлені статтями 33 та 51 Закону № 1798-VIII. Проте зазначені правові норми не встановлюють обмежень для члена ВРП брати участь при повторному розгляді подання. Підстав для заявлення самовідводів не встановлено.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що представником ОСОБА_1 були заявлені відводи членам ВРП, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 . Унаслідок розгляду цих заяв ВРП 26 листопада 2019 року прийняла відповідно ухвали № 3146/0/15-19, № 3147/0/15-19, № 3151/0/15-19,
№ 3150/0/15-19, № 3149/0/15-19, № 3148/0/15-19, якими відмовила в задоволенні цих заяв.
Жодних інших обмежень щодо участі членів ВРП при ухваленні ними рішення про звільнення судді з посади нормами чинного законодавства України не встановлено.
Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.
Оцінюючи рішення ВРП від 14 липня 2020 року № 2118/0/15-20 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17, залишене без змін рішенням ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17, яким позивачку притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.
Саме цими рішеннями було встановлено вчинення ОСОБА_1 дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, вказаними рішеннями позивачку притягнуто до відповідальності.
При цьому варто зазначити, що ОСОБА_1 нірішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17, ні рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 у судовому порядку не оскаржувала. На час ухвалення спірного рішення вони були чинними та не реалізованими.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності, строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань, оскільки для цього законами України № 1402-VIIIта № 1798-VII передбачено процедуру перегляду ВРП рішень її дисциплінарного органу, а рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення дисциплінарної палати, - Великою Палатою Верховного Суду.
Нормами зазначених вище законів не передбачено права ВРП під час вирішення питання про звільнення судді з посади переоцінювати вже встановлені в ході дисциплінарного провадження обставини.
Тобто в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Отже, рішення ВРП № 2118/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.
Помилковими також є й доводи ОСОБА_1 про те, що дисциплінарне стягнення щодо неї застосоване після спливупередбаченого законом строку.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що саме з прийняттям Другою Дисциплінарною палатою ВРП рішення від 6 березня 2017 року №417/2дп/15-17 дисциплінарний орган установив факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнув її до відповідальності, застосувавши дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Отже, строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації зазначеного рішення дисциплінарного органу.
Спірним рішенням ВРП реалізувала стягнення, накладене на позивачку рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року №417/2дп/15-17, а тому оскаржуване рішення відповідача не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю є кадровим.
При цьому відповідно до частини першої статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
Зазначеною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.
Не є слушними й посилання скаржниці на те, що суд першої інстанції узаконив повторне звільнення ОСОБА_1, яка вже була один раз звільнення з тих же підстав на основі одного і того ж подання.
Рішенням ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 було звільнено ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 17 травня 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 січня 2019 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила: скасувала рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
Скасовуючи рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недотримання ВРП регламентованої процедури розгляду подання Другої Дисциплінарної палати ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді (залишення членом ВРП зали засідання до моменту видалення до нарадчої кімнати). Тому рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, прийнято з порушенням пункту 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII.
При цьому оцінки діям, які стали підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду не надавала.
Відтак рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17, яким залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 6 березня 2017 року
№ 417/2дп/15-17 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, є чинним та ніким не скасованим.
Як зазначалося, вказаним рішенням до судді ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади. На його виконання дисциплінарним органом ВРП було внесено відповідне подання, яке підлягає розгляду у визначеному законом порядку.
Оскільки рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3525/0/15-17 скасоване, а рішення від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності фактично залишається нереалізованим, ВРП дійшла висновку, що немає правових підстав не розглядати внесене на розгляд ВРП подання її Другої Дисциплінарної палати.
Пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України передбачено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП.
Отже, за таких обставин відсутній факт подвійного притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. 14 липня 2020 року ВРП ухвалила рішення, яким реалізувала попередньо ухвалене Другою Дисциплінарною палатою рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Не знайшли свого підтвердження також доводи позивачки про те, що суд першої інстанції не врахував відсутність можливості оскарження рішення Дисциплінарної палати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до чинного Закону № 1798-VIII рішення Дисциплінарної палати ВРП могло бути оскаржене виключно до ВРП (частина третя статті 51), а не до суду, а подальше рішення ВРП - виключно до Верховного Суду (частина перша статті 35), який станом на момент прийняття ВРП рішення від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 ще не був утворений, тому позивачка з обставин, які не залежали від її волі, не могла оскаржити таке рішення до суду, однак оскаржила рішення Дисциплінарної палати ВРП до ВРП, що свідчить про її незгоду з рішенням дисциплінарного органу ВРП. Скаржниця вважає, що суд попередньої інстанції повинен був врахувати ці обставини, однак цього не зробив, що вказує на неповне з`ясування обставин у справі.
Велика Палата Верховного Суду зазначені доводи відхиляє, оскільки положеннями законодавства, чинного на час ухвалення ВРП рішення від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17, було чітко врегульовано порядок та підстави оскарження рішень ВРП, у тому числі визначено суд, до якого таке рішення могло бути оскаржене до утворення Верховного Суду.
Так, 5 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII, частиною другою статті 35 якого було передбачено, що порядок та підстави оскарження рішення ВРП визначаються законом.
Водночас на підставі пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону було внесено зміни до КАС.
Так, частиною четвертою статті 18 КАС з урахуванням внесених Законом
№ 1798-VIII змін визначалося, що Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
Порядок розгляду Вищим адміністративним судом України таких справ та особливості провадження у них передбачався статтею 171-1 КАС (також з урахуванням змін, внесених Законом № 1798-VIII).
Отже, доводи скаржниці про те, що вона не мала змоги оскаржити рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17, оскільки в силу положень Закону № 1798-VIII з дня набрання ним чинності таке рішення підлягало оскарженню до Верховного Суду, який станом на червень 2017 року ще не був утворений, не можуть бути визнані обґрунтованими, адже згадані положення КАС зі змінами, внесеними Законом № 1798-VIII, чітко визначали, до якого суду та в якому порядку слід звертатися з вимогами щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП до утворення Верховного Суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наводить мотивів на спростування висновків суду першої інстанції щодо можливості оскарження рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1411/0/15-17 у порядку, визначеному статтею 171-1 КАС у відповідній редакції, до Вищого адміністративного суду України, а також щодо існування обставин, які об`єктивно цьому перешкоджали.
Аналіз судових рішень, наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень (доступ до якого є відкритим), прийнятих у період з дня набрання чинності Законом № 1798-VIII (5 січня 2017 року) до утворення Верховного Суду (15 грудня 2017 року), свідчить про те, що судова практика щодо можливості оскарження у цей період до Вищого адміністративного суду України рішень ВРП, ухвалених за наслідками розгляду скарг на рішення її дисциплінарного органу, була усталеною, зокрема Вищий адміністративний суд України, керуючись частиною четвертою статті 18, статтею 171-1 КАС, відкривав провадження та приймав до розгляду такі справи (ухвали від 12 червня, 10 липня, 17 серпня, 13 листопада 2017 року у справах № 800/234/17, 800/271/17, П/800/310/17, 800/475/17 відповідно та ін.).
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, правильності висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду