Постанова
іменем України
06 квітня 2021року
м. Київ
справа № 303/5390/18
провадження № 51-1738км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Огурецького В.П., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
захисника (в режимі відеоконференції) Сегедія Ю.М.,
прокурора Піх Ю.Г.,
розглянув касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Сегедія Ю.М. на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 березня 2019 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018070040001982 від 24 серпня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бірки Любомльського району Волинської області, мешканця м. Мукачевого, раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 3 статті 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна.
Ухвалено запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишити без зміни до вступу вироку в законну силу. Строк відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з 26 серпня 2018 року.
Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, вчиненого за наступних обставин.
24 серпня 2018 року о 03:50 ОСОБА_1, перебуваючись біля павільйона "ІНФОРМАЦІЯ_2" на АДРЕСА_1, діючи умисно, з корисливих спонукань, з метою заволодіння чужим майном, дочекавшись, коли з павільйону вийде продавець ОСОБА_2, напав на неї, приклавши їй до шиї ніж, та, погрожуючи застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, наказав мовчати. Після цього ОСОБА_1 заштовхав потерпілу ОСОБА_2 всередину павільйону, з метою подолання її опору продовжував погрожувати ножем і завдав їй ударів ножем, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді різаних ран долоневих поверхонь основної фаланги 4-го пальця та нігтьотьової фаланги 2-го пальця лівої кисті руки, що згідно з висновком судово-медичної експертизи № 282/18 від 30.08.2018 відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.
Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_1 вирвав з електричної лампи дріт, зв`язав ним руки потерпілої ОСОБА_2 та повалив її обличчям на землю, після чого, подолавши її опір, відкрито із сумки чорного кольору, яка знаходилась на столі в павільйоні, викрав грошові кошти в сумі 5520 грн і втік з місця вчинення злочину, завдавши приватному підприємцю ОСОБА_3 матеріальну шкоду на вказану суму.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року виключено з мотивувальної частини вироку Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 посилання на кваліфікацію його дій за ознакою вчинення розбою особою, яка раніше вчинила розбій. У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), звільнення його підзахисного з-під варти в залі суду негайно. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Захисник вважає, що апеляційний суд не дотримався вимог статті 404 КПК, а у кримінальному провадженні відсутні належні та допустимі докази винуватості засудженого.
Стверджує про те, що апеляційний суд в ухвалі не перевірив доказів у кримінальному провадженні та правильності кваліфікації дій засудженого, не навів переконливих відповідей за апеляційними скаргами, не перевірив доводів щодо запобіжного заходу.
Звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на проведення слідчих дій і винесення процесуальних рішень неуповноваженими особами, на неповноту та необґрунтованість висновку експерта щодо визначення тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_2, невідповідність обвинувального акта вимогам статті 291 КПК.
У доповненнях до касаційної скарги захисник додатково вказує на постанову об`єднаної палати Верховного Суду від 22 лютого 2021 року та на відсутність повноважень слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні.
У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК, звільнення його з-під варти в залі суду негайно. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Засуджений вважає, що подані ним та його захисником апеляційні скарги підлягали задоволенню. Зміст і вимоги касаційної скарги аналогічні наведеним у скарзі захисника.
Разом з цим засуджений вказує на те, що стандарти якості надання йому безоплатної вторинної допомоги під час досудового розслідування не були забезпечені, розмір матеріальної шкоди є сумнівним, обвинувальний акт не відповідає вимогам статті 291 КПК, а апеляційний суд безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого і його захисника, які підтримали касаційні скарги, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Мотиви Суду
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку про те, що сукупність доказів у кримінальному провадженні, які є достовірними, допустимими, зібраними відповідно до вимог процесуального закону, у тому числі з врахуванням вимог статей 85-89 КПК, підтверджує винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК.
Не погоджуючись з доводами апеляційних скарг засудженого та його захисника щодо незаконності вироку суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з показань ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3 .
З таких показань вбачається наступне.
Визнаючи частково винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, ОСОБА_1 у своїх показаннях зазначав, що 24 серпня 2018 року з дозволу потерпілої неодноразово заходив усередину приміщення павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_2", де пив каву та курив разом з потерпілою ОСОБА_2 . Зайшовши останній раз до павільйону, взяв зі столу невеликий зелений ніж, яким тільки погрожував потерпілій. Остання рукою схопилася за лезо ножа і порізалась. Не заперечував, що зв`язував руки потерпілої та викрав грошові кошти з павільйону. Позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 5520 грн визнав повністю, а цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування їй моральної шкоди на суму 50 000 грн не визнав.
Потерпіла ОСОБА_2 підтверджувала, що у 2018 році вона працювала продавцем у павільйоні "ІНФОРМАЦІЯ_2" на АДРЕСА_1. 24 серпня 2018 року під час роботи в нічну зміну в павільйоні "ІНФОРМАЦІЯ_2" вперше побачила ОСОБА_1, як відвідувача павільйону. ОСОБА_1 о 00:00 замовив у неї каву. О 03:00 вийшла з павільйону викинути сміття, і в цей момент на неї напав обвинувачений ОСОБА_1 . Під час нападу приклав до шиї ніж і, погрожуючи фізичною розправою, заштовхав усередину павільйону, де завдав удару ножем по руці, зв`язав руки електричним проводом, повалив на землю й викрав грошові кошти з сумки, що знаходилась на столі в павільйоні, у сумі 5520 грн. Потерпіла ОСОБА_2 у показаннях вказувала, що в результаті вчиненого на неї засудженим зухвалого нападу вона зазнала фізичного болю від ножового поранення, перебуває в постійному страху за своє життя, боїться працювати в нічний час, знаходиться в постійній емоційній напрузі від пережитого, а тому з урахуванням завданих їй душевних страждань просила стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 28 000 грн.
Показаннями потерпілого ОСОБА_3 підтверджено, що вночі 24 серпня 2018 року йому зателефонувала продавець павільйону " ІНФОРМАЦІЯ_2" ОСОБА_2 та повідомила, що на неї вчинено розбійний напад, під час якого ОСОБА_1 зв`язав їй руки, повалив на землю і, погрожуючи фізичною розправою, викрав грошові кошти в сумі 5520 грн.
Крім того, на підтвердження доведеності винуватості засудженого було досліджено та покладено в основу висновків судів письмові докази:
· протокол огляду місця події від 24 серпня 2018 року, а саме приміщення павільйона "ІНФОРМАЦІЯ_2" на АДРЕСА_1, з фототаблицями;
· протоколи пред`явлення для впізнання за фотознімки, у ході проведення яких потерпіла ОСОБА_2 та свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 впізнали ОСОБА_1 як особу, яка 24 серпня 2018 року вчинила розбійний напад, а саме: у якого придбано праску, який перебував біля кіоску та вибігав з нього після вчинення злочину, який здійснив напад на продавця та погрожував вбивством.
Крім того, у висновку судово-медичної експертизи №282/18 від 30 серпня 2018 року встановлено заподіяні потерпілій ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров`я, як такі, що потягли за собою розлад здоров`я на строк понад 6 днів, але не більше як 21 день. Вказано, що вони виникли від дії колючо-ріжучих предметів, чим могло бути лезо типу клинка ножа. Зазначено про можливість їх заподіяння при захваті клинка ножа у кисть ОСОБА_2 під час самозахисту.
На підставі вказаних показань та письмових доказів судами правильно доведено факт заподіяння ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та розмір завданого збитку, який засудженим визнано та який він просив стягнути, а тому доводи сторони захисту, у тому числі щодо висновку експерта та розміру завданого збитку, підлягали відхиленню.
Апеляційний суд правильно врахував те, що сторона захисту не посилалася на те, у чому саме полягає неповнота, поверховість та необґрунтованість при проведенні експертних досліджень, не заявлялася клопотань про призначення комплексної або комісійної судово-медичної експертизи щодо потерпілої ОСОБА_2, не посилалася на наявність даних про те, що судово-медичний експерт був необ`єктивний при проведенні досліджень чи зацікавлений у результатах розгляду провадження.
Крім того, апеляційним судом правильно стверджено, що в кримінальному провадженні відсутні докази про те, що в потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участі яких під час досудового розслідування проводилось впізнання ОСОБА_1, були підстави для обмови останнього, і на такі не вказували як під час розгляду справи у місцевому суді, так і під час розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та його захисники.
Доводи апеляційних скарг засудженого та захисника про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК, апеляційний суд обґрунтовано відхилив як такі, що також не знайшли свого підтвердження.
Так, відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд вважав, що зміст обвинувального акта щодо ОСОБА_1 свідчить про те, що цей акт у повній мірі відповідає вимогам статті 291 КПК, у ньому зазначені всі передбачені цією нормою відомості, у тому числі викладені фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, й до нього додані всі необхідні додатки.
Доводи апеляційних скарг про те, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення переписані з повідомлення про підозру та є ідентичними, апеляційний суд визнав такими, що не суперечать вимогам пункту 5 частини 2 статті 291 КПК і не свідчать про невідповідність обвинувального акта вимогам КПК. При оцінці доводів апеляційних скарг у цій частині апеляційний суд враховував і те, що сторона захисту не посилалася на докази, які підтверджують, що викладені в обвинувальному акті обставини не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Апеляційний суд, урахувавши те, що обвинувальний акт складений слідчим СВ Мукачівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області Лізацем В.В., підписаний та затверджений прокурором Мукачівської місцевої прокуратури Горватом А.А., а з журналу судового засідання та вироку суду вбачається, що в розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції брав участь саме прокурор Горват А.А., визнав доводи сторони захисту такими, що не підтверджені об`єктивними даними та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Як такі, що не знайшли свого підтвердження, із урахуванням наведеного вище, апеляційний суд відхилив і доводи апеляційних скарг сторони захисту про те, що всі слідчі дії проведені, а процесуальні рішення винесені неуповноваженими особами.
Апеляційний суд вважав, що відсутність у матеріалах кримінального провадження постанови про доручення слідчому або групі слідчих щодо проведення досудового розслідування жодним чином не свідчить про те, що досудове розслідування проведено неуповноваженою особою та, відповідно, і про те, що всі здобуті слідчим Лізанцем В. В. докази є недопустимими.
Відхиляючи вказані доводи, також апеляційний суд врахував і те, що в ході розгляду кримінального провадження судом першої інстанції стороною захисту не заявлялось про те, що слідчі дії проведені неуповноваженими особами й усі здобуті докази є недопустимими.
Такі висновки повністю узгоджуються із загальними засадами кримінального провадження, до яких віднесено, у тому числі, диспозитивність та змагальність сторін, оскільки саме на цих підставах учасники судового провадження доводять допустимість та достовірність доказів, підтверджують або спростовують обвинувачення в суді.
Ураховуючи згадані засади кримінального провадження та те, що достовірність доказів не була поставлена стороною захисту під сумнів у суді першої інстанції, апеляційний суд не мав об`єктивних підстав повторно досліджувати докази у кримінальному провадженні на підставах того, що суд першої інстанції дослідив докази неповно або з порушенням, про що і вказав під час апеляційного розгляду 13 лютого 2020 року.
Разом з цим, перевіряючи обґрунтованість доводів сторони захисту, суд касаційної інстанції встановив, що після внесення 24 серпня 2018 року відомостей про вчинене кримінальне правопорушення слідчими у цьому провадженні було призначено Лізанця В.В., Молнара В.К., а прокурорами - Красноголовця А.В. та Горвата А.А . Вказане підтверджено витягом з ЄРДР, постановою про призначення прокурора у кримінальному провадженні, дорученням про проведення досудового розслідування.
Що стосується доводів захисника про відсутність повноважень слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні, які він обґрунтовує висновком об`єднаної палати Верховного Суду, то вони є безпідставними з огляду на таке.
У постанові об`єднаної палати Верховного Суду (справа № 754/7061/15, провадження № 51-4584 кмо 18) викладено такий висновок: за змістом статей 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у том числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла. Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Вказані висновки стосувалися обставин, за яких стороні було відкрито матеріали досудового розслідування з постановою про призначення прокурорів без підпису. Більше того, такі висновки стосувалися обставин, за яких у матеріалах досудового розслідування була відсутня постанова про призначення прокурорів. До того ж наявність повноважень слідчих та прокурорів додатково підтверджено під час судового провадження, незважаючи на те, що в суді першої інстанції такі обставини не ставилися під сумнів.
Отже, при оцінці доводів апеляційних скарг у цій частині апеляційний суд правильно вважав, що як органом досудового розслідування при збиранні доказів, так і судом першої інстанції при їх дослідженні та оцінці було дотримано вимоги кримінального процесуального закону, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази зібрано з дотриманням вимог статей 87, 99 КПК, а істотних порушень прав та свобод ОСОБА_1 при їх збиранні апеляційним судом не встановлено.
Доводи апеляційних скарг сторони захисту про те, що заміна ОСОБА_1 адвоката відбулася всупереч вимогам статті 54 КПК, оскільки процедури заміни не зафіксовано відповідним протоколом, апеляційний суд визнав такими, що не свідчать про порушення права ОСОБА_1 на захист й жодним чином не впливають на висновки суду першої інстанції щодо доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення.
При оцінці цих доводів та прийнятті судового рішення враховувалося те, що і органом досудового розслідування, і судом ОСОБА_1 роз`яснено право на захист, не порушено його права на вільний вибір захисника, і те, що сторона захисту не вказує на порушення права ОСОБА_1 у частині вільного вибору захисника.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційним судом встановлено, що під час досудового розслідування 25 серпня 2018 року виносилися постанови про доручення призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням, захист засудженого здійснювався адвокатом згідно з дорученням на надання безоплатної вторинної допомоги від 25 серпня 2018 року з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Закарпатської області та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю. Припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги відбулося за наказом в.о. директора регіонального центру від 11 грудня 2019 року з причин залучення до кримінального провадження засудженим адвоката за договором.
Колегія суддів не може перевірити доводи сторони захисту щодо незабезпечення захисту засудженого під час досудового розслідування, оскільки їх не можна перевірити об`єктивними даними. У свою чергу такі обставини не можуть безпосередньо свідчити про порушення права засудженого на захист.
Отже, колегія суддів визнає безпідставними твердження сторони захисту щодо незабезпечення стандартів надання засудженому безоплатної вторинної допомоги під час досудового розслідування.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_3 набув такого статусу під час досудового розслідування, після подачі у суді першої інстанції цивільного позову набув статусу цивільного позивача. Крім того, ОСОБА_3 підтвердив належність йому кіоску, де вчинено засудженим злочин, докази про що наявні в матеріалах кримінального провадження.
Апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги доводи апеляційних скарг сторони захисту про те, що оскільки запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_1 продовжено до 15 березня 2019 року включно, а після цього такий захід не продовжувався, то засуджений підлягає негайному звільненню з-під варти в залі суду, адже, як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишено без зміни до вступу вироку в законну силу, що свідчить про те, що ОСОБА_1 утримується під вартою на підставі рішення суду.
З наведеного видно, що доведеність винуватості засудженого підтверджено дослідженими та перевіреними доказами, жоден з доводів апеляційних скарг сторони захисту не залишився без оцінки та перевірки апеляційним судом, а також наведено вичерпні мотиви прийнятого рішення.
Крім того, будь-яких інших порушень вимог закону перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.
Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог глави 31, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.
Таким чином, колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, на які вказує сторона захисту у скаргах.
На підставі наведеного касаційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають, а вирок районного суду та ухвала апеляційного суду є законними та обґрунтованими.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд