Постанова
іменем України
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 158/3311/19
провадження № 51-5322км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Єременка С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції на ухвалу Волинського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року та захисника засудженого ОСОБА_1 - Зеленого О.П. на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 березня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000785, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Оздів Луцького району Волинської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередній - особисте зобов`язання.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Вирішено питання щодо стягнення процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за таких обставин.
03 листопада 2019 року близько 00:30, ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Фольцваген-Пассат", д.н.з. НОМЕР_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по вулиці Вишневій неподалік будинку №7 у с. Городище Ківерцівського району Волинської області зі сторони с.Сильне Ківерцівського району Волинської області, проявивши безпечність та неуважність під час руху, не вибрав безпечної швидкісті руху за даної дорожної обстановки та, не врахувавши стану транспортного засобу, не маючи змоги постійно контролювати його рух, не впорався з керуванням автомобіля, виїхав на зустрічну смугу руху, ліве стосовно руху транспортного засобу узбіччя, де допустив зіткнення з парканом. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження від яких померла.
Грубе порушення водієм ОСОБА_1 п.п. "б" п. 2.3, п. 12.1 Правил дорожнього руху Україниперебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 березня 2020 року залишено без зміни.
Вимоги, наведені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не спростував доводів прокурора про необхідність призначити ОСОБА_1 більш суворе покарання, не зважив на те, що засуджений під час керування транспортним засобом перебував у стані алкогольного сп`яніння, а наслідками вчинення такого злочину є смерть людини.
У касаційній скарзі захисник не погоджується з постановленими у кримінальному провадженні судовими рішеннями, просить їх змінити і призначити його підзахисному покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та на підставі статті 75 КК звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 КК.
На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що суд першої інстанції належним чином не зважив на доводи сторони захисту стосовно звільнення його підзахисного від відбування призначеного покарання. При цьому належним чином не врахував щирого каяття, повного визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину, а також не зважив на його щирі переживання щодо втрати своєї дружини, яка загинула під час ДТП.
Крім того, захисник зазначає, що потерпілий звертався до суду з клопотанням, в якому просив не позбавляти ОСОБА_1 волі, що не було належним чином враховано судом.
Між тим захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не зважив на доводи апеляційних скарг сторони захисту та безпідставно не звільнив його підзахисного від призначеного покарання, залишивши без зміни вирок місцевого суду.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який, підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Мотиви Суду
Статтею 65 КК передбачено, що при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно із частиною 1 статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженомупокарання за частиною 2 статті 286 КК, врахував вчинення ОСОБА_1 тяжкого злочину, обставини кримінального правопорушення, його характер та тяжкі наслідки, а також дані про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не працює, визнав вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, його відношення до скоєного, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, а також позицію потерпілого ОСОБА_3, який не наполягав на суворому покаранні та просив не позбавляти засудженого волі.
Крім того, місцевий суд зважив на пом`якшуючі покарання обставини, а саме щире каяття, та обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
Такі обставини надали суду першої інстанції підстави для висновку про можливе призначення засудженому покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства, у межах санкції частини 2 статті 286 КК, однак у мінімальному розмірі - на строк 3 роки.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зважив на доводи прокурора та захисника, при цьому додатково врахував, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, пом`якшуючу покарання обставину (щире каяття) та обтяжуючу покарання обставину (вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння).
Також суд апеляційної інстанції зважив на доводи прокурора та зазначив, що судом першої інстанції було враховано обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння і така обставина під час судового розгляду не заперечувалась стороною захисту, а покарання призначалось з урахуванням обтяжуючої покарання обставини.
Крім того, належним чином аргументовані судом апеляційної інстанції і доводи сторони захисту щодо звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі статті 75 КК.
При цьому в ухвалі суд зазначив, що наслідками вчинення злочину є смерть потерпілої, а тому підстав для звільнення особи від покарання немає. Врахував суд і думку потерпілого, однак зазначив, що його позиція щодо обрання засобу примусу не є обов`язковою для суду, однак враховується в сукупності з іншими обставинами, передбаченими статтею 65 КК, та не має над ними юридичної переваги.
Між тим вищезазначене разом з даними про особу засудженого та з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення надали суду підстави для висновку, що виправлення та перевиховання засудженого можливе в умовах ізоляції від суспільства і саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що не суперечить досягненню мети покарання, передбаченої статтею 50 КК.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання прокурора в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілої є безпідставними, оскільки спричинення смерті потерпілої внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, є однією з ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, за якою обвинувачується ОСОБА_1 .
Наведене не надає колегії суддів підстав для висновку, протилежного тому, до якого дійшли суди під час призначення та перевірки призначеного засудженому покарання, оскільки при його визначенні враховувалися та оцінювалися всі обставини, на які покликається як прокурор, так і захисник у своїх касаційних скаргах.
До того ж зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ухвала ж суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КК.
Переконливих доводів, які б спростовували висновок суду першої інстанції щодо призначеного покарання або невмотивованість рішення апеляційного суду в частині призначеного покарання, а також свідчили б про м`якість або суворість призначеного покарання, у касаційних скаргах не зазначено.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та другої інстанцій, оскільки такі висновки є обґрунтованими та належним чином вмотивовані.
Таким чином, доводи прокурора та захисника під час перевірки матеріалів кримінального провадження не підтвердилися.
Висновки суду апеляційної інстанції Суд визнає переконливими та справедливими.
Суд установив, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог статей 404, 405 КПК, вирок районного суду є законним, вмотивованим та обґрунтованим, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.
У зв`язку з цим касаційні скарги прокурора та захисника задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд