Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 645/7796/19
провадження № 61-817св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що з 2002 року вона постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_1, тобто після укладення шлюбу з ОСОБА_2, який був визнаний наймачем цієї квартири на підставі рішення виконавчого комітету Фрунзенської міської ради м. Харкова від 21 жовтня 2003 року № 234/4 після смерті його матері (основного квартиронаймача).
Вказувала, що за час перебування у шлюбі у них народилися дві доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, які також постійно мешкають за вказаною адресою від народження і до теперішнього часу.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік ОСОБА_4 .
Зазначала, що з 2002 року продовжує разом з дітьми проживати однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2, без відповідної реєстрації місця проживання, утримуючи квартиру та сплачуючи комунальні послуги за користування квартирою.
Стверджувала, що 29 жовтня 2019 року вона звернулася до Харківської міської ради із заявою про визнання її наймачем вказаної двокімнатної квартири та про зміну договору найму, у відповідь на яку Департаментом житлового господарства Управління обліку та розподілу житлової площі Харківської міської ради для вирішення вказаного питання було запропоновано їй звернутися до Центру надання адміністративних послуг із зазначенням переліку документів, які необхідно надати, серед яких є і довідка про відсутність заборгованості по квартирній платі.
Звернувшись 02 грудня 2019 року до працівників дільниці № 56 Комунального підприємства "Жилкомсервіс" з проханням надати виписку з особового рахунку (інформації щодо заборгованості по квартирній платі) по вказаній квартирі, їй було в усній формі відмовлено із посиланням на те, що вона не є наймачем вказаної квартири та не зареєстрована в ній.
На офіційному веб-сайті Харківської міської ради в мережі Інтернет на сторінці Центру надання адміністративних послуг (https://dozvil.kh.ua/service/zmina_dogovoru najmu zhitlovogo primishhennya.html) розміщено перелік необхідних документів, серед яких є виписка з особового рахунку (інформації щодо заборгованості по квартирній платі), а її ненадання є підставою для відмови у наданні адміністративної послуги.
Також, на вказаному сайті визначено, що категорія заявників - мешканці, які зареєстровані в м. Харкові. Отже, позивач вважає, що вона з об`єктивних підстав не може скористатися послугами Центру надання адміністративних послуг для зміни договору найму, та не має можливості отримати виписку з особового рахунку (інформації щодо заборгованості по квартирній платі), оскільки не зареєстрована в м. Харкові, а відсутність вказаної виписки (інформації) є підставою для відмови у наданні адміністративної послуги. Такі обставини, на її думку, є підставою для захисту її порушених прав в судовому порядку.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати її наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 червня 2020 року у складі судді Федорової О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивач не отримувала відмову від Харківської міської ради з питання щодо визнання її наймачем квартири АДРЕСА_4 .
При цьому районний суд відхилив посилання позивача на те, що вона позбавлена можливості звернутися до Центру надання адміністративних послуг для зміни договору найму через відсутність необхідних документів, оскільки вона не зареєстрована у м. Харкові, не доведено належними та допустимими доказами, які б свідчили про неможливість отримати останньою такі документи.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_4, житловою площею 28,1 кв. м.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 вселилася у спірну квартиру на законних підставах, як член сім`ї наймача (чоловіка), у 2002 році, вела спільне господарство з чоловіком, постійно проживала з ним, до смерті останнього та проживає до сьогодні, виховували двох доньок, сплачує комунальні послуги, доглядає за житлом.
Факт реєстрації місця проживання позивача в іншому місті не спростовує твердження про зміну її фактичного місця проживання у серпні 2002 року. Будь-яких доказів на спростування тих обставин, що ОСОБА_1 проживала за вказаною адресою, та не мешкала за місцем своєї реєстрації відповідачем надано не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Харківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09 червня 2020 року залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Харківської міської ради мотивована тим, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували спільне проживання позивача та наймача спірної квартири на час смерті останнього, а також доказів наявності письмової згоди всіх членів сім`ї наймача на вселення до спірної квартири.
Вказує, що на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання жилих приміщень, ОСОБА_1 не перебуває.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 761/27875/16-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 643/4418/18-ц, від 03 грудня 2020 року у справі № 264/7450/19 та постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі 6-60цс12, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 жовтня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено шлюб, про що Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського обласного управління юстиції зроблений відповідний актовий запис № 1315. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_4 (а. с. 9).
Рішенням виконавчого комітету Фрунзенської міської ради м. Харкова від 21 жовтня 2003 року № 234/4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, визнано наймачем квартири АДРЕСА_4, після смерті його матері ОСОБА_8 (основного квартиронаймача) (а. с. 12).
Від шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 мають двох дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 07 березня 2003 року та серії НОМЕР_2 від 16 вересня 2011 року, відповідно (а. с. 16, 19).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 05 червня 2019 року серії НОМЕР_3 ) (а. с. 11).
Після смерті чоловіка ОСОБА_1 продовжує проживати в квартирі АДРЕСА_4 .
Згідно з довідкою виконкому Чупахівської селищної ради за № 2647 від 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані, але жодного дня не проживали за адресою: АДРЕСА_5 (а. с. 22).
Довідки Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 145 Харківської міської ради Харківської області від 03 жовтня 2019 року за № 170, 171, свідчать про навчання дітей позивача у вказаному навчальному закладі. Відповідно дл довідки Міської дитячої поліклініки № 7 Харківської міської ради від 02 жовтня 2019 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, спостерігаються у вказаній медичній установі з дня народження за адресою проживання: АДРЕСА_2 (а. с. 23, 24).
ОСОБА_1 29 жовтня 2019 року звернулася до Харківської міської ради із заявою про визнання її наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_3, та про зміну договору найму, замінивши померлого наймача - її померлого чоловіка ОСОБА_4 на нового наймача - її, як члена його сім`ї (дружини) (а. с. 29).
Згідно з відповіддю від 25 листопада 2019 року за № Г-10-44162/0/1-19-8301/0/232-19 Департаментом житлового господарства Управління обліку та розподілу житлової площі Харківської міської ради для розгляду питання щодо визнання позивачки наймачем житлової площі після смерті чоловіка - ОСОБА_4 їй було запропоновано звернутися до районного за місцем мешкання або міського Центру надання адміністративних послуг, згідно із Законом України "Про адміністративні послуги", де необхідно надати наступні документи: 1) Заява, підписана заявником та усіма дорослими членами сім`ї; 2) Ордер на займане житло, або рішення виконавчих органів, на підставі якого зайнято житлове приміщення; 3) Копія паспортів всіх дорослих членів сім`ї зареєстрованих в конкретній кімнаті (квартирі) відповідно та копії свідоцтв про народження дітей; 4) Копії кодів на всіх членів сім`ї; 5) технічний паспорт на житло (оригінал та копія); 6) Довідка про відсутність заборгованості по квартирній платі; 7) Копія свідоцтва про одруження; 8) Копія свідоцтва про смерть (у разі смерті попереднього наймача), або документу, який підтверджує, куди саме вибув попередній наймач.
Також повідомлено, що Департаментом житлового господарства Управління обліку та розподілу житлової площі Харківської міської ради зможе повернутися до розгляду її звернення з урахуванням зазначених документів (а. с. 31).
У листі Адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради від 27 листопада 2019 року за № Г-8-738/0/174-19.02-28, яка надала аналогічну відповідь на її звернення, міститься посилання на офіційний веб-сайт Харківської міської ради в мережі Інтернет на сторінці Центру надання адміністративних послуг, на якому розміщено перелік необхідних документів та інша інформація.
03 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до дільниці № 56 Комунального підприємства "Жилкомсервіс" про надання, зокрема, виписки з особового рахунку (інформації щодо заборгованості по квартирній платі) по квартирі АДРЕСА_4 (а. с. 34, 35).
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року витребувано від дільниці № 56 Комунального підприємства "Жилкомсервіс", розташованої за адресою: 61171, м. Харків, Салтівське шосе, буд. 242Г, належно засвідчену копію Акту про обстеження від 24 вересня 2019 року двокімнатної квартири АДРЕСА_4, складеного працівниками дільниці № 56 КП "Жилкомсервіс" (майстром дільниці -Ковтун Л. Б. та бухгалтером дільниці № 56 - Черкасовою Ю. С. ).
Зазначена ухвала не була виконана.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга Харківської міської ради задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частинами першою та другою статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
За положеннями статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача (частина перша статті 106 ЖК Української РСР).
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.
Частиною другою статті 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати її наймачем квартири АДРЕСА_4, оскільки вона є дружиною померлого ОСОБА_4, який був наймачем спірної квартири, та постійно з 2002 року разом з доньками проживає у зазначеній квартирі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд вважав, що позивачем надано суду достатньо доказів, які свідчать про вселення її у спірну квартиру за згодою основного наймача, постійне проживання у зазначеній квартирі, ведення спільного господарства з померлим наймачем.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що висновки апеляційного суду відповідають положенням матеріального та процесуального права. Зокрема, апеляційний суд надав правильну оцінку тому, що у позивача хоча і є можливість звернутися до центру надання адміністративних послуг, проте, відсутня можливість надати весь перелік необхідних документів для зміни договору найму.
При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що позивачка вселилася у спірну квартиру на законних підставах, як член сім`ї наймача, отже, підстав для відмови у визнанні її наймачем квартири після смерті чоловіка немає. ОСОБА_4 питання про її виселення останніми не ставилось, а відсутність письмової згоди наймача не свідчить про те, що вона не набула право користування спірним жилим приміщенням.
Крім того, наявність зареєстрованих шлюбних відносин, двох доньок від шлюбу, свідчить про ведення спільного господарства подружжям та підтверджує спільне проживання з ОСОБА_4 у спірній квартирі.
Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року (далі - Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстави суду касаційної інстанції для задоволення касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладені у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 761/27875/16-ц (провадження № 61-1075св17), у постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 264/7450/19 (провадження № 61-10847св20) колегія суддів не приймає, оскільки у зазначених справах позивачами не надано належних доказів, які підтверджують постійне проживання у спірній квартирі.
Посилання заявника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 643/4418/18-ц (провадження № 61-18958св19) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від цієї справи.
Доводи заявника з посиланнями на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 липня 2012 року не заслуговують на увагу, оскільки висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать вказаному правовому висновку Верховного Суду України.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
З огляду на зазначене, висновки суду апеляційної інстанції відповідають нормам процесуального права, а оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду