Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 759/11453/20
провадження №61-417св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 21 травня 2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідач не виконує належним чином зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 31 травня 2020 року становить 60 751,03 грн та складається із: 39 662,02 грн - заборгованість за кредитом, 17 719,91 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 869,10 грн - штраф (процентна складова).
Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 21 травня 2011 року б/н у сумі 60 751,03 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мали на увазі сторони, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту брав на себе відповідач.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав доказів, що відповідач на час підписання анкети - заяви достовірно знав про розмір процентів за користування кредитом та суму штрафних санкцій. Тому розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості відповідача.
Крім того, позивач на власний розсуд проводив списання відсотків за користування кредитними коштами та пені. У разі, якби позивач не списував зазначені суми, у розрахунку заборгованості була б відсутня заборгованість за тілом кредиту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що банк надав відповідачу кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином, між банком і відповідачем було укладено кредитний договір, який не скасований. Крім того, користування кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості та випискою за картковим рахунком відповідача. Відповідно до виписки відповідач користувався кредитними коштами, а також частково сплачував заборгованість. Отже, вказане свідчить про наявність заборгованості у відповідача перед банком та спростовує висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності заборгованості за кредитним договором.
Відповідач не надав жодного доказу на спростування заборгованості за кредитом чи її розміру або належного виконання зобов`язання.
Також судами не враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц (провадження № 61-16362св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9619св19), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19).
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подавав.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 травня 2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 39-64).
Станом на 31 травня 2020 року у відповідача виникла заборгованість у сумі 60 751,03 грн, яка складається із: 39 662,02 грн - заборгованість за тілом кредиту, 17 719,91 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 500 грн штраф (фіксована частина), 2 869,10 грн - штраф (процентна складова).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку -
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві ОСОБА_1 від 21 травня 2011 року процентна ставка не зазначена (а. с. 39).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками (поточну і прострочену), заборгованість за користування кредитними коштами, а також штраф (фіксовану частину) та штраф (процентну складову).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, зокрема, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 травня 2011 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг
в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг
з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 травня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 липня 2020 року) - тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг к ПриватБанку,
з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.
Також колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21 травня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та
у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625,
1048 ЦК України, позивач не пред`явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства
є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші),
а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що АТ КБ "ПриватБанк" при укладенні договору з ОСОБА_1 дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Ураховуючи, що фактично отримані та використані кошти позичальник добровільно АТ КБ "ПриватБанк" не повернув, а також, вимоги частини другої статті 530 ЦК України (якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час), свідчить про порушення прав банку, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи (а. с. 20-36), які є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).
Таким чином, виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції
у сукупності з іншими доказами.
Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку за картковим рахунком, не спростували належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог.
Отже, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити виписку за картковим рахунком у сукупності з іншими доказами та перевірити, чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт, якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримував він кредитну картку та строк її дії.
Таким чином, при розгляді справи суди попередніх інстанцій не перевірили
з достатньою повнотою доводів позовної заяви та не зазначили конкретних обставин, які спростовують у повному обсязі заявлені у справі вимоги.