Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 760/34776/19
провадження № 61-17192св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Борт Павло Сергійович, на постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належала сестрі позивача - ОСОБА_4 на праві власності.
Із 05 січня 2014 року ОСОБА_4 постійно (без реєстрації) проживала за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 мала дружні стосунки з ОСОБА_3, яка є дружиною її племінника, та погодилась на її пропозицію видати довіреність на її ім`я для того, щоб подружжя могло безперешкодно проживати у квартирі, сплачувати житлово-комунальні послуги та утримувати її в належному стані.
14 вересня 2018 року ОСОБА_4 видала довіреність на ім`я ОСОБА_3 . Проте 13 травня 2019 року всупереч статям 232, 237, 238 ЦК України, без згоди та дозволу ОСОБА_4, зловживаючи її довірою, не сплативши ОСОБА_4 коштів, ОСОБА_3 уклала від імені ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого квартиру АДРЕСА_1 відчужила своєму чоловіку ОСОБА_2 .
Позивач посилалась на те, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була зловмисна домовленість, внаслідок якої було вчинено правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_4 та в інтересах повіреної ОСОБА_3 . Зазначала, що 31 липня 2019 року ОСОБА_4 склала на ім`я позивача заповіт. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, після її смерті відкрилась спадщина. 22 серпня 2019 року позивач подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. У зв`язку з тим, що позивач є єдиною спадкоємицею майна ОСОБА_4, вона має право вимагати визнання договору купівлі-продажу недійсним і витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був укладений 13 травня 2019 року між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності від 14 вересня 2018 року, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шафаренко Ж. Ю. і зареєстрований у реєстрі за № 170.
Застосувати наслідки недійсності правочину - скасувати державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, ОСОБА_2 . Застосувати наслідки недійсності правочину, визнавши за ОСОБА_1 як єдиним спадкоємцем ОСОБА_4 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувати у ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, та виселити ОСОБА_3 . Також просила скасувати реєстрацію ОСОБА_3 та інших осіб у разі їх реєстрації у вказаній квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року у складі судді Оксюти Т. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою званою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується суб`єктивне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник (дружина племінника), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника з іншою стороною - покупцем (племінником).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був укладений 13 травня 2019 року між ОСОБА_3, яка діяла в інтересах ОСОБА_4, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шафаренко Ж. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 170.
Скасовано державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, ОСОБА_2 .
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки правочин щодо відчуження спірної квартири суперечить статті 238 ЦК України, то зазначений правочин повинен бути визнаний недійсним, так як вчинений не в інтересах ОСОБА_4, яка позбавилася свого житла і кошти від продажу квартири не отримала, а в інтересах самої ОСОБА_3 та її сім`ї.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Борт П. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник (дружина племінника), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника з іншою стороною - покупцем (племінник). Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність зловмисної домовленості між відповідачами.
Крім того, встановлення факту недійсності договору купівлі-продажу вплине на розгляд справи № 760/1338/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вона просила залишити оскаржувану судову постанову без змін, оскільки вона прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Борт П. С., задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Спірна квартира АДРЕСА_1, належала на праві власності ОСОБА_4 (яка є сестрою позивача), на підставі свідоцтва про право власності від 28 квітня 1997 року, виданого органом приватизації ВАТ "Південзахідтрансбуд" на підставі розпорядження від 28 квітня 1997 року № 122.
14 вересня 2018 року ОСОБА_4 видала довіреність на ім`я ОСОБА_3, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шафаренко Ж. Ю., за якою ОСОБА_3 отримала право, діючи від імені довірителя ОСОБА_4, управляти та розпоряджатися (продавати, обмінювати, здавати в оренду, закладати та брати в заставу), на умовах, на її розсуд, користуватися, належною ОСОБА_4 на праві власності квартирою за адресою: АДРЕСА_1 представляти її інтереси в усіх установах і організаціях тощо.
13 травня 2019 року ОСОБА_3 на підставі довіреності від 14 вересня 2018 року уклала від імені ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . При цьому покупцем цієї квартири виступив її чоловік ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 13 травня 2019 року є недійсним, оскільки, укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не повідомили нотаріуса про те, що кошти за квартиру ОСОБА_4 не отримає. Навпаки, в пункті 6 договору зазначили, що гроші в сумі 600 800 грн покупець передав продавцю до підписання договору, та підписанням цього договору підтвердили факт повного розрахунку за нерухоме майно.
Зазначила, що ОСОБА_3 діяла свідомо, всупереч інтересам довірителя, та бажала настання таких наслідків, а ОСОБА_2, зазначаючи в договорі, що кошти за придбану квартиру сплатив до підписання договору, діяв свідомо за зловмисною домовленістю зі своєю дружиною, а несплата коштів за квартиру була несприятливим наслідком для довірителя.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звернувшись із даним позовом до суду, ОСОБА_1, яка є спадкоємицею ОСОБА_4, зазначала, що ОСОБА_3, як представник ОСОБА_4 уклала оспорюваний договір усупереч частині третій статті 238 ЦК України. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час укладення договору були подружжям, унаслідок чого ОСОБА_3 фактично уклала правочин і в своїх інтересах - отримавши право власності на Ѕ частини квартири.
З огляду на частини першу та другу статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, у спосіб визнання правочину недійсним.
За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок щодо застосування статті 232 ЦК України та вказано, що "під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, -наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють".
Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).
За змістом статей 244, 245 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
При визнанні недійсним договору купівлі-продажу суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3, діючи на підставі довіреності, відчужила за договором купівлі-продажу квартиру, при цьому відсутні докази, що довіритель отримала грошові кошти від продажу своєї квартири. 31 липня 2019 року ОСОБА_4 склала на ім`я позивача заповіт. ОСОБА_3 як представник ОСОБА_4 за довіреністю від 14 вересня 2018 року, продаючи квартиру своєму чоловікові -відповідачу ОСОБА_2, набула право спільної власності на вказану квартиру, усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_4 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя.
Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів, які були оцінені судом апеляційної інстанції, свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_3, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_4, з іншою особою - її чоловіком ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу належної ОСОБА_4 квартири, оскільки про це свідчить те, що договір укладався між близькими родичами, а кошти за договором передані не були.
Наведене давало суду апеляційної інстанції підстави для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги щодо відсутності умислу представника на вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що встановлення факту недійсності договору купівлі-продажу вплине на розгляд справи № 760/1338/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення, від 20 січня 2021 року є безпідставними, оскільки постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 квітня 2020 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення відмовлено.
Згідно із приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.