Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 173/2015/16-ц
провадження № 61-925св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Кредитна спілка "Союз-Дніпро", ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року у складі судді Петрюк Т. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до кредитної спілки "Союз-Дніпро" (далі - КС "Союз-Дніпро"), ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.
Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2014 року між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 2699/14, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 28 116,00 грн, з кінцевим терміном повернення 16 листопада 2016 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору 17 листопада 2014 року між КС "Союз-Дніпро", ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 2659/14, за умовами якого поручителі прийняли на себе зобов`язання відповідати за виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_3 перед кредитором у повному обсязі.
На підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 173/535/16 стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь КС "Союз-Дніпро" заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 032,03 грн.
Разом із тим КС "Союз-Дніпро" не звернулося до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з відповідним позовом про стягнення заборгованості в межах шестимісячного строку виконання основного зобов`язання, що є підставою для визнання поруки припиненою у розумінні статті 559 ЦК України.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати припиненою поруку за договором поруки від 17 листопада 2014 року № 2659/14, укладеного між КС "Союз-Дніпро", ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до умов договору поруки сторони погодили строк його дії, до 16 листопада 2026 року, а тому порука не може вважатися припиненою до спливу зазначеного строку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
12 грудня 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не врахували, що строк звернення КС "Союз-Дніпро" до поручителів з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором сплинув 16 березня 2016 року, а КС "Союз-Дніпро" звернулась до суду з позовом до боржника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором лише у квітні 2016 року, тобто пропустила шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов`язання, який передбачений положеннями статті 559 ЦК України.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У березні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилалась на те, що КС "Союз-Дніпро" звернулась до суду з позовом до поручителів із пропуском строку, передбаченого положеннями статті 559 ЦК України, що є підставою для визнання поруки припиненою.
У березні 2018 року КС "Союз-Дніпро" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 листопада 2014 року між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 2699/14, на підставі якого ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у сумі 28 116,00 грн, з кінцевим терміном повернення 16 листопада 2016 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 17 листопада 2014 року між КС "Союз-Дніпро", ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 2659/14, за умовами якого позивачі прийняли на себе зобов`язання відповідати за виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_3 перед кредитором у повному обсязі.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 173/535/16-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року, позов КС "Союз-Дніпро" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КС "Союз-Дніпро" заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 032,03 грн та судові витрати.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договоріу поруки) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.
Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, установлено, що рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 173/535/16-ц, яке набрало законної сили, позов КС "Союз-Дніпро" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КС "Союз-Дніпро" заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 032,03 грн.
Поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були обізнані про розгляд цієї справи та ухвалене у ній судом рішення, мали об`єктивну можливість порушувати перед судом питання про припинення поруки.
Отже, відповідачі мали захищати свої інтереси під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу.
Звернення позивачів з окремим позовом про припинення поруки після предявлення КС "Союз-Дніпро" позову про стягнення з поручителів кредитної заборгованості суперечить принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19)).
Крім того, зі змісту рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2016 року у справі № 173/535/16-ц вбачається, що суд перевіряв доводи поручителів про припинення поруки за договором поруки від 17 листопада 2014 року № 2659/14.
Колегія суддів вважає, що в діях позивачів вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судове рішення, ухвалене в іншій справі № 173/535/16-ц, що є неприйнятним.
Враховуючи те, що рішення суду у справі про стягнення з поручителів кредитної заборгованості набрало законної сили, підстав для задоволення позовних вимог немає.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, однак помилилися щодо мотивів такої відмови.