ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 921/386/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Фурсова В. В. (адвокат),
відповідача-1 - Осіва П. В. (адвокат),
відповідача-2 - не з`явився
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Тернополі
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.04.2019 (суддя Стадник М. С.) і постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (судді: Кравчук Н. М. - головуючий, Кордюк Г. Т., Плотніцький Б. Д.) у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Тернополі
до 1. Приватного підприємства "Продекспорт"; 2. Приватного акціонерного товариства "Агро-продукт"
про стягнення солідарно з Приватного підприємства "Продекспорт" та Приватного акціонерного товариства "Агро-продукт" 44 657 843,66 грн за кредитною угодою від 13.07.2005 № 18105К15/2102.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У вересні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Тернополі (далі - Банк) звернулося з позовом про стягнення солідарно з Приватного підприємства "Продекспорт" (далі - ПП "Продекспорт") та Приватного акціонерного товариства "Агро-Продукт" (далі - ПрАТ "Агро-Продукт") 44 657 843,66 грн за період з 01.10.2015 по 31.08.2018 за кредитною угодою від 13.07.2005 № 18105К15/2102, з яких: 17 416 980,51 грн несплачені відсотки, 3 860 001,60 грн комісія за управління кредитом (0,3 %), 79 520,00 грн комісія за управління кредитом (щомісячна фіксована сума), 3 217 926,92 грн 3% річних за прострочення сплати основного боргу, 1 699 386,48 грн 3% річних за прострочення сплати процентів, 286 182,61 грн 3% річних за прострочення сплати комісії, 10 918 290,08 грн втрати від інфляції за прострочення сплати основного боргу, 5 693 646,82 грн втрати від інфляції за прострочення сплати процентів, 896 327,63 грн втрати від інфляції за прострочення сплати комісії, 480 131,09 грн пеня за прострочення сплати процентів, 107 240,65 грн пеня за прострочену комісію (0,3%), 2 209,27 грн пеня за прострочену комісію (фіксована сума).
2. На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання ПП "Продекспорт" умов кредитного договору від 13.07.2005 № 18105К15/2102 та ПрАТ "Агро-Продукт" умов договору поруки від 13.07.2005 № 18105P1 в частині погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісії за управління кредитом, комісії за внесення змін до умов кредитного договору, що було встановлено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2013 у справі № 921/730/13-г/3. Оскільки відповідачами зазначене судове рішення не виконане в повному обсязі, заборгованість за кредитним договором не погашена, тому за період з 01.10.2015 по 31.08.2018 позивачем нараховано відсотки за користування кредитом, комісія за управління кредитом та 3% річних, втрати від інфляції та пеня за прострочення сплати основного боргу, процентів та комісій.
Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.04.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Судові рішення мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у ПП "Продекспорт" заборгованості за кредитним договором від 13.07.2005 № 18105К15/2102, правомірність нарахування на основну суму боргу 3% річних та втрат від інфляції. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач не довів правомірність донарахування після закінчення строку дії кредитного договору процентів та комісій за управління кредитом, пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення їх сплати. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені до ПП "Продекспорт" та ПрАТ "Агро-Продукт", є безпідставними, не відповідають нормам законодавства з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі Банк просить рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 14.05.2019 у справі № 910/22858/17 щодо застосування статей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (щодо застосування приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України) та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Відповідачі подали відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просять касаційне провадження, яке відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Розгляд справи
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.04.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 у справі № 921/386/18 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 16.03.2021.
9. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2021, 30.03.2021 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 30.03.2021 і до 06.04.2021 відповідно.
10. 30.03.2021 від скаржника до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання про перевірку під час розгляду касаційної скарги Банку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, за змістом якого Банк наголошує, що його касаційна скарга містила доводи, які охоплюються пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Водночас колегія суддів відхиляє зазначене клопотання з огляду на таке.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2021 касаційну скаргу Банку було залишено без руху на підставі частин 2, 3 статті 292 ГПК України, зокрема з тих підстав, що касаційну скаргу оформлено з порушенням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
25.01.2021 від Банку на виконання вимог зазначеної ухвали, надійшла заява про усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що касаційну скаргу подано на підставі пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Враховуючи наведене, керуючись частиною 2 статті 118 ГПК України, зазначене клопотання Банку, яке за змістом є доповненням до касаційної скарги, суд залишає без розгляду як таке, що надане після закінчення строку на касаційне оскарження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11. 13.07.2005 між Банком та ПП "Продекспорт" (позичальник) укладено кредитний договір № 18105К15/2102, за умовами якого:
- Банк надає позичальнику кредит у сумі 5 300 000,00 доларів США з кінцевим строком погашення основного боргу 13.07.2010, а позичальник зобов`язується погасити основний борг за кредитом у строки, визначені графіком (пункт 3.1);
- позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту, які Банк нараховує щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі банківського року у валюті кредиту та підлягають сплаті кожного місяця (пункт 4.1);
- позичальник сплачує плату за управління кредитом, яка нараховується у гривнях за офіційним курсом НБУ на останній банківський день місяця, а у разі невиконання позичальником зобов`язання, визначеного підпунктом 3 пункту 2.1 угоди, такий розмір збільшується на 0,3 п.п. від суми фактичної заборгованості за кредитом (пункт 4.2);
- якщо сума, що вноситься на погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та інших плат недостатня для їх оплати, то платежі здійснюються у черговості, установленій пунктом 4.5.6 кредитного договору (пункт 3.5.2).
- за невиконання зобов`язань щодо сплати кредиту згідно з графіком погашення, сплати процентів, сплати платежів за управління кредитом, зміну умов договору, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і до дати повного погашення заборгованості (пункти 4.4.1- 4.4.3);
- у разі невиконання зобов`язань за договором, які викладені у розділі 7.2 кредитного договору, Банк повідомляє позичальнику, що непогашена частина кредиту, нараховані проценти за користування кредитом, інші платежі підлягають достроковому поверненню протягом 10-ти банківських днів з моменту одержання повідомлення (пункт 3.4);
- договір набуває чинності з дати його підписання та залишається чинним до дати повного виконання позичальником зобов`язань за договором (пункт 8.1).
12. У подальшому між сторонами було підписано ряд додаткових угод до кредитної угоди, якими, зокрема, від 03.08.2006 № 18105К15-5/2102, від 20.06.2007 № 18105К15-7/2102, від 23.06.2008 № 18105К15-11/2102, від 29.08.2008 № 18105К15-12/2102, від 16.12.2008 № 18105К15-13/2102 змінено валюту кредитування, розмір кредиту, процентну ставку, порядок нарахування та сплати процентів, строк погашення кредиту: валюта швейцарські франки, розмір кредиту 6 006 260,00 швейцарських франків, процентна ставка 8,75 % річних до 30.06.2007; 8,75 % річних з 01.07.2007 до 30.06.2008; 9 % річних з 01.07.2008 до 30.06.2009; 10 % річних з 01.08.2008 до 30.06.2009; 11 % річних з 16.12.2008 до 30.06.2009; кінцевий термін погашення кредиту 13.07.2012.
13. Додатковою угодою від 27.02.2009 № 18105К15-18/2102 змінено кінцевий термін погашення кредиту 13.07.2013.
14. Додатковою угодою від 19.01.2010 № 18105К15-24/2102 змінено валюту кредиту на долари США, швейцарські франки, а додатковою угодою від 11.02.2010 № 18105К15-25/2102 змінено валюту кредиту на долари США з лімітом кредитної лінії 4 626 914,29 доларів США.
15. Додатковою угодою від 28.09.2012 № 18105К15-34/2102 змінено кінцевий термін погашення кредиту 30.04.2013.
16. Додатковою угодою від 17.10.2013 № 18105К15-37/2102 змінено валюту кредиту на національну валюту України (гривню) та встановлено ліміт кредитної лінії: 36 761 919,47 грн, проценти за користування кредитом у розмірі: 0,1% річних на період з 01.09.2013 до 30.11.2013, 16% річних на період з 01.12.2013, при цьому нового терміну погашення кредиту не встановлено.
17. Виконання зобов`язань за кредитним договором від 13.07.2005 № 18105К15/2102 було забезпечено договором поруки № 18105Р-1, укладеним 13.07.2005 між Банком, ЗАТ "Агропродукт" (поручитель) та ПП "Продекспорт" (позичальник) (з врахуванням договорів про внесення змін від 13.01.2011 № 18105Р1-1 та від 17.10.2013 № 18105Р1-2 ), за умовами якого:
- поручитель зобов`язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов`язання, передбаченого кредитною угодою, яким є 36 761 919,47 грн з кінцевим терміном погашення до 30.04.2013 щодо відшкодування суми кредитів, процентів, штрафних санкцій, а також всіх витрат, пов`язаних з наданням та обслуговуванням кредитів (пункт 3.1);
- у випадку невиконання позичальником основного зобов`язання, кредитор має право вимагати виконання, в т. ч. дострокового, цього зобов`язання у поручителя та/або позичальника як у солідарних боржників (пункти 3.2, 4.1.2);
- договір набуває чинності з дати підписання сторонами та діє до повного виконання основного зобов`язання (пункти 7.1, 7.4).
18. 16.07.2013 у зв`язку із спливом терміну (строку) кредитування (30.04.2013) та у зв`язку з неповерненням позичальником та поручителем у встановлений договором термін (строк) суми кредиту, відсотків та інших платежів, Банк звернувся до господарського суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за 8-ма кредитними договорами: від 19.07.2006 № 6606К35, від 27.07.2006 № 6606К38, від 06.09.2006 № 6606К44, від 05.11.2007 №6607К23, від 01.06.2009 № 6609К5, від 01.07.2009 № 6609К9, від 13.07.2005 № 18105К15/2102 та від 13.07.2005 № 6605К48, договорами поруки від 13.07.2005 № 18105Р 1 та від 13.07.2005 № 6605Р8.
Зокрема, за кредитним договором від 13.07.2005 № 18105К15/2102, стягнення за яким є предметом цього спору, Банком було заявлено до суду позов про стягнення згідно з розрахунками до позовної заяви станом на 01.07.2013 та на 17.10.2013 з урахуванням додаткової угоди від 17.10.2013: тіла кредиту в сумі 36 761 919,47 грн, відсотків за кредитом в сумі 5 069 073,49 грн, суми несплаченої комісії за управління кредитом 512 961,51 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань 1 150 038,42 грн, комісії про зміну умов договору 600,00 грн.
19. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2013 у справі № 921/730/13-г/3, яке набрало законної сили 15.11.2013, позов Банку було задоволено та вирішено стягнути 197 504 593,91 грн:
- з ПП "Продекспорт" та ЗАТ "Агропродукт" солідарно на користь Банку заборгованість за кредитними угодами від 13.07.2005 № 18105К15/2102 і від 13.07.2005 № 6605К48, договорами поруки від 13.07.2005 № 18105Р 1 і від 13.07.2005 № 6605Р8 41 003 252,65 грн заборгованості за кредитом; 5 426 712,21 грн заборгованості за несплаченими відсотками; 574 509,51 грн заборгованості за несплаченими комісіями; 1 353 420,28 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, всього 48 357 894,65 грн;
- з ПП "Продекспорт" на користь Банку заборгованість за кредитними договорами від 19.07.2006 № 6606К35, від 27.07.2006 № 6606К38, від 06.09.2006 № 6606К44, від 05.11.2007 № 6607К23, від 01.06.2009 № 6609К5, від 01.07.2009 № 6609К9 124 807 829,86 грн заборгованості за кредитом; 16 288 803,93 грн заборгованості за несплаченими відсотками; 1 476 358,37 грн заборгованості за несплаченими комісіями; 6 573 707,10 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, всього 149 146 699,26 грн.
20. На виконання рішення суду від 15.11.2013 видано накази.
21. Ухвалою суду від 28.11.2013 виконання рішення суду від 31.10.2013 у справі № 921/730/13-г/3 розстрочено згідно з графіком погашення у загальній сумі 197504 593,91 грн невиконаного рішення станом на 28.11.2013: 25.12.2013 1 500 000,00 грн; 25.01.2014 1 500 000,00 грн; 25.02.2014 1 500 000,00 грн; 25.03.2014 1 500 000,00 грн; 25.04.2014 1 500 000,00 грн; 25.05.2014 1 500 000,00 грн; 25.06.2014 1 500 000,00 грн; 25.07.2014 1 500 000,00 грн; 25.08.2014 1 500 000,00 грн; 25.09.2014 1 500 000,00 грн; 25.10.2014 1 500 000,00 грн і 25.11.2014 181 004 593,90 грн.
22. Ухвалою суду від 26.01.2015, виконання рішення від 31.10.2013 у справі № 921/730/13-г/3 розстрочено шляхом сплати залишку несплаченої заборгованості в сумі 181 004 593,91 грн згідно з графіком: січень 2015 року 5 100 000 грн; лютий 2015 року 1 700 000 грн; березень 2015 року 1 700 000 грн; квітень 2015 року 1 700 000 грн; травень 2015 року 1 700 000 грн; червень 2015 року 1 700 000 грн; липень 2015 року 1 700 000 грн; серпень 2015 року 1 700 000 грн; вересень 2015 року 1 700 000 грн; до 25.10.2015 (включно) 162 304 593,91 грн.
23. Ухвалою суду від 04.11.2016 визнано наказ від 15.11.2013 у справі № 921/730/13-г/3 (про солідарне стягнення заборгованості із ПП "Продекспорт" (позичальник) та ЗАТ "Агропродукт" (поручитель)) таким, що не підлягає виконанню, та видано накази на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.10.2013 у справі № 921/730/13-г/3 щодо кожного боржника окремо із зазначенням застереження про солідарне стягнення.
24. Проте, як стверджує позивач, зазначене рішення суду виконано не було, в зв`язку з чим Банк звернувся до суду із заявою про стягнення донарахованих відсотків, комісії за управління кредитом та комісії за внесення змін до договору за період з 17.10.2013 по 30.09.2015 на загальну суму 7 354 007,86 грн.
25. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.10.2018 у справі № 921/1017/15-г/7, яке набрало законної сили, у задоволені позовних вимог Банку відмовлено.
Позиція Верховного Суду
26. Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
28. Банк у касаційній скарзі посилався на те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 щодо застосування статей 526, 530, 625 ЦК України у подібних правовідносинах.
При цьому у справах:
- № 910/1238/17 суди, враховуючи характер спірних правовідносин сторін, що обумовлений припиненням дії укладеного сторонами договору про міжбанківський депозит, приписи статті 1214 ЦК України, які передбачають нарахування плати за користування безпідставно одержаними, збереженими грішми та відсутність у статі 536 ЦК України розміру належних до сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, дійшли висновку про можливість застосування у цих правовідносинах за аналогією закону положень статті 1048 ЦК України для визначення розміру належних до стягнення процентів, вказавши, що у цьому випадку подібність спірних правовідносин полягає в користуванні чужими коштами та задоволення позовних вимог, оскільки обставини справи щодо наявної заборгованості відповідача та моменту її виникнення, безпідставного утримання коштів відповідачем з 02.05.2016 встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2016 у справі № 910/15208/16. Водночас Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, зазначила, що правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні. Помилкове застосування до спірних правовідносин положень глави 83 ЦК України не вплинуло на обґрунтований, в цілому, висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з банку процентів за користування грошовими коштами за період, що минув після припинення дії договору до дати надходження коштів на рахунок позивача. Тому відповідно до предмета та підстав поданого позову про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, враховуючи встановлені судами обставини справи щодо моменту виникнення та обсягу грошового зобов`язання відповідача, періоду прострочення, є підстави для задоволення позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України;
- № 5017/1987/2012 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 2 221 994,16 грн процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних за період з 15.02.2011 по 05.06.2012 та направляючи у цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції, врахував позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, та зазначив, що відповідно до пункту 3.5 кредитного договору, на якому, власне, ґрунтуються зазначені позовні вимоги Банку, у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 36% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору. Тобто встановлено домовленість сторін щодо сплати процентів поза межами дії договору, у той час як у справі, яка розглядається (№ 921/386/18), судами встановлено, що порядок та строки повернення суми кредиту поза межами терміну кредитування сторонами не встановлювався;
- № 390/34/17 предметом позову взагалі є вимоги фізичної особи до товариства про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння.
29. Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
30. Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.
31. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.
32. Також є безпідставними посилання скаржника як на аргументи скарги щодо права нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту на постанову Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 14.05.2019 у справі № 910/22858/17, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, формуючи висновки щодо застосування абзацу 2 частини першої статті 1048 та частини 2 статті 1050 ЦК України, відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, який також був викладений і в інших постановах Верховного Суду, зокрема, в постановах від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 14.05.2019 у справі № 910/22858/17.
Саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду має враховуватися судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17.
33. Щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 444/9519/12 та № 310/11534/13-ц щодо застосування положень абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, то Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від такого висновку, оскільки положення абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Таку правову позицію було неодноразово підтримано Великою Палатою Верховного Суду, а аргументи скаржника про необхідність відступлення від неї колегія суддів визнає не переконливими.
34. Водночас відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
35. Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 23.03.2021 у справі № 913/71/20 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що "право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".
Зважаючи на предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що переглядається Верховним Судом, та у справі № 913/71/20, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.
36. З огляду на те, що постанову Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 913/71/20 офіційно оприлюднено 30.03.2021, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (14.12.2020) з урахуванням заяви про усунення недоліків (22.01.2021), касаційна інстанція вбачає правові підстави для застосування положень частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норм права, а саме частини 2 статті 625 ЦК України.
37. Як встановлено господарськими судами, підставою позову у цій справі є невиконання відповідачами судового рішення у повному обсязі щодо стягнення заборгованість за кредитним договором, а тому за період з 01.10.2015 по 31.08.2018 позивачем, зокрема, нараховано 3% річних за прострочення сплати основного боргу, процентів, комісії, а також втрати від інфляції за прострочення сплати основного боргу, процентів, комісії.
38. Оскаржувані судові рішення обґрунтовано тим, що, заявляючи в цій частині вимоги, позивач має довести суму заборгованості, яка стягнута за рішенням суду, але не повернута позивачеві станом на дату звернення до суду, на яку позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати. Посилаючись на неможливість встановлення із наданих позивачем матеріалів виконавчого провадження того, в якій частині виконано рішення суду та яка сума заборгованості є базою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог у цій частині і відмовили у позові.
39. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів на підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З огляду на вимоги статті 86, частини 5 статті 236, стаття 237 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
40. Однак, по суті, усунувшись від виконання зазначених обов`язків, суди попередніх інстанцій викладеного не врахували та не встановили за результатами оцінки належних, допустимих та достовірних доказів обставини справи щодо розміру заборгованості, не сплаченої відповідачами, що зумовлює нарахування 3% річних і втрат від інфляції за прострочення сплати присуджених до стягнення відповідно до рішення від 31.10.2013 у справі №921/730/13-г/3 основного боргу, процентів, комісії за період з 01.10.2015 по 31.08.2018.
41. Так, визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку - здійснений кредитором розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.
42. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке, у свою чергу, повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних, допустимих і достовірних доказів у конкретній справі.
43. З огляду на викладене висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення 3% річних і втрат від інфляції за прострочення сплати присуджених до стягнення відповідно до рішення від 31.10.2013 у справі №921/730/13-г/3 основного боргу, процентів, комісії за період з 01.10.2015 по 31.08.2018 є передчасними.
44. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. З огляду на викладене Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідачів та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.
46. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити розрахунок заборгованості відповідачів перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають частково скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
47. Під час нового розгляду справи суду необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.