ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/11021/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників сторін:
позивача - Павліченко Л. М. (адвокат),
відповідача - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 (судді: Зубець Л. П. - головуючий, Алданова С.О., Мартюк А.І.)
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"
до Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання договору укладеним,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - ПАТ "Сумигаз", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", Відповідач) про визнання договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (далі - ЄГТСУ) укладеним на умовах, наведених у прохальній частині позовної заяви.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач є власником складових ЄГТСУ та, відповідно до положень частин четвертої, п`ятої статті 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (надалі - НКРЕ) від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)".
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі №910/11021/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Зазначене судове рішення мотивоване тим, що спірний договір не базується на державному замовленні та не є обов`язковим для укладання в силу прямої норми закону. Підстави для зобов`язання Відповідача укласти з Позивачем такий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України відсутні.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі №910/11021/15, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано укладеним з 12.05.2013 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України у редакції, наведеній в резолютивній частині постанови.
2.4. Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд виходив з того, що в контексті спірних правовідносин у заявлений Позивачем період Відповідач був і залишається власником складових ЄГТСУ та згідно з положеннями статті 648 Цивільного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України, частин четвертої та п`ятої статті 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228. При цьому запропонована Позивачем редакція договору відповідає встановленим умовам Типового договору, а тому зазначений договір підлягає визнанню укладеним в судовому порядку.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
3.2. У якості підстави подання зазначеної скарги заявник посилається на неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 179 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газорозподільних систем, викладених в постановах Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 917/535/17, від 21.03.2018 у справі №914/813/17.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Сумигаз" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову залишити без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" є суб`єктом господарювання, основними видами діяльності якого є постачання та розподіл природного газу за регульованим тарифом, що проводяться згідно зі статутом товариства та нормами чинного законодавства на підставі виданих ліцензій:
- Ліцензії серії АЕ № 295554 від 27.03.2015 на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ;
- Ліцензії серії АЕ № 295555 від 27.03.2015 на постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
4.2. Відповідно до п. 2.2. статуту ПАТ "Сумигаз" як спеціалізоване підприємство газового господарства на підставі Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997 №254, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.05.1998 за № 318/2758, здійснює технічне обслуговування і експлуатацію газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу, виконання ремонтів газопроводів, газових приладів і пристроїв, локалізацію і ліквідацію аварійних ситуацій.
4.3. На замовлення та за кошти Відповідача було збудовано підвідний газопровід до Свято-Троїцького монастиря Охтирського району Сумської області, який входить до складу ЄГТСУ.
4.4. Листом від 11.12.2013 № 30/1772 Позивач звернувся до Відповідача, в якому зазначив, що станом на 01.11.2013 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відсутні дозволені законом договірні відносини, які врегульовують використання газорозподільних мереж, власником яких є Відповідач, у зв`язку з чим просив останнього підписати договір на експлуатацію складових ЄГТСУ та один примірник повернути Позивачу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку № 8712 від 11.12.2013.
Указаний лист Відповідач залишив без відповіді.
4.5. Листом від 29.05.2014 № 04/315 Позивач повторно звернувся до Відповідача з проханням підписати договір на експлуатацію складових ЄГТСУ та один примірник договору повернути Позивачу.
4.6. У відповідь на вказаний лист Відповідач повідомив, що компанія не має підстав приводити договірні відносини згідно з постановою НКРЕ від 07.03.2013 № 226, № 227, № 228.
4.7. Листами від 25.06.2014 № 04/867, від 30.09.2014 № 30/519 та 18.02.2015 №30/242 Позивач повідомляв, що з 01.01.2013 вступив в дію Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу", згідно з яким експлуатація газорозподільних мереж, що є складовими Єдиної газотранспортної системи України, здійснюються виключно газорозподільними підприємствами, а тому просив Відповідача оформити направлений раніше договір експлуатації складових ЄГТСУ та додаткові угоди до договорів оренди, підписати, скріпити печатками та по одному примірнику кожного договору, додаткової угоди повернути на адресу Позивача.
4.8. Неправомірна, на думку Позивача, відмова Відповідача від укладення договору про експлуатацію складових ЄГТСУ (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) і стала підставою для звернення з цим позовом до суду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника сторони, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування саме судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.4. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України", які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
5.5. Зі змісту пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.6. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.7. У постанові від 09.07.2019 в справі № 917/535/17, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, Верховного Суду при вирішенні спору про визнання укладеним договору на експлуатацію складових газорозподільної системи (аналогічні позовні вимоги) погодився з висновками судів про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що поданий позивачем проєкт договору не містить всіх необхідних істотних умов для даного договору і сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору та не надали документів, необхідних для укладення даного договору. При цьому Верховний Суд зазначив, що при вирішенні такої категорії спорів (визнання укладеним договір) у своїх рішеннях господарські суди повинні зазначати, зокрема, істотні умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проєкт договору, який має містити відповідні істотні умови для даного виду договору.
5.8. У справі № 910/11021/15, яка розглядається, суд апеляційної інстанції задовольнив позов про укладення договору на експлуатацію складових ЄГТСУ за відсутності узгодження всіх істотних умов договору, а тому підтвердилась підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 01.12.2020, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.9. Так, відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
5.10. Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (частина перша). День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (частина друга).
5.11. Зі змісту зазначеної статті убачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування.
5.12. Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 648 Цивільного кодексу України.
5.13. Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
5.14. Частинами першою - третьою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (частина перша). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга). При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина третя).
5.15. Тобто, строк дії договору є істотною умовою господарського договору.
5.16. Згідно з частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
5.17. З матеріалів справи убачається, що Відповідач протягом розгляду справи у суді апеляційної інстанції неодноразово наголошував на тому, що сторонами не погоджені істотні умови договору (зокрема, у запереченнях на апеляційну скаргу), що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, в результаті чого не навів в оскаржуваній постанові обґрунтувань щодо відхилення таких доводів Відповідача.
5.18. Приймаючи своє судове рішення 01.12.2020 про задоволення позову та визнаючи спірний договір укладеним в редакції Позивача, апеляційний суд наведеного не врахував, не дослідив зміст проєкту цього спірного договору (в якому було визначено строк дії договору з 12.05.2013 до 31.12.2019), та не встановив, чи дійшли сторони згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема, щодо строку дії з огляду на те, що у разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вимоги статті 187 Господарського кодексу України днем укладення договору буде вважатись день набрання чинності відповідним рішенням суду, а договірне зобов`язання між сторонами виникне саме на підставі судового рішення.
5.19. Разом з тим строк дії укладеного в судовому порядку договору на час розгляду справи апеляційним судом вже закінчився, що позбавить сторони можливості виконати умови договору належним чином.
5.20. Крім того, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, при зверненні з позовом у квітні 2015 року ПАТ "Сумигаз" позовні вимоги обґрунтувало, зокрема, положеннями статті 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та постановою НКРЕ № 228, якою затверджено Типовий договір на експлуатацію складових ЄГТСУ.
5.21. Разом з тим, Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" втратив чинність з 01.10.2015 згідно з Законом України "Про ринок природного газу", а постанова НКРЕ № 228 - з 27.11.2015 згідно з постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем", прийнятою на виконання Закону України "Про ринок природного газу".
5.22. За змістом статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов`язаних між собою об`єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам.
5.23. Стаття 37 Закону України "Про ринок природного газу" визначає, що оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.
5.24. Права та обов`язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу (частина перша статті 38 Закону України "Про ринок природного газу").
5.25. У свою чергу Кодекс газорозподільних систем визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу (п. 2 гл. 1 р. І).
5.26. У п. 1, 2 гл. 1 р. ІІІ Кодексу газорозподільних систем визначено, що експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ. Власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ (газорозподільної системи), та Оператор ГРМ (газорозподільної системи), до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ (газорозподільної системи), або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (газорозподільної системи) (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
5.27. У додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем визначено примірник договору на експлуатацію складових газорозподільних систем, який хоча і не є типовим, але містить істотні умови, необхідні для даного договору.
5.28. Дійшовши висновку, що запропонована Позивачем редакція спірного договору не суперечить вимогам закону, а його умови відповідають умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ № 228 (яка була чинною на момент звернення з відповідним позовом), апеляційний суд не врахував наведені вище зміни у законодавстві, внаслідок чого не дослідив істотні умови спірного проєкту договору Позивача на предмет їх відповідності істотним умовам примірного договору на експлуатацію складових газорозподільних систем, наведеного у додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем.
5.29. Отже, доводи скаржника про те, що господарський суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газорозподільних систем, знайшли своє підтвердження.
5.30. З огляду на викладене при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вищевикладене, надати оцінку змісту договору на експлуатацію складових ЄГТСУ у редакції, запропонованій Позивачем, дослідити істотні умови спірного договору на предмет їх відповідності чинному законодавству і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
5.31. Також при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 14.03.2018 у справі №35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, від 11.11.2020 у справі № 5/77.
5.32. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.33. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваної постанови, вона зазначеним критеріям не відповідає, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.