Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 610/569/19
провадження № 51-5231км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю: секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
захисника Борбунюка О.О. (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Борбунюка О.О. на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 26 лютого 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220190000029, щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1,
засудженого за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 25 серпня 2020 року залишив вирок суду першої інстанції без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 04 січня 2019 року близько 07:00, перебуваючи за місцем мешкання ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли раптово, під час сварки умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень завдав ОСОБА_3 з розмаху кулаками чотирьох ударів у ділянку правого та лівого ока, семи ударів у ділянку ребер зліва, близько чотирьох ударів у ділянку ребер справа, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження, що як кожне окремо, так і в сукупності за критерієм небезпеки для життя належать до категорії тяжких, від яких він помер.
Причиною фізіологічної смерті ОСОБА_3, яка сталася на місці події близько 11:00 цього ж дня, є гостра легенево-серцева недостатність у вигляді лівостороннього пневмотораксу в результаті закритої тупої травми грудної клітки.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Борбунюк О.Ю. ставить вимогу про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та вважає, що кримінальне провадження необхідно закрити у зв`язку з тим, що не встановлено доказів для доведення винуватості засудженого у вчиненні злочину й вичерпані можливості їх отримати. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтував свій висновок щодо винуватості засудженого недопустимими доказами, а апеляційний суд не звернув на це уваги та безпідставно залишив без змін незаконний вирок. Вказує, що суд усупереч вимогам ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) поклав в основу вироку визнавальні показання ОСОБА_1, які він давав під час слідчого експерименту, та не спростував його версії в судовому засіданні про непричетність до інкримінованого злочину. Крім того, посилається на недопустимість даних, що містяться у протоколі слідчого експерименту, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не надав таких пояснень, які б уточнювали механізм спричинення потерпілому тілесних ушкоджень; у протоколіогляду місця події, оскільки фактично був проведений обшук житла свідка ОСОБА_4 без участі власника та за відсутності передбаченого законом дозволу; у протоколі особистого огляду ОСОБА_1 та відібрання в нього біологічних зразків за відсутності захисника, участь якого була обов`язковою у зв`язку з попередньою кваліфікацією злочину за ч. 1 ст. 115 КК; у показаннях свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки вони не були відкриті стороні захисту. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно повторно не дослідив доказів, у тому числі висновків експертиз, які сторона захисту просила визнати недопустимими доказами, оскільки вони отримані за результатами дослідження речових доказів, здобутих із порушенням КПК. Звертає увагу, що свідки, які знаходилися поряд із засудженим і потерпілим у момент події, не вказали на ОСОБА_1 як на особу, яка вчинила злочин. Крім того, захисник вважає, що при призначенні засудженому покарання суд не врахував його стану здоров`я та пом`якшуючих покарання обставин, внаслідок чого обрав несправедливе через суворість покарання.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор вважала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Мотиви Суду
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Доводи в касаційній скарзі захисника Борбунюка О.О. про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 є неспроможними на таких підставах.
Висновки суду про доведеність винуватості засудженого в заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_3, за обставин, установлених судом, ґрунтуються на доказах, яким суд надав належну оцінку, та підтверджуються, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_7, який пояснив, що ОСОБА_3 сварився із ОСОБА_1 та через якийсь час вони заспокоїлись, згодом його розбудив ОСОБА_8 з проханням подивитися, чи живий ОСОБА_3, останній в цей час лежав на животі на підлозі, під ним була кров, а пульс був відсутній, тому він викликав швидку та поліцію; показаннями свідка ОСОБА_2 про те, що разом з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вживали спиртне, коли його розбудив ОСОБА_8, то побачив ОСОБА_3, який лежав на животі на підлозі між кухнею та залою, під головою у нього була кров, і він вже був неживим; показаннями свідка ОСОБА_8, який показав, що випивали компанією з ОСОБА_7, ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ще з 31 грудня 2018 року, вранці 4 січня 2019 року він встав покурити та побачив на підлозі ОСОБА_3, під яким була кров, зрозумівши, що той вже неживий, розбудив ОСОБА_2 та ОСОБА_7, які спали в кімнаті, і останній викликав поліцію; показаннями свідка ОСОБА_6, який пояснив про обставини, за яких він та ОСОБА_9 брали участь як поняті під час проведення в кабінеті слідчого Балаклійського ВП огляду речей ОСОБА_1 - джинсових штанів та кросівок, на яких були плями бурого кольору; показаннями свідка ОСОБА_5, який пояснив, що як слідчий брав участь у затриманні ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні вбивства, оскільки спочатку відомості до ЄРДР були внесені з кваліфікацією його дій за ч. 1 ст. 115 КК, згодом кваліфікацію було змінено на ч. 2 ст. 121 КК, крім того, пояснив, що при затриманні ОСОБА_1 було виявлено, що на його речах містяться сліди бурого кольору, тому речі необхідно було вилучити, на що він письмово надав свою добровільну згоду. Також винуватість засудженого підтверджується даними, що містяться в протоколі огляду місця події, проведеного в будинку за місцем проживання ОСОБА_2, під час якого виявлено труп ОСОБА_3, верхня частина одягу, в який він був одягнутий, забруднена рідиною бурого кольору, на голові виявлені рани, синці, наявні переломи ребер зліва, на підлозі: біля голови - пляма речовини бурого кольору, неподалік від трупа - нашарування речовини бурого кольору із частковим перенесенням на килим; даними, що містяться у протоколі огляду місця події, під час якого на руках ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження, оглянуті речі, в яких він був одягнутий, та вилучені джинсові штани й кросівки зі слідами речовини бурого кольору, які визнані речовими доказами; даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 05 січня 2019 року, в ході якого останній у присутності захисника показав про обставини, за яких він, зокрема, завдав ОСОБА_3 ударів, та показував, як саме це робив, пояснював, що не хотів вбивати потерпілого, просто не розрахував кількості та сили завданих ударів; висновком судово-медичної експертизи № 12-17/06-БЛ/19 від 20 лютого 2019 року про характер та локалізацію тілесних ушкоджень виявлених на трупі ОСОБА_3, причину його смерті; висновками судово-цитологічних експертиз речових доказів № 15/№24-С/2019 від 19 лютого 2019 року та № 15/№21-С/19 від 18 лютого 2019 року, згідно з якими походження слідів крові, виявленої у змивах у будинку та на фрагментах ковдри, вилучених під час огляду місця події, не виключається від потерпілого ОСОБА_3 ; висновком судово-цитологічної експертизи речових доказів № 15/№22-С/19 від 18 лютого 2019 року, згідно з яким походження слідів крові у піднігтьовому вмісті з пальців лівої руки ОСОБА_1 не виключається від потерпілого ОСОБА_3 ; висновком судово-імунологічних експертиз речових доказів № 14/№25-С/19 та № 14/№26-С/19 від 22 січня 2019 року про те, що походження крові, виявленої на джинсових брюках та кросівках ОСОБА_1, не виключається від ОСОБА_3 ; висновком судово-медичної експертизи № 12-14/08-БЛ/19 від 08 лютого 2019 року про те, що в ОСОБА_1 виявлені тілесні ушкодження на пальцях правої кисті, які утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів, садна - за механізмом тертя ковзання та могли бути отримані в строк не пізніше 04 січня 2019 року; висновком комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 28 січня 2019 року про те, що ОСОБА_1 на час проведення експертизи страждав на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними і на час події правопорушення виявляв ознаки зазначеного хронічного психічного захворювання та перебував у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, за своїм психічним станом не потребує застосування примусових заходів медичного характеру; іншими доказами.
Що стосується доводів захисника про те, що суд безпідставно визнав допустимим доказом протокол слідчого експерименту, оскільки під час судового розгляду ОСОБА_1 відмовився від своїх показань, наданих на слідчому експерименті, та заперечив свою причетність до злочину, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Метою слідчого експерименту згідно з ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Проведення цього заходу за участю підозрюваного, на відміну від його допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети слідчого експерименту.
Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, фіксуються у процесуальному документі - протоколі цієї слідчої дії та в подальшому досліджуються та оцінюються судом.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК протоколи слідчих експериментів належать до документів та в розумінні ст. 84 КПК є самостійним джерелом доказів, під час якого слідчий, прокурор не допитує особу, а лише перевіряє або уточнює певні відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. У свою чергу показання особи є також самостійним джерелом доказів, порядок отримання яких встановлено ч. 1 ст. 95 КПК.
Отже, зафіксовані в протоколі результати слідчого експерименту не є тотожними наданим слідчому, прокурору показанням, про які йдеться у частинах 1 та 4 ст. 95 КПК.
Таку позицію Суду викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19)[1].
Згідно з висновком правозастосування норми права, що міститься у цьому рішенні, приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.
Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.
Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.
З матеріалів кримінального провадження видно, що органом досудового розслідування був дотриманий процесуальний порядок проведення слідчого експерименту та забезпечено дотримання процесуальних гарантій, що виключають обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від ОСОБА_1 . Так, останньому були роз`яснені його процесуальні права, він давав свої пояснення без будь-якого тиску, за вільним волевиявленням та у присутності захисника, маючи можливість отримати правову допомогу та усвідомлюючи право мовчати і не свідчити проти себе, за участю понятих та за умов застосування відеозапису як складової судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження. За результатом проведення слідчого експерименту був складений відповідний протокол, у якому відображено зміст події, його підписано всіма учасниками, які не мали жодних зауважень. Зміст протоколу відповідає вимогам ч. 6 ст. 240 КПК.
Відеозапис слідчого експерименту був відтворений у судовому засіданні, протокол досліджено судом.
Слід зазначити, що відповідно до підсумків, викладених у висновку експерта № 12-17/54-БЛ/19 від 20 лютого 2019 року, зроблених судово-медичним експертом, який брав участь під час проведення слідчого експерименту, тілесні ушкодження, виявлені в ОСОБА_3, а саме: синці в навколоочній ділянці ліворуч, на переніссі та на правій гомілці; закрита травма грудної клітки у вигляді прямих переломів 3, 4, 5, 6 лівих ребер по ключичній лінії, 6, 7, 8 лівих ребер по підпахвовій лінії, 6, 7 ребра справа по ключичній лінії без зміщення з пошкодженням пристінкової плеври, а також 2 розриви лівої легені - могли утворитися за обставин, вказаних у протоколі слідчого експерименту від 05 січня 2019 року, проведеного за участю ОСОБА_1 .
Що стосується доводів у касаційній скарзі про недопустимість даних, що містяться у протоколі огляду місця події, проведеного за місцем проживання ОСОБА_4, то вони є неспроможними, оскільки, як видно з матеріалів кримінального провадження, огляд у будинку був проведений за заявою самого ОСОБА_4, в якій він власноручно зазначив про свою добровільну згоду на огляд його домоволодіння працівниками поліції.
Згідно зі ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Тобто, крім можливості проникнення до житла особи на підставі судового рішення, закон передбачає можливість проникнути до житла також і в разі її добровільної згоди. У цьому кримінальному провадженні така згода була отримана і вона була добровільною.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 159/451/16-к (провадження № 51-1173км18)[2], Суд визнає, що встановлення наявності й добровільності згоди особи на проведення в її житлі або іншому володінні огляду є важливим для визначення допустимості доказів, отриманих у результаті такого огляду, оскільки за такої згоди немає потреби звертатися до слідчого судді в порядку ч. 3 ст. 233 КПК. Тому сторона, яка надає такі докази, має переконати суд у наявності такої згоди та її добровільності.
Оскільки закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди на проникнення до житла або іншого володіння особи, то наявність чи відсутність згоди, а також її добровільність чи вимушеність мають бути встановлені виходячи з сукупності обставин, за яких відбувалося проникнення до житла чи іншого володіння особи, і ці обставини можуть доводитись або спростовуватися сторонами за допомогою будь-яких засобів доказування.
З матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 видно, що працівники правоохоронних органів прибули на місце події саме через їх виклик за адресою проживання ОСОБА_4 у зв`язку з виявленням там трупа ОСОБА_3 . Проведення огляду місця події у невідкладних випадках до внесення відомостей до ЄРДР не суперечить вимогам ч. 3 ст. 214 КПК.
Згідно з ч. 3 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу.
За змістом ч. 7 ст. 223 КПК обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
Ураховуючи, що під час огляду ОСОБА_1, проведеного в кабінеті слідчого, ці вимоги були дотримані, то суд обґрунтовано визнав допустимими доказами дані, що містяться у протоколі особистого огляду ОСОБА_1 . Зокрема, матеріалами кримінального провадження підтверджується, що огляд засудженого, під час якого вилучено його речі, проведено за його добровільної згоди, що підтверджується власноручною розпискою ОСОБА_1, та за участю понятих. Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він разом з ОСОБА_9 брали участь як поняті під час огляду ОСОБА_1, та підтвердив відповідність обставин слідчої (розшукової) дії зазначеним у протоколі обставинам. Судом були вжиті й заходи щодо допиту в суді свідка ОСОБА_9, однак це виявилося неможливим у зв`язку з його тривалим відрядженням.
Що стосується посилань у касаційній скарзі на незаконність відібрання в ОСОБА_1 біологічних зразків, оскільки його здійснено за відсутності захисника, участь якого, на переконання сторони захисту, була обов`язковою у зв`язку з попередньою кваліфікацією злочину за ч. 1 ст. 115 КК, то слід взяти до уваги, що зміст інформації, яку містять біологічні зразки, не залежить від волі особи, в якої вони відбираються. Оскільки присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті цієї інформації, то висновок суду про допустимість висновків судово-медичних експертиз, які стосуються дослідження біологічних зразків засудженого, є обґрунтованим.
Суд уже висловлював позицію щодо відсутності підстав вбачати порушення права особи на захист під час відібрання зразків у разі його проведення без участі захисника та можливості визнання отриманих даних допустимими доказами, про що, зокрема, йдеться в постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 423/1766/16 (провадження № 51-1105км19)[3].
Частинами 1-10 ст. 290 КПК визначено порядок відкриття матеріалів іншій стороні на стадії закінчення досудового розслідування. Частина ж 11 цієї статті зобов`язує сторони кримінального провадження здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
Статтею 22 КПК передбачено змагальність сторін та надано їм свободу в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У ст. 26 КПК розкрито принцип диспозитивності, який передбачає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесено на їх розгляд сторонами та віднесено до їх повноважень цим Кодексом.
З урахуванням зазначених положень доводи про недопустимість показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 через те, що вони не були відкриті стороні захисту на стадії закінчення досудового розслідування, є необґрунтованими. Зазначені свідки давали свої показання безпосередньо суду всудовому засіданні, при цьому сторони не були позбавлені можливості ставити їм свої питання, подавати зауваження та заперечення.
Ретельно дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 .
Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК.
Доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки повторно не дослідив доказів, на недопустимості яких наполягала сторона захисту, є неспроможними. Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Оскільки відповідних обставин не було встановлено судом апеляційної інстанції, то й підстав для повторного дослідження окремих доказів у суду не було.
При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином перевірив доводи, які були викладені в апеляційній скарзі захисника Олійника О.О., та прийняв рішення з наведенням докладних підстав в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність або істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні допущено не було.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то суд касаційної інстанції визнає їх необґрунтованими.
Призначаючи засудженому покарання, суд врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що відноситься до категорії тяжких, особу винного, який негативно характеризується за місцем проживання, не працює, вперше притягується до кримінальної відповідальності. Суд узяв до уваги обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_1 . Призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, воно є необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів. З урахуванням того, що призначене покарання є близьким до мінімального, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 121 КК, підстав вважати, що покарання є явно несправедливим через суворість, немає.
За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд