Постанова
Іменем України
23 березня 2021 року
м. Київ
справа № 144/1182/15-к
провадження № 51-2161км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Шевченко Т.В., Яновської О.Г.,
за участю: секретаря судового засідання
Червінської М.П.,
засудженого
ОСОБА_1,
захисника
Безрученка Д.П.,
прокурора
Матюшевої О.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого і захисника Безрученка Д.П. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 5 червня 2018 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Григорівка Бахмацького району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Оскаржені судові рішення
1. Вінницький міський суд Вінницької області вироком від 5 червня 2018 року визнав ОСОБА_1 винуватим в умисному вбивстві, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, і засудив за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
2. Суд визнав доведеним, що 21 травня 2015 року в період часу з 12:40 по 13:10 засуджений, перебуваючи в будинку ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 під час конфлікту завдав їй не менш ніж 26 ударів ножем у груди, спину та кінцівки, заподіявши тілесних ушкоджень, від яких вона померла на місці події.
3. Вінницький апеляційний суд ухвалою від 29 січня 2019 року залишив вирок без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
5. Він стверджує, що на обґрунтування винуватості засудженого суд поклав недопустимі докази, а саме:
- показання засудженого та свідка, надані під час досудового розслідування при проведенні слідчих експериментів (частина 1 статті 23 та частина 4 статті 95 КПК);
- результати огляду домоволодінь, проведених без ухвали слідчого судді і без добровільної згоди володільця (статті 233 та 237 КПК);
- біологічні зразки, отримані без складання протоколу про відібрання зразків та без постанови прокурора (статті 241 та 245 КПК);
- акт про застосування службового собаки (недопустиме джерело доказів).
6. Захист вважає недопустимими також висновки експертів, які ґрунтуються на згаданих вище доказах.
7. Крім того, захисник стверджує, що суд першої інстанції неправильно виклав у вироку показання свідків, які ті давали під час судового розгляду, і ґрунтував свої висновки на цих показаннях.
8. Також захисник зазначає, що суд не звернув належну увагу на те, що сторона обвинувачення не надала суду знаряддя злочину і не довела мотиву вчинення злочину, а також не розслідувала важливої обставини, на яку вказує встановлений факт статевого акту потерпілою перед смертю з невідомою особою, можливо, причетною до вбивства.
9. Захисник вказує, що попри клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів з посиланням, у тому числі, на неправильний виклад судом показів свідків, апеляційний суд необґрунтовано відмов у задоволенні цього клопотання.
10. Також апеляційний суд, відхиляючи доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, неправильно витлумачив і застосував положення кримінального процесуального закону.
11. Засуджений у своїй скарзі стверджує, що протокол слідчого експерименту є недопустимим доказом, оскільки показання під час цієї слідчої дії він давав під примусом та погрозами працівників поліції. Скаржиться на те, що не було проведено ефективного розслідування вказаних ним фактів нелюдського поводження та катувань з боку працівників поліції. Вважає, що його винуватості не доведено поза розумним сумнівом, а кримінальне провадження проти нього сфабриковано, судове слідство та розгляд проведено з обвинувальним ухилом. Також він скаржиться на порушення права на захист, права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та допит свідків захисту. На цих підставах засуджений просить скасувати оскаржені вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження через відсутність доказів, що підтверджують його винуватість.
Позиції учасників касаційного розгляду
12. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
13. У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали доводи касаційних скарг та просили їх задовольнити.
14. Прокурор вважала, що в задоволенні касаційних скарг сторони захисту належить відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Оцінка Суду
15. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні касаційних скарг належить відмовити.
Щодо повторного дослідження доказів апеляційним судом
16. Сторона захисту вважає, що апеляційний суд мав повторно дослідити докази, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, оскільки в апеляційний скарзі ставилося питання про визнання доказів недопустимими, неналежними, а також оспорює доведеність винуватості засудженого.
17. Суд відхиляє цей довід. Як свідчить ухвала апеляційного суду, він не ставив під сумнів достовірність доказів, досліджених у суді першої інстанції. Вирішення питання допустимості та належності доказів не завжди вимагає їх повного дослідження. У касаційній скарзі захисту не міститься доводів про те, що відмова апеляційного суду провести повне дослідження доказів завадила стороні захисту належним чином обґрунтувати свою позицію щодо допустимості та належності доказів, наданих стороною обвинувачення.
18. Правильність оцінки апеляційним судом аргументів сторони захисту щодо допустимості доказів є питанням, яке не залежить від питання повторного дослідження доказів, і є предметом аналізу Суду нижче.
Щодо допустимості протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_3 .
19. Сторона захисту вважає, що протокол слідчого експерименту з цим свідком є недопустимим доказом у силу положення частини 4 статті 95 КПК.
20. Суд уже зазначав, що, якщо свідок або учасник процесу дає суду показання, які співпадають з його показаннями під час досудового розслідування, або посилається на них, то саме собою використання судом таких позасудових показань не є порушенням процесуального закону, оскільки в такому випадку свідок інкорпорує свої позасудові показання у свої показання в суді.[1]
21. У цій справі свідок допитувався під час судового розгляду і підтвердив свої показання, які він давав при проведенні слідчого експерименту. Ураховуючи цю обставину, Суд відхиляє цей довід сторони захисту.
Щодо допустимості оглядів місця події
22. Суд також відхиляє довід сторони захисту про недопустимість результатів оглядів, що були проведені в помешканні потерпілої та в будинку, де мешкав засуджений. Суд першої інстанції встановив, що зазначені слідчі дії проводились за участю власників домогосподарств ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які не заперечували проти оглядів та своїми конклюдентними діями дали згоду на їх проведення. За наявності згоди особи, яка володіє житлом, закон не вимагає звернення до слідчого судді за відповідним дозволом (ч. 1 ст. 233 КПК).
23. Та обставина, що судом не встановлене право власності осіб, які надали згоду на проведення слідчих дій у домоволодінні, не має значення для оцінки законності дій слідчих органів і допустимості отриманих доказів. Як вже зазначав Суд, стаття 223 КПК не має на меті вирішення питань власності. Вона захищає особу від необґрунтованого втручання державними органами у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Суд вже визнавав, що термін "особа, яка володіє" в частини 1 статті 233 КПК охоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах.[2]
24. У цій справі стороною захисту не було надано доказів, які ставили б під сумнів той факт, що особи, які надали згоду на проведення слідчих дій у домоволодінні, фактично володіли ним у значенні статті 223 КПК. За таких обставин з`ясування підстав такого володіння виходить за межі перевірки допустимості доказів, отриманих під час відповідних слідчих дій.
Щодо допустимості зразків крові потерпілої
25. Суд відхиляє довід щодо недопустимості вилучення зразків крові потерпілої без постанови прокурора. Вимога частини 3 статті 245 та частини 2 статті 241 КПК отримати постанову прокурора для відібрання біологічних зразків має на меті надати додаткові гарантії від необґрунтованого втручання в право особи на приватність. Відповідно ця вимога стосується відібрання зразків у живої особи, а не дослідження трупа, включаючи дослідження його тканин та біологічних зразків.
26. Решта доводів сторони захисту щодо цього доказу стосуються оцінки його достовірності. Суди попередніх інстанцій надали обґрунтовані відповіді на аналогічні доводи сторони захисту, і в Суду немає підстав ставити під сумнів їх оцінку.
Щодо допустимості зразків крові засудженого
27. Суд погоджується зі стороною захисту в тому, що у матеріалах справи відсутня передбачена частиною 3 статті 245 КПК постанова прокурора про відібрання зразків крові в засудженого. Також матеріали справи не містять документів, які б дозволили напевно встановити, за яких обставин і яким чином були відібрані ці зразки. Таким чином, ці докази мають бути визнані недопустимими.
28. Як свідчать матеріали справи, характеристики крові засудженого були використані при проведенні кількох експертиз:
- експертизи від 26 травня 2015 року № 119 та від 8 червня 2015 року № 220 і № 222, в результаті яких встановлено, що піднігтьовий вміст лівої руки потерпілої, сліди крові у приміщенні потерпілої та на її одязі можуть походити від неї самої, однак не виключається їх походження від засудженого,
- експертизи від 16 липня 2015 року № 321, за висновком якої виключена причетність засудженого до статевого акту з потерпілою, який відбувся незадовго до її смерті.
29. Оскільки згадані експертні висновки є похідними від інформації, що отримана з наданих експертам зразків крові, то вони також мають бути визнані недопустимими доказами.